Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії в другій половині хіх ст.

1856-1916 pp. – життя та діяльність І.Франка

1861 р. – перші вибори до Галицького крайового сейму

1861 р. – створення у Львові культурно-просвітницького товариства "Руська бесіда"

1867 р. – конституційне оформлення дуалістичної Австро-Угорської імперії

1868 р. – створення у Львові культурно-просвітницького товