Розділ ІІ. Основні проблеми сучасної філософії.
Тема 5. Філософське розуміння світу. (1год.)
Лекція 5.1. Світогляд і картина світу. Витоки проблеми буття. Категорія буття: її філософський сенс і специфіка. Основні форми буття. Універсум, всесвіт, світ.
Світ як сукупна реальність. Природний вимір світу. Поняття природи.
Проблема субстанції: монізм, дуалізм, плюралізм. Поняття матерії: його філософське розуміння і генезис. Співвідношення матерії і духу в історії філософії. Сучасний стан науково-філософського осмислення буття. Становлення нелінійного стилю мислення. І теорія саморозвитку.
Лекція 5. 2. Поняття руху. Рух і розвиток. Риси розвитку. Основні концепції розвитку. Діалектика як вчення про розвиток. Основні концепції діалектики. Простір і час. Специфіка просторово-часових уявлень про простір і час. Людиновимірність простору і часу.
Філософське розуміння світу
З самого початку західно-європейського
мислення і до сьогоднішнього дня
буття означає те ж саме, що й присутність...
Буття як присутність визначається через час.
Мартін Хайдегер
План
Філософське розуміння буття.
Матерія.
Спосіб та форми існування матерії.
Що є? Як воно є і Чому ? Як і Чому є те, що є ?
Тема структурності
буття
Тема динаміки
всього сущого
Тема людського
життя і смерті
Проблема буття відноситься до так званих “вічних питань” філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а отже й світогляду, людини.
Проблема буття є історично першою, справді філософською проблемою, що була поставлена і своєрідно вирішена філософськими засобами. Вона фундаментальна оскільки намагається охопити всю навколишню дійсність, світ в цілому і людину як щось, що споконвіку є.
Отже, проблема БУТТЯ – це питання про існування навколишнього світу як певної цілісності.
Буття речей,
процесів природи і буття «другої»
природи – речей і процесів вироблених
людиною
Буття людини у світі речей і специфічно людське буття
З 18 ст. розділ філос. Знання, пов'язаний із дослідженням буття – отримав назву ОНТОЛОГІЯ (отос – з гр. буття, суще).
Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішується вже філософами стародавнього світу.
Одним з перших проблему буття розглядав у IV ст. до н.е. Парменід. Він ввів у філософську мову категорію «буття», а також представив першу теоретичну модель буття. У цей час в античному суспільстві, у світогляді його представників відбувалися “несприятливі” процеси: поступово втрачалася віра у всесилля богів; звичний життєвий комфорт, який забезпечував грецьку міфологію, був порушений. Необхідно було знайти іншу опору, що забезпечила б стійкість, яка втрачається, стабільність у суспільстві. Таку опору Парменід знайшов у філософії, проголосивши перехід від влади богів до влади розуму. Не речі, явища, а думки – от справжнє буття. «Одне і те ж є думка і те, про що думка існує», – стверджував Парменід. Для нього буття – це те, що існує за світом чуттєвих речей, що може бути предметом мислення, умоглядним. Надаючи буттю абсолютну значимість, Парменід думав, що воно має такі властивості:
– воно єдине і неподільне;
– воно ідеальне і має справжню досконалість;
– воно самодостатнє, тобто не вимагає ніяких зовнішніх причин і основ;
– воно вічне.
Буття, що так розуміється, можна тільки мислити: воно, як кажуть в філософії, - лише умоосягаєме. Однак тут треба врахувати важливу особливість парменідівського розуміння буття: буття є думка, але не як людська суб’єктивність, а деяка знеособлена думка, яку можна співвіднести з таким важливим для духовної культури античності поняттям, як Логос, під яким спочатку мали на увазі загальний ідеальний закон, основу світу, його порядок і гармонію.
Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому є небуття і омана.
Геракліт започатковує іншу, прямо протилежну традицію у тлумачення буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта як основа світу в наочно-образній формі виражає буття як становлення.
Ці два підходи до тлумачення буття проходять через усю історію розвитку філософської думки людства.
Сучасна філософія тлумачить буття - як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Таким чином буття не зводиться тільки до матеріальних утворень, а включає в себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними.
Наступні рішення філософських питань, пов'язаних з різними трактуваннями буття, привели до формування онтології (філософського вчення про буття), де «буття» – базова філософська категорія. Ця категорія позначає все те, що якось існує, – об'єкти, речі, явища, процеси, а також способи і типи існування. Таких способів виділимо три:
Дійсне існування, тобто реальність, яка, у свою чергу, поділяється на об'єктивну (світ матеріальних об'єктів і процесів) і суб'єктивну (світ людських почуттів, емоцій, бажань і т.п.).
Можливе існування, що його допускають, наприклад, закони природи, але поки ще не виявлене в досвіді, на експерименті (наприклад, передбачення існування нових елементарних часток).
Віртуальне існування, що знаходиться мов би «між» першими двома. Такий спосіб існування можна знайти тепер не тільки у світі елементарних часток (де він і був уперше зафіксований і описаний), але і більш доступним чином – наприклад, в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет, різноманітних комп'ютерних тренажерах і т.п.
Разом з тим потрібно пам’ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване.
Виділяють різні форми буття, які є відносно самостійними:
Буття природи або буття речей (світ матеріальних об'єктів і процесів як природних, так і штучних).
Буття людини з усім багатством і багатоманіттям його внутрішнього світу і зовнішнього поведінки. Цьому виду буття буде присвячений ряд тем з наступного, IV розділу нашого курсу.
Буття суспільства (соціуму). З ним пов'язане існування і динаміка таких об'єктів, як, наприклад, нація, держава, культура і т.п., чому буде присвячений заключний розділ нашого курсу.
Буття ідеального, духовного (Бог, числа, ідеї Платона, гегелівська абсолютна ідея і т.п.).
Буття інформації. Цей вид буття (як і особливий спосіб віртуального існування) ми виділяємо, щоб підкреслити те нове в сучасному світі, що зв'язано з комп'ютерною революцією і її впливом на рішення засобів комунікації. Тут мається на увазі, наприклад, буття файлів у комп'ютері, сайтів чи електронних книг і газет в Інтернеті, гіпертекстів у інтернетівському кіберпросторі і т.п.
Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності.
До 1. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.
Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття.
Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів. Це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів («друга природа»).
-
До 2. Серед форм буття людини виділяють:
предметно-практичну діяльність
практику соціальних перетворень
і процес “самостворення” людини
Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об’єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одежі.
Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.
Людина формує свій духовний світ –
пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей
вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе
людина постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і саму себе) до того стану, в якому б хотіла жити, який гідний її.
Отже, буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними (ціннісними), когнітивними (пізнавальними), конструктивно-проектуючими чинниками.
До 3. Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.
Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей.
До 4. Буття ідеального існує у двох формах:
індивідуальне ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, переживання, думки, ідеї, підсвідоме)
суспільне (об’єктивне) ідеальне – суспільна свідомість, духовна культура суспільства.
В процесі суспільного життя люди формують такі форми колективної свідомості як – мораль, релігія, право. Ці форми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.
Що таке буття ? Як розумів буття Парменід і Гераклід ? Чим відрізняється буття ідей від буття речей ?
Основні підходи до проблеми буття
Субстанційний напрям - представники якого стверджували, що «Буття є субстанція», іншими словами, що навколишній світ предметів, явищ, процесів є реальним, дійсним, вічним. У своєму існуванні він є незалежним від людини, її діяльності чи свідомості.
Субєктивіський напрям – вважали що «буття є ніщо». Тобто якщо світ існує, то лише як певне уявлення, що міститься у нашій свідомості.
Концепції буття в філософії:
Монізм – розуміння буття як єдиного в своїй основі (Дао)
Дуалізм – визнання двох коренів буття – матеріального і духовного рівноправними та взаємодіючими (Р.Декарт)
Плюралізм – розуміння буття як абстракціїї від реально існуючої множини речей, якостей і процесів (Лейбніц)
Механіцизм – позиція згідно з якою елементи світобудови повязані суто зовнішньо, тобто механічно
Діалектизм – коли світ постає рухливим
Усі концепції мають під собою певні вагомі підставиґ. Воени є взаємодоповнюваними, адже розглядають проблему буття з різних точок зору.