34. Формування національно-державницьких ідей в Україні у др. Пол. Хіх ст. – на поч. Хх ст.

У 70-90-х рр. ХІХ ст. почалося творення чіткої національної доктрини [8, с. 416-420]. Розробка обґрунтованої системи української політичної ідеології належить М. Драгоманову. Головною справою свого життя він вважав пропаганду ідей Кирило-Мефодіївського товариства, послідовно відстоював ідею інтеграції України в європейські політичні та культурні рухи. Українська політична думка тієї доби збагатилась висновком М. Драгоманова, що «прихильність до своєї країни й народу тільки виграє, коли вона… освітиться світлом вселюдського спрямування до поступу» На західноукраїнських землях течією, аналогічною громадівському руху, стали «народовці»суспільно-політична течія, що виникла в 60-х рр. XIX ст. на ґрунті ідей національноговідродження та продовжила традиції «Руської трійці». «Народовці» головним чином займалися культурно-освітньою діяльністю: у 1861 р. у Львові організували товариство «Руська бесіда», у 1868 р. були засновані перші «Просвіти» - культурно-освітні громадські організації, у 1864 р. - український театр, у 1873 р. - з ініціативи О.Я. Кониського і М.П. Драгоманова товариство імені Т. Шевченка у Львові (у 1892 р. перетворене на Наукове Товариство імені Т. Шевченка).

З останньої декади ХІХ ст. розпочинається, за періодизацією І. Лисяка-Рудницького, третій, модерний період українського культурно-національного відродження. Репресивна політика самодержавства, спрямована проти учасників українофільського руху в Києві та на інших землях Наддніпрянщини (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.), спричинила переміщення центру національно-культурного життя зі Сходу на Захід. «Ідеї, що служили натхненням для українського відродження в Галичині, майже без винятку походили з Наддніпрянщини, - зазначає І. Лисяк-Рудницький. - …З другого боку, після того як указ 1876 року заборонив усяку легальну українську діяльність у Росії, Галичина стала притулком всього українського національного руху» [6, с. 34-35]. Із заснуванням Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) Галичина набуває статус українського П’ємонту [2, с. 22; 3, с. 109]. В діяльності НТШ брали участь багато культурних та політичних діячів, серед яких в першу чергу необхідно згадати М. Грушевського та І. Франка.Для формування національної ідеї, зростання національної самосвідомості потрібно було проаналізувати вітчизняну історичну спадщину. М. Грушевським була створена нова схема східноєвропейської історії, яка доводила існування українського народу з власною багатовіковою історією. Зі свого боку, І. Франко своєю громадсько-політичною діяльністю та літературною творчістю визначав українську культуру як єдину спільну культуру українців Наддніпрянщини та Західної України, культуру світового значення.Таким чином, поняття «українське культурно-національне відродження” відображає процес становлення й розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України впродовж кінця ХVІІІ – початку ХХ ст., пробудження та зростання національної самосвідомості, формування української національної ідеї.