Трудова еміграція (міграція)

Трудова еміграція – явище економічного життя, яке характеризується від'їздом працездатного населення з районів аграрного перенаселення або хронічної депресії для заробітку в інші території, країни. Трудова еміграція українців набула широкого розмаху у другій половині XIX – на початку XX ст. З західноукраїнських земель трудова еміграція була спрямована переважно за Океан (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія тощо), з Наддніпрянської України до Сибіру, Далекого Сходу тощо.

Причина: хронічне малоземелля і злидні стали головними причинами, які штовхала українців у пошуках кращої долі в інших землях.

Трудова еміграція почалася у 1877 р., коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).

Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці.

Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х pp. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст. Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн – Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.

Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Агенти компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного завербованого гроші: за дорослого – 5 доларів і 2 долари за дитину. За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871–1900 pp. залишили 170 тис. переселенців.

Перша хвиля трудової еміграції з західноукраїнських земель тривала до початку Першої світової війни. У цілому вона була частиною світового міграційного процесу, що особливо активізувався на зламі XIX–XX ст. За масштабами вона переважала всі наступні хвилі української еміграції. її наслідком стала поява на Американському континенті значної української діаспори.

Кооператив – особлива форма організації праці, за якої багато людей разом беруть участь у тому самому процесі або в різних, але зв'язаних між собою процесах праці; масове виробниче, торгівельне та інше об'єднання, створене його членами-пайовиками.

Кооперативний рух – рух за створення кооперативів – добровільного об'єднання людей для спільної господарської діяльності. Набув поширення на західноукраїнських землях і Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX ст.

Нова ера

«Нова ера» – спроба досягнути порозуміння між лідерами українського і польського рухів у Галичині наприкінці 80-х на початку 90-х років XIX ст.

Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 року лідери Юліян Романчук, митрополит Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».

17 жовтня 1890 р. Телішевський Костянтин зустрівся з намісником Галичини К. Бадені. 24 листопада 1890 р. К. Телішевський разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, О. Барвінським, Корнилом Мандичевським, митрополитом С. Сембратовичем брав участь у конференції К. Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів. Від імені уряду намісник Галичини граф Казімір Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.

1890 — значна частина народовців об'єдналась в Русько-Українську Радикальну Партію, яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. В 1894 частина народовців на чолі з Ю. Романчуком перейшла до опозиції. На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію.