2. Світогляд і його структура. Типи світогляду.

Далеко не в кожного його світогляд є результатом напружених духовних шукань, свідомих зусиль по ствердженню життєвих смислів. У більшості потяг до запитування світу й себе самого гальмується ще в дитинстві. А потреба в нових смислах, в їх упорядкуванні, задовільняється через усталені життєві стандарти, через трансльовані мораллю, мистецтвом, системою освіти й виховання, засобами масової інформації схеми світосприйняття й світорозуміння. Поруч із прилученням до традиційних поглядів, вірувань і переконань помітну роль у становленні світогляду відіграють і власні духовні зусиля людини. І хоч в який спосіб набуто світогляд, є світоглядом. Тобто він виконує щодо життєдіяльності людини певні сталі функції. Він дає грунт для наших намірів і планів. З нього проростає наша віра й надія. Саме він постачає нам найбільш вагомі життєві смисли – цінності, на яких ми вибудовуємо свою лінію поведінки. Це та точка відліку, без якої кожний із нас втратить орієнтацію – й у світі, й у конкретній життєвій ситуації.

Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до ін. людей і самої себе.

Світогляд – це певна система поглядів на місце і роль людини у світі.

Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться:

• знання – це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини.

• цінності – позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей

• почуття – емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, вчинків людей і своїх власних дій

• воля – психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям

У структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це – один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб’єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів.

Спосіб поведінки думки в момент виникнення філософії називають - рефлексією, тобто зусиллям, з яким свідомість спрямовує погляд на себе, відбивається у собі. По суті процедура рефлексії – і є самосвідомістю.

У структурному плані прийнято виділяти в світогляді підсистеми або рівні як:

1. світовідчуття

2. світосприйняття

3. світорозуміння

Так у міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії – навпаки.

Світогляд має істричний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється на протязі життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з поступом суспільства.

На протязі історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.

Міфологія - є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію. Міфологічній формі світогляду притаманне формування анімістичної картини буття – тобто одухотворення у сього сущого. Антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими. Характерним є – усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного першопредка – тотема.

Отже, міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Релігія – така форма світогляду, в якій освоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Найважливішою ознакою релігії є існування надприродньої істоти – Бога. Суттю релігійного світогляду є віра в Бога.

Філософія – це також світогляд, поступово раціональний, теоретичний.

За способом свого існування світогляд поділяється на :

-груповий

-індивідуальний хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система