Оборотні виробничі фонди містять такі елементи:

1. Виробничі запаси – це необхідні для забезпечення процесу виробництва запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та купованих напівфабрикатів, палива, тари, запасних частин та засобів праці, які підприємство включає до складу малоцінних, вартість яких не перевищує 1000 гривень, та швидкозношуваних зі строком служби не більше одного року. Надлишок виробничих запасів лягає тягарем на собівартість продукції, а нестача спричиняє затримку роботи заготівельних та виробничих цехів.

Виробничі запаси формуються у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.

2. Незавершене виробництво – це продукція, яка не завершена виробництвом і підлягатиме подальшій обробці (переробці). До його складу входять предмети праці, які знаходяться безпосередньо на робочих місцях або в проміжних складах виробничих підрозділів, в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого, а також напівфабрикати власного виробництва (продукція, яка потребує кінцевої обробки, монтажу, складання, налагодження в інших підрозділах підприємства).

3. Витрати майбутніх періодів – це витрати на підготовку та освоєння нової продукції, які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені у наступні періоди; це витрати на придбання патентів, технологій, раціоналізацію, винахідництво та інформаційне забезпечення виробництва.

Для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства, виконання постачально-збутових операцій, розрахунків з працівниками, а також виробничих та господарських потреб важливу роль відіграють фінансові ресурси, що перебувають в обігу. Такі ресурси і утворюють

Фонди обігу – частину виробничих фондів підприємства, що залишила сферу виробництва і знаходиться у сфері обігу.

В русі фондів обігу відображаються результати власної ринкової господарської діяльності підприємства, його відносини із зовнішнім середовищем, іншими підприємствами, що має життєво важливе значення для підприємства як самостійного виробника товарів на ринок.

Фонди обігу містять такі елементи:

1. Готова продукція на складі підприємства, що призначена для продажу.

2. Відвантажена продукція, яка знаходиться на шляху до замовника.

3. Грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку та наявні в касі.

4. Дебіторська заборгованість – рахунки, що належать до сплати і створюються, як правило, у зв’язку із поставками в кредит.

5. Інші грошові кошти.

За способами планування та нормування обігові кошти поділяються на:

• Нормовані (забезпечують мінімум обігових коштів, необхідних для безперебійного функціонування підприємства).

• Ненормовані (рис. 5).

Практичне значення мають виявлення та оцінювання структури обігових коштів підприємства.

Функціонально-технологічна структура обігових коштів характери­зує відсоткове співвідношення часток обігових виробничих фондів і фондів обігу. Обі­гові кошти використовують тим ефективніше, чим більша їх частка обслуговує сферу виробництва, тому що знаходячись у сфері обігу обігові кошти не беруть безпосеред­ньої участі у формуванні вартості продукції.

Елементна структура обігових коштів підприємства — це частка вартості окре­мих елементів обігових коштів із їх загальної вартості на певну дату, виражена у відсот­ках.

Знання і аналіз структури обігових коштів на підприємстві мають дуже важливе значення, тому що вона у певної міри характеризує фінансовий стан на той або інший момент роботи підприємства. Наприклад, збільшення частки незавершеного вироб­ництва, готової продукції на складі підприємства та дебіторської заборгованості ука­зує на відвернення обігових коштів з обороту, зниження об'єму реалізації, отже, і при­бутку, а значить — і загального погіршення фінансового стану підприємства.

Структура обігових коштів на підприємствах різних галузей далеко не однакова і залежить від:

• специфіки підприємства. На підприємствах з тривалим виробничим ш; _ велика частка незавершеного виробництва, на підприємствах гірничого профілю більша частка витрат майбутніх періодів. На підприємствах, у яких процес виробництва продукції швидкоплинний, як правило, спостерігається питома вага виробничих запасів;

• якості готової продукції. Якщо на підприємстві випускається продукція низької якості, котра не користується попитом у покупців, то різко підвищуєте: частка готової продукції на складі;

• рівня концентрації, спеціалізації, кооперації і комбінування виробництва

• прискорення науково-технічного прогресу. Цей чинник впливає на структуру різнопланово і практично щодо співвідношення усіх елементів. Якщо на підприємстві впроваджується паливно-збережувальна техніка і технологія, безвідходне виробництво, то це зразу впливає на зниження частки виробничих запасів в структурі обігових коштів.

Так, найбільшу частку в загальному обсязі обігових коштів становлять:

• виробничі запаси – на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90 %);

• незавершене виробництво – на підприємствах машинобудування (близько 40 % у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу);

• витрати майбутніх періодів – на підприємствах добувної індустрії (40-50% і більше).

Впливають на структуру обігових коштів та інші чинники. При цьому необхідні мати на увазі, що одні чинники мають довгостроковий характер, інші – короткост­роковий.

