Нічний трамвай

По рейках місячного сяйва, В ядучих зблисках ліхтарів — Чи я у цьому світі зайва, Чи світ зненацька постарів?..

Нічний трамвай — такий глибокий, Немов колодязь у зірках, — Дрижав, мінився на всі боки І дзвоном музику торкав.

А я, у ньому затопивши Хвостату й злу комету дня, Молилась нишком: ну хоч ти вже Поїдь, трамваю, навмання!..

Так остобісіло в’язати Свої химери під замок І день, що має статись завтра, Зарання знати назубок, —

Щоб потім в чорно-білих ґратах Дрібненьких радощів і бід Його бездарно розіграти — З перепочинком на обід…

У ритмах ямбів і хореїв Завіса вечора впаде — А твій трамвай не зійде з рейок І світ за очі не піде…

М. Матіос

Остання самота

Захитається дощ

Чи сльоза на лиці сколихнеться — І чумна самота

Від безсилля заціпить уста.

Зліва сойка мала

Стрепенеться — і враз задихнеться,

І спечеться на думці:

Остання це вже самота.

…А пташатко чудне

Облітало колись чиїсь лиця,

А тремке пташеня

Припадало до сяючих віч.

…І чистюська колись.

А тепер — як остання блудниця —

Поплететься душа

ні за чим й ні до кого крізь ніч.

******

Не райські ворота. не райські —

Втворився тобі Содом

І попіл садів Гетсиманських,

І душ уселенський погром,

І не молитви — прокляття,

Й життя не в житті — в бою,

І непримиримі браття

У братовбивчім краю.

******

…Застрягну я колись між будяком й парканом —

І з доброчесних уст посунеться між трав:

— Ця жінка не дурна.

• …Але, напевно, п′яна.

• А, може, муж лишив?

• Чи любчик обікрав…

Та я не підніму свої остеклі очі,

Не задрижить тоді моя палка рука:

Я з радості умру, що вийшла з цеї ночі,

Де я була чужа усім, крім будяка.

З  днів  оптимізму

Веселої трави зелені походеньки, Зеленої весни веселі молитви. І що воно життя –  коли його лиш жменька? А грішниць – мов ікон. Закочуй рукави.

Отож,  Печалі вбік І смійтеся жвавенько, Любіться до плачу,  Мій голубе, і Ви. Бо що воно життя? Великі витребеньки, Що скінчаться ось-ось Під горбиком трави.

Поезії гурту «ЛуГоСад»

І. Лучук

Велика втрата

Умій втрачати навіть найдорожче

З безпосереднім виразом очей.

Терпи, коли щонайприкріший клей

Скріпить твої уста, як цеглу розчин.

Пограй вар′ята, дурня з себе клей,

Впади собі оптимістично в розпач.

О фатуме, жорстокий переможче,

Ти хочеш тільки зла мені; ачей

Тобі не вдасться усміх мій здолати.

Тоді не станеш сам моїм рабом.

Вино повчання, самовтіхи ром

Не поверне мені мої затрати

На ту, розталу в життьовім ефірі,

На тінь струни в моїй штуцерній лірі.

Н. Гончар

Раптом

У круговерті, нуртуванні, вирі

Безперестанку крутишся летиш.

Уламки спокою і бризки грищ —

То мерехтливі сателіти щирі.

То часом чорторий стихає в мирі

І терпне вмить, незвиклий до затиш.

Тоді уламки, бризки всі облиш —

Нехай на певний час летять у вирій.

Все застигає тільки ради того,

Щоб ти поцінував рухому мить

Тісного часу, — хай він весь скипить

У пестощах. Щоби ти знав, як много…