Дійсне людське буття здійснюється як співбуття

Індивідуальне та соціальне в людському бутті.

Індивід – це представник якогось класу об’єктів, член певної множини. Але всі вони попри загальні властивості різні. За слушним висловом Віктора Франкла, “бути означає відрізнятися”. Справді, всі ми, як індивіди, несхожі між собою. Несхожість – це наша спільна “індивідна” ознака. Всі добре знають, як методом дактилоскопії можна засвідчити ідентичність людини. Але крім відбитків пальців є ще десятки інших виявів нашої тілесної організації (райжужка ока, форма фуха,голос, імунна система). Але ці відмінності засвідчують нашу індивідну сутність, а не суто людську неповторність.

Вирішальною основою індивідуалізації людини є її соціалізація – прилучення людини до соціального шляхом прийняття в себе на свій вибір його здобутків. Отже, індивідуальність не дана людині від природи, а задана їй самим способом її буття як людини – соціальним.

Зазначамо, що індивідуальність – це не обов’язково втілення якихось виняткових здатностей і здібностей людини, хоча саме це й мислиться насамперед як її головна ознака. ( Сократ, Мікеланджело, Моцарт, Франко, Гарі Каспаров)

Індивідуальність – це не просто неповторність, а справжня своєрідність, тобто таке своє, що може бути певним зразоком для інших. Однак індивідуальностями можуть бути не тільки свердники краси, істини, правди й справедливості, а й злочинці. (уніформа – для знищення індивідуальності такими людьми легко правити)

Соціальне – це зовнішнє, щодо конкретної людини існування. Воно не створене, за нього ніхто не відповідає. Елементарною формою соціальності є звичай. Звичай – це унікальна соціальна умова – нас стригти під одне. Ортега-і-Гассет розрізняє “слабкі” і сильні” звичаї. Перших люди не помічають, а другі сприймаються ними як примус з боку супільства.

На основі індивідуальності з’являється особистість. В ній можна виокремити принаймі 3 елемента:

1. тілесність

2. уся сукупність особистих якостей людини, її духовний світ, практичні вміння й узагалі все, що можна вважати позатілесно приналежним їй.

3. реальний вияв самої присутності людини у світі: її справи, здійснювана нею життєва стратегія, враження від неї й пам’ять по ній.

Це останнє означає ніщо інше як безпосереднє включення людської особистості в загальне смислове поле людського співбуття.

Особистість – це достотний спосіб ствердження людськості. Бути особистістю – це призначення людини, її закон буття у світі.

Особистість стає носієм поривань до вдосконалення світу й самої людини.

Поняттям особа позначають людину як носія суто соціальних якостей. Особа – носій кількох соціальних ролей. Кожен з нас є водночас сином, братом, чоловіком або дружиною, представником свого фаху, людиною певної національності, футбольним уболівальником і т.і. Саме як носій певних соціальних ролей я є особою, а не особистістю. Особа цілком перебуває в полі дії права й політики, а особистість підлягає передусім дії моралі. Таким чином, особа становить собою деякий каркас особистості.

Бути особистістю – це значить прийняти усталені уявлення про належну поведінку, все це приймати, але й подолати інерцію загальної дії, започаткувати свій шлях, традицію.

Серед психологів побутують різні думки з приводу того, чи всі люди є особистостями. Одні вважають, що не кожного можна назвати особистістю, бо нею може бути тільки творча людина. Інші доводять, що тільки в деяких людях виявляється яскраво виражена особистість. Погодитися з цими поглядами не можна з багатьох причин, і передусім тому, що у кожної людини завжди повинна бути можливість усвідомити себе особистістю, перспектива саморозвитку, самовдосконалення, подолання суперечностей, пошуку в собі сили для того, щоб змінити власне життя. Попри те, що людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, досвід її життя є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості — завжди неповторний. 

Отже, індивід – окремий представник людського роду біологічні властивості

Особа – це певна єдність соціальних якостей (єдність соц. ролей)

Індивідуальність – самобутність, неповторність людини, її цінності та ідеали

Особистість – це цілісне поєднання індивідуально-неповторного і соціально-людського, що зумовлює вкоріненість людини в бутті. Передбачає гармонійний, універсальний розвиток усіх задатків людини.

Яку людину можна назвати особистістю? Духовно розвинену, що володіє почуттям відповідальності за свої вчинки.(паспорт, можливість одружуватись, голосувати, повний робочий день…)

Єдиним виявом соціального, де особистість не знаходить грунту для себе, є таке утворення соціального буття яке називають “маса”. Маса за визначенням Ортега- і- Гассет “Бунт мас” (1930) – знеособленість. Людина маси щаслива бути як усі. Панування мас неминуче перетвориться на насильство. Все це було написано 1930 р. Й, знаючи подальший перебіг історії, не можна не подивувати з віщунської сили філософського мислення.

Отже,

1. Життєве призначення людини бути – особистістю – це її обов’язок перед собою й перед іншими людьми.

2. Справді достотне людське співбуття має бути зорганізоване згідно з принципом солідарної особистості.

Буття і небуття – життя і смерть

Справжні полюси людського буття, що пронизують його

Полюси – це 1. Життя як продукування смислу

2. життя як втілення смислу

3. життя як здобуття смислу