Все це свідчить на користь того, що на підприємстві оборотними коштами необхідно управляти з метою оптимізації їх структури і підвищення їх оборотності.

За планової економіки кожному підприємству вища організація установлювала загальний норматив оборотних фондів. В цих умовах підприємства були змушені контролювати цю величину. З переходом на ринкові умови підприємствам норматив оборотних фондів ніхто не встановлює і не контролює. Проте це не значить, що в умовах ринку підприємства не повинні самі установлювати і контролювати норматив оборотних фондів. В умовах ринкових відношень значення нормування оборотних фондів різко зро­стає, тому що у кінцевому підсумку це пов'язано зі платоспроможністю і фінансовим станом підприємства.

Нормування оборотних фондів відображає процес визначення мінімального роз­міру оборотних фондів, необхідного для забезпечення безперервного нормального функціонування виробництва.

На сьогодні існує три найпоширеніших методи нор­мування оборотних фондів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого розрахунку.

Аналітичний – застосовується в тому випадку, коли в плановому періоді не пе­редбачено істотних змін в умовах роботи підприємства порівняно з попереднім. У цьому випадку норматив оборотних фондів визначається виходячи зі співвідношен­ня між темпами росту обсягу виробництва та розміром нормованих оборотних фондів у попередньому періоді.

Коефіцієнтний – норматив визначається на базі нормативу попереднього пе­ріоду шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків.

Прямого розрахунку – ґрунтується на розрахунках нормативів за кожним нор­мованим елементом оборотних фондів: виробничими запасами, незавершеним ви­робництвом, витратами майбутніх періодів та готової продукції на складі підприєм­ства, що призначена для продажу. Цей метод є найпоширенішим, оскільки він дає змогу точніше нормувати використання оборотних фондів підприємства, враховую­чи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім того, за допомогою цього методу можна проаналізувати, яку із складових частин пронормовано оптимально, а яку – не оптимально і через що. Цей метод нормування оборотних фондів є основ­ним, інші ж – застосовуються як допоміжні.

У загальному вигляді порядок розрахунків при методі прямого розрахунку мож­на подати таким чином:

1. розробка норм запасу з окремих важливих видів товарно-матеріальних цінно­стей всіх елементів нормованих оборотних фондів;

2. визначення нормативів в натуральній та грошовій формі для кожного елемен­ту оборотних фондів;

3. визначення сукупної потреби підприємства в обігових фондах.

Норми оборотних фондів розробляються на кожному підприємстві, конкретні умови роботи якого істотно впливають на розмір норм оборотних фондів. До таких умов можна віднести:

• тривалість виробничого циклу;

• періодичність запуску матеріалів у виробництво;

• термін підготовки матеріалів до виробничого споживання;

• віддаленість постачальників від споживача.

Норма оборотних фондів у виробничих запасах – це кількість днів, впродовж яких обігові фонди відвернені у матеріальні запаси, починаючи з оплати розрахунку за матеріали і закінчуючи моментом їх передачі у виробництво, тобто це мінімально необхідна кількість днів, на яку треба визначити запаси для нормального функціону­вання підприємства. Вони складаються з наступних видів запасів:

1. Поточний запас. Норма поточного запасу – основний і найбільший вид запасу, необхідний для безперебійної роботи підприємства між двома суміжними поставками матеріальних ресурсів, Розмір поточного запасу залежить від частоти поставок кожного виду мате­ріалів. Він змінюється від максимуму в момент поставки сировини чи матеріалів до нуля перед наступною поставкою. Тому, якщо матеріал доставляється на підприєм­ство 1 раз в 30 днів, то кожна ввезена партія повинна забезпечити тридцятидобові потреби в матеріалах у виробництві при нормі поточного запасу в 15 днів.

При скороченні строку між поставками знижується і поточний запас. Наприк­лад, якщо інтервали між поставками скоротилися з 30 до 20 днів, розмір ввезеної партії повинен бути зменшений до двадцятидобової потреби підприємства у цих матеріа­лах (при нормі в 10 днів).

Зміна розміру матеріальних запасів від максимуму на день поставки до нуля пе­ред наступною поставкою робить для підприємства недоцільним мати обігові фонди у розмірі покриття максимального поточного запасу. Як правило, норма оборотних фондів по кожному різновиду матеріалів визначається у розмірі 50 % середнього інтер­валу між поставками. Це пов'язано з тим, що на підприємстві ніколи не буває одночасно по всім мате­ріалам максимального запасу. Коли частота поставок менше 5 днів, норма поточного запасу повинна бути прийнята на рівні інтервалу поставки.

Обігові фонди, вивільнені у зв'язку з скороченням запасів одних матеріалів, мо­жуть бути використані для утворення запасів інших матеріалів. Через те потреба у коштах для утворення поточного запасу менша, ніж вартість запасу у натурі.

2. Транспортний запас створюється за випадку перевищення термінів вантажоо­бігу порівняно з термінами документообігу на підприємствах, вилучених від поста­чальників на значні відстані.

3. Технологічний запас створюється за випадків, коли даний вид сировини має потребу в попередній обробці (наприклад, на підсушування сировини, підігрівів та інше).

4. Підготовчий запас пов'язаний з необхідністю приймання, розвантаження, сортування та складання виробничих запасів. Норми часу встановлюються за допо­могою хронометражу.

5. Страховий запас створюється на випадок непередбачених відхилень у поста­чанні та забезпечує безупинну роботу підприємства. Визначається як добуток потре­би в ресурсі на період зриву постачання. Розмір страхового запасу установлюється в розмірі до 50% поточного запасу. Коли норма поточного запасу менша від 5 днів, нор­ма страхового запасу приймається рівною нормі поточного запасу.

Таким чином, норма оборотних фондів у виробничих запасах з кожного виду ма­теріалів визначається складанням норм різних видів запасу:

Н_вз = Н _пот+ Н _тр + Н _техн. + Н _підг + Н _страх

Норматив оборотних фондів – це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства, в натуральному та грошовому вимірі.

Щоб одержати норматив оборотних фондів у виробничих запасах в грошах, не­обхідно помножити одержану норму (Н_вз) на середньодобові витрати даного виду ма­теріалів в гривнах. Середньодобова потреба визначається як відношення загальної потреби у даному виді ресурсів в запланованому періоді (визначаєть­ся з калькуляції собівартості продукції) до запланованого періоду (в днях).

Методика нормування обігових коштів в елементах виробничих запасів, що тя­жіють до основних фондів, але за існуючою системою обліку віднесені до обігових коштів, помітно відрізняється від викладеної. Зокрема, основою розрахунку обігових коштів у запасних частинах для ремонту засобів праці служать норми запасу деталей (вузлів) на одиницю ремонтної складності відповідних машин та устаткування, що рекомендуються галузевими системами планово-запобіжного ремонту засобів праці. Нормування обігових коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах праці ви­конують з дотриманням таких принципів:

• окремого визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства і використовуються у виробництві;

• грошової оцінки запасів на складі за первинною вартістю, а предметів праці в експлуатації – у половинному розмірі їх первинної вартості;

• відмови від нормування в днях споживання предметів, що знаходяться в екс­плуатації, і розрахунок норм на основі коефіцієнтів, що враховують залежність величини запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості устаткування тощо.

Джерела формування обігових коштів – ­це фінансові ресурси, за рахунок яких вони створюються. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарсь­кої діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• надходження від роздержавлення і приватизації власності;

• придбання майна іншого підприємства, організації;

• безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавчими актами України. Процес формування обігових коштів підприємства показано на рис. 6.

Рис. 6. Джерела формування обігових коштів підприємства

В процесі роботи додаткова потреба в обігових коштах покривається, як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства, основним з яких є прибуток.

Велике значення в джерелах формування обігових коштів підприємства відігра­ють прирівняні до власних фінансові кошти, до яких належать стійкі пасиви.

Стійкі пасиви – це кошти, що юридичне не належать підприємству, але постійно перебувають у господарському обігу і використовуються підприємствами. До них належать:

• мінімальна заборгованість підприємства до резерву майбутніх платежів, тоб­то витрати, що належать до витрат виробництва, але які не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;

• мінімальна заборгованість по заробітній платі та відрахуванням на соціальні заходи;

• тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та інші.

Наприклад, мінімальна заборгованість по заробітній платі виникає тому, що між нарахуванням і виплатою заробітної плати існує розрив в часі. Так, якщо строки вип­лати заробітної плати установлені 9 і 24 числа кожного місяця, а нарахування прово­дяться з початку місяця, то заробітна плата, нарахована за 9 днів (до дня виплати), може бути використана як обігові кошти.

До власних коштів підприємства прирівнюються також і асигнування з бюджету.

Позичені обігові кошти підприємства – це тимчасово притягнути кошти у вигляді короткотермінових кредитів банку на суворо визначений строк. Банк видає позики на кредитування сезонних запасів, під відвантажену продукцію (розрахун­кові документи в банках на інкасо та інші з умовою повернення позики у визначений строк. За наданий кредит підприємство оплачує банку визначений (певний) процент.

До позичених коштів підприємства відносяться також притягнути обігові кошти через акціонування та кредиторська заборгованість. Кредиторська заборгованість – це кошти, які не належать підприємству, але тимчасово знаходяться в його обігу, у тому числі це заборгованість підприємства своїм постачальникам.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам не звертати особливої уваги на тимчасові труднощі і більш ефективно використову­вати обігові кошти.

16