3.Філософські проблеми та ідеї епохи Відродження. А) Гуманістична спрямованість філософії Відродження

Б) Пантеїстична натурфілософія Ренесансу.

Епоха Відродження – 15-16 ст. приходить на зміну Середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства.

У сфері культури епоха Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичної культури.

Характерними ознаками культури цього періоду були такі:

1. Світський, не церковний хараттер к-ри Відродження, що було наслідком секуляризації суспільного життя загалом.

2. Відродженння інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у Середні віки.

3. Ствердження людської естетико-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в ку-рі середніх віків.

4. Повернення до традицій античної філософської традиції і по’язана з цим антисхолостична спрямованість філософських вчень Відродження.

5. Широке використання теорії подвійної істини для обгрунтування права розуму і віри на незалежне від релігії і церкви існування.

6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світу і в центр філософії.

В оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Теоцентричний тип світогляду, притаманний середнім вікам змінюється на антропоцентричний.

Антропоцентризм – це світоглядна позиція, за якою людина є центром та найвищою ціллю існування Всесвіту.

На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони підносять людину до рівня Бога. Людина не “тварь” – а творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладеного в ній Богом.

Нові суспільні відносини вимагали нової, ініціатиіної людини яка б почувала себе самостійною особистістю. В зв’язку з цим:

• формується нова самосвідомість людини з активною життєвою позицією

• з’являється повага до особистої сили та таланту. Пріоритетним стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство.

• Метою життя тепер виступає не спасіння душі – а творчість, пізнання, служінння суспільству, а не Богу.

Вагоме місце в філософії Ренесансу належить пантеїстичній натурфілософії.

Пантеїзм – “все є Бог” – рел-філос. вчення, згідно якого Бог є безособовим розчиненим в природі. Отже, природа розтворюється в Бозі, Бог – є природа

Деїзм – релігійно-філос. вчення, що визнає Бога першодвигуном світу, але заперечує втручання його далі в житя.

В епоху Відродження з’являються перші ідеї утопічного соціалізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478- 1535) “Утопія” і Томазо Кампаннели (1568-1639) “Місто Сонця”. Соціалістичним утопія властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Вони пропонували – планове господарство, обо’язкову для всіх працю, результати якої розподіляються кожному за потребами, для дітей безкоштовна освіта і тд.