2.2 Другий етап революції

Жовтень-грудень 1905 р. - вищий підйом революції.

Основні події:

- Загальна Всеросійська Жовтнева політичний страйк (більше 2 млн учасників) і в результаті видання Маніфесту 17 жовтня «Про вдосконалення державного порядку»;

- Бунти селян, що призвели до скасування викупних платежів;

- Виступи в армії і на флоті (повстання в Севастополі під керівництвом лейтенанта П. П. Шмідта);

- Грудневі страйку і повстання в Москві, Харкові, Читі, Красноярську.

Уряд придушив всі збройні виступи. У розпал повстання в Москві, що викликав в країні особливий політичний резонанс, 11 грудня 1905 р. був опублікований указ «Про зміну положення про вибори до Державної думи» та оголошено про підготовку виборів. Цей акт дозволив уряду знизити сяють революційних пристрастей.

Буржуазно-ліберальні шари, налякані розмахом руху, відсахнулися від революції. Вони вітали публікацію Маніфесту і нового виборчого закону, вважаючи, що це означає ослаблення самодержавства і початок парламентаризму в Росії. Користуючись обіцяними свободами, почали створювати свої політичні партії.

У жовтні 1905 р. на основі «Союзу визволення» і «Союзу земців-конституціоналістів» утворилася Конституційно-демократична партія (кадети), яка стала опозиційної царського уряду.

У листопаді 1905 р. був створений «Союз 17 жовтня», який висловлював інтереси великих промисловців, фінансової буржуазії, ліберальних поміщиків і заможної інтелігенції, і був готові до співпраці з урядом.

Також у листопаді 1905 р. був створений «Союз російського народу» і в 1908 р. «Союз Михайла Архангела» (чорносотенці), які боролися проти будь-яких революційних і демократичних виступ наполягали на зміцненні самодержавства, цілісності і неподільності Росії, збереження панівного становища росіян і посилення позицій православної церкви [9].

Маніфест 17 жовтня містив такі положення:

- Забезпечення непорушних основ громадянської свободи «на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок»;

- Надання загального виборчого права;

- Створення законодавчої Думи.

Маніфест 17 жовтня став великою політичною поступкою царизму революційного руху. Однак у ньому нічого не говорилося про долю самодержавства, принципи взаємовідносин імператора і Думи, повноваження Думи. Тому оприлюдненням Маніфесту 17 жовтня революція не завершилася [3].

2.3 Третій етап революції

З січня 1906 по 3 червня 1907 р. - спад і відступ революції.

Основні події:

- «Ар'єргардні бої пролетаріату», що мали наступальний, політичний характер (у страйках брало участь в 1906 р. 1,1 млн робітників, в 1907 р. - 740 тисяч);

- Новий розмах селянського руху;

- Повстання моряків (Кронштадт і Свеаборг);

- Національно-визвольний рух (Польща, Фінляндія, Прибалтика, Україна).

41.Збройний виступ самостійників (липень 1917 року).

Започаткована ІІ Універсалом криза Тимчасового уряду стала прологом загальної політичної кризи в Росії. За цих обставин спроба більшовиків 3-5 липня розпочати збройне повстання в Петрограді проти Тимчасового уряду ще більше загострила й ускладнила ситуацію.Наростаюча криза та політична невизначеність ситуації підштовхнули до активних дій самостійників. 4-6 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім.. П.Полуботка, який мав на меті встановити цілковитий контроль над Києвом і примусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Полуботківців готові були підтримати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними діями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено. На Україні 2-й універсал засудили "самостійники”. На початку липня 1917 р. члени ЦР М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова братства "самостійників” В. Отамановський здійснили спробу збройного повтання з метою захопити владу в Києві та примусити ЦР проголосити незалежність України. Головна ударна сила – українські полки розміщєні в Києві. Іх мали підтримати інші українські частини в Одесі, Чернігові, Кременчуці. В ніч з 4 на 5 липня 1917 р. вони зайняли приміщєння ЦР привівши 5 тис. озброєних українських вояків в складі 2-го Укр. Полка імені П. Полуботка. Проте ЦР не підтримала це повстання і звернулася до військових частин Тимчасового уряду з пропозицією придушити виступ. Без підримки ЦР спроба збройного повстання провалилася та була придушена. Всіх його учасників відправили на фронт, а головних організаторів навіть увязнили.

42. Українські збройні формування 1917-21 рр.

. З падінням царизму у березні 1917 і створенням з представників українських політичних кіл Української Центральної Ради (УЦР) і в збройних силах почалась організація українців.

2. • На фронті було “українізовано” майже шість корпусів, в т.ч. 34-й ак (став 1-м Українським), 6-й ак (став 2-м Січовим Запорізьким), 21-й ак (став 3-м Українським) – разом 16 дивізій. Крім того, в тилу (від Петрограду до Далекого Сходу) було сформовано понад 20 різних українських полків та куренів.

3. • Однак на той час у Центральній Раді було дуже багато прихильників армії “міліційного типу”, які намагались взагалі скасувати регулярну армію – що і було зроблено в січні 1918. Всі регулярні частини демобілізовувались, а їх місце мала зайняти територіальна міліція, об’єднана в три корпуси: Київський, Одеський та Харківськй. • Тим часом під прикриттям “власної” маріонеткової УНР, створеної у Харкові з українських більшовиків, на Україну почали просуватись війська більшовицької Росії.

4. • На початку лютого 1918 українські війська залишили Київ. У такій ситуації українцям не залишилося нічого іншого, як шукати військової допомоги у Німеччини та Австро-Угорщини, які із задоволенням погодились допомогти УНР в обмін на поставки харчів та різної сировини. Після підписання Брест-Литовського миру у березні 1918 німецько-австрійські війська розпочали наступ на схід і швидко вигнали більшовиків з України.

5. • Центральна Рада швидко втрачала довіру заможних верств населення України, які за допомоги російських офіцерів та при підтримці німців у квітні 1918 організували переворот та розігнали Центральну Раду. Керівником нової Української Держави став колишній командир 1-го Українського корпусу та керівник УВК Павло Скоропадський, який взяв собі титул Гетьмана. Павло Скоропадський

6. • До вересня 1918 в цілому вдалося сформувати кадри армії, яка на початок анти-гетьманського повстання нараховувала десь 60- 65000 чол. (разом з повітовими охоронними сотнями – 139 піших та 86 кінних сотень ). • Нажаль, політика Гетьмана призвела до того, що командні кадри переважно поповнювались хоча і професіоналами, але без жодної лояльності до України

7. • Непопулярні заходи урядів Скоропадського призвели до організації повстання проти нього групою лівих партій та профспілок. Останньою краплиною стала “грамота” Гетьмана, в якій він проголошував про федерацію з Росією (14 листопада). Через два дні у Білій Церкві розпочалося повстання Загону СС. Протягом місяця повстанці захопили майже всю Україну та змусили Скоропадського втекти до Німеччини.

8. • Нова влада – відома як Директорія УНР ним. У Директорії почалась гостра боротьба між її лівим (Володимир Вінниченко) та правим (Симон Петлюра) крилом. Останній переміг і став фактично диктатором, але цей розбрат послабив і без того тяжке становище країни. Симон Петлюра Директорія УНР

9. • З самого початку існування УНР була оточена ворогами: на північному сході розпочали наступ “червоні” росіяни, на південному сході – “білі” росіяни, на заході – поляки, а на південному заході – румуни. Крім того, на півдні висадились війська Антанти.Проти них усіх Директорія могла виставити лише Січових Стрільці

10. • На початку лютого Директорія втратила Київ, а в березні, незважаючи на відчайдушні спроби контрнаступу, червоні притиснули північну групу на Волині до лінії польського фронту (чим скористались поляки, захопивши багато військового майна), а південну групу (Запорізький корпус) відкинули на територію Румунії .В липні відбулось обєднання Дієвої армії УНР та УГА (ЗУНР).

11. Назва Збройних формувань Дієва армія УНР Армія Української Держави УГА (ЗУНР) Головнокоман дувач С. Петлюра П.Скоропадськ ий М.Тарнавськи й Керівний орган Український генеральний військовий штаб Український генеральний військовий штаб Начальна Команда Галицької Армії

12. Військо Польське (Зх.) Румунія (Пд.-Зх.) Десант Антанти (Пд.) Армія Н.Махно Білогвардійці (Пд.) Червоні (армія Радянської Росії) УНР+ЗУНР

43. бій під КРУТАМИ

Перша війна РСФСР і УНР (грудень 1917 – березень 1918 рр.). Вибори до Всеукраїнських установчих зборів збіглися в часі з наступом російських військ, який здійснювався під гаслом нової і всебічної підтримки проголошеної Всеукраїнським з’їздом рад Братньої республіки. В. Антонов-Овсієнко об’єднав війська, що йшли на Київ, у три угруповання, які дістали назву армій. Командував трьома арміями підполковник царської армії, лівий есер М. Муравйов. Щоб затримати наступ військ Муравйова на ділянці залізниці Гребінка-Крути, С. Петлюра надіслав юнкерів військової школи ім. Б. Хмельницького, підрозділ гайдамаків і курінь, сформований зі студентів університету св.. Володимира, Українського народного університету та старшокласників Кирило-Мефодіївського гімназії. Загалом під Крутами зосередилося до 420 осіб, озброєних рушницями, десятком кулеметів і гарматою на залізничній платформі. На них наступали загони чисельністю 5600 осіб. Уже в ході бою до них приєднався загін петроградських червоногвардійців з панцерником. Захисники Крут тримали кілька годин. Потім вони забрали вбитих та поранених і відступили в напрямку до Києва, руйнуючи за собою залізничну колію. Однак невеликий загін студентів та гімназистів відірвався від своїх і потрапив у полон. Полонених наказали розстріляти. 7 лютого (26 січня) радянські війська ввірвалися в місто. На вулицях розгорнулося полювання на гайдамаків, офіцерів, анархістів і всіх, хто був за зовнішністю схожий на ворога революції. Кількість жертв вимірювалася тисячами