21 Млн. Застрахованих осіб та 14,4 млн. Пенсіонерів.
Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:
соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу;
адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.
Компенсації це передбачене законодавством фінансове або майнове (натуральне) відшкодування громадянину понесених ним втрат або витрат.
Право на пільги, переваги (привілеї), гарантії і компенсації має понад третина населення країни. Визначається це право 46 законодавчими актами, у тому числі за професійною (службовою) ознакою - 22 законами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України. Відповідно пільги громадянам за соціальною (категорійною) ознакою надаються на підставі 24 законодавчих актів.
Така кількість нормативно-правових актів свідчить про намагання держави на початку 90-х років захистити населення від нестабільності економічної ситуації і тим самим не допустити різкого зниження життєвого рівня громадян. Це призвело до знецінення самої ідеї надання державних соціальних пільг ветеранам війни та праці, ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям населення[6, c. 124-126].
В той же час, держава як основний суб'єкт соціальної політики повинна:
1) забезпечувати прийняття законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання соціального захисту;
у законодавчому порядку визначати умови, порядок надання та розміри пенсій, допомог, пільг та інших видів соціальних гарантій;
здійснювати соціальне забезпечення за рахунок державного бюджету, надавати соціальну підтримку окремим категоріям непрацездатних громадян за рахунок Державного та місцевих бюджетів;
визначати основні види соціальних стандартів, нормативів та забезпечувати їх дотримання;
2) здійснювати у встановлених формах нагляд та контроль за додержанням законодавства про соціальний захист населення України;
3) гарантувати та забезпечувати реалізацію права громадян на соціальний захист, на добровільне обрання особою системи, механізмів отримання пільг передбачених законодавством.
В умовах докорінного реформування економіки України необхідна виважена державна соціальна політика надання громадянам пільг за соціальною ознакою, яка враховувала б особливості процесів економічних і соціальних перетворень.
За останні 12 років було прийнято понад 25 законів, якими встановлено численні державні соціальні пільги громадянам. Однак за цей час не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би визначав єдиний порядок надання пільг громадянам.
Відсутність системного нормативно-правового забезпечення надання державних соціальних пільг громадянам зумовлює труднощі під час практичного застосування порядку надання пільг, установлених законами.
Регулювання суспільних відносин, які виникають між громадянами та державними (недержавними) установами і організаціями з питань надання соціальних послуг та пільг на даному етапі розвитку економіки України обумовлює необхідність створення ефективного механізму забезпечення визначених законодавством України соціальних гарантій.
Регулювання суспільних відносин, які виникають між громадянами та державними (недержавними) установами і організаціями з питань надання соціальних послуг та пільг на даному етапі розвитку економіки України, обумовлює необхідність створення ефективного механізму забезпечення визначених законодавством України соціальних гарантій.
В той же час, через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість послуг, які повинні їм надаватися, унеможливлюється впровадження уніфікованих підходів до визначення розміру видатків державного бюджету на відшкодування витрат надавачам послуг. Відповідно відшкодування вартості наданих пільг юридичним особам здійснюється в межах фінансових можливостей держави, внаслідок чого знижується якість і порушується порядок надання послуг[3, c. 229-231].
Порядок надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають пільгові послуги, проте вартість наданих послуг юридичними особами залежить від тарифної політики надавачів послуг, а не від державного регулювання вартості пільги.
На надання пільг громадянам за соціальною ознакою щороку потрібно близько 18 млрд. гривень. Незважаючи на те, що видатки державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення постійно збільшуються (зокрема у 2004 році обсяг усіх видатків зведеного бюджету зріс на 1,5 млрд. гривень порівняно з 2003 роком), постійно існує дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення пільг.
Частина населення (залежно від реєстрації місця проживання, доступу до розвинутої інфраструктури країни) взагалі не одержує пільг, на які мають право громадяни згідно із законодавством. По суті це - прихований дефіцит бюджету і фактор дестабілізації державної фінансової системи. Постійні спроби скасувати або звузити надання державних соціальних пільг окремим категоріям населення створюють соціальну напругу у суспільстві.
На підставі аналізу існуючого порядку надання пільг з точки зору ефективності соціального захисту населення отриманий результат дозволяє твердити, що:
діючий порядок надання пільг сформовано безсистемно, без урахування особливостей економічних процесів у країні та її фінансових можливостей;
надмірне розширення категорій громадян, які мають право на пільги за соціальною ознакою, знецінює саму ідею надання пільг ветеранам війни та праці, ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям населення;
сучасне недосконале нормативно-правове забезпечення надання державних соціальних пільг не сприяє вирішенню питань соціального захисту населення і приведенню чинного законодавства соціальної спрямованості відповідно до міжнародного права;
пільги не виконують функції соціального захисту населення[5, c. 163-166].
Необхідність фінансового забезпечення соціальних гарантій працівникам бюджетної сфери, які мають право на відповідні пільги, зумовила застосування критерію прожиткового мінімуму для використання ними такого права.
Розмір наданих працівникам бюджетної сфери пільг у грошовому еквіваленті разом з їх грошовим доходом обмежується величиною прожиткового мінімуму, встановленою для працездатних осіб, і не повинен її перевищувати.
В той же час, через необхідність забезпечення певних соціальних гарантій окремих працівників бюджетної сфери, було зроблено виключення для осіб, які мають право на пільги в частині безоплатного користування квартирою з опаленням та освітленням відповідно Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України "Про освіту" та Основ законодавства України про культуру.
Не було застосовано критерій прожиткового мінімуму при наданні пільг і до громадянам за соціальною ознакою, оскільки життєвий рівень забезпеченості ветеранів війни, ветеранів праці та інших є досить низьким, так як основним джерелом надходження коштів є пенсійне забезпечення. Це спонукає до пошуку інших варіантів вирішення фінансового забезпечення пільг з урахуванням фінансових можливостей держави, а також моніторингу досвіду інших країн в частині фінансового забезпечення програм соціального захисту населення, в тому числі країн пострадянського простору.
Упорядкування надання пільг, налагодження чіткого обліку громадян, які мають право на пільги, запровадження системного надання пільгових послуг, поетапне запровадження системи надання пільг у готівковій формі за добровільним вибором громадян, які мають відповідне право та визначення реальних розмірів бюджетних витрат, що спрямовуються на забезпечення програм соціального захисту - напрями, за якими проводитиметься подальша робота у цій сфері.
Спрощення процедури отримання пільгових послуг, адресне надання пільг окремим категоріям громадян, а також облік реальних розмірів бюджетних витрат на відповідне фінансове забезпечення потребує системного та категорійного підходу до форми надання пільг громадянам.
Це дасть змогу впорядкувати видатки державного бюджету на забезпечення пільг окремим категоріям громадян, які мають право на пільги, та забезпечити ефективність державного контролю за використанням бюджетних коштів[4, c. 84-86].
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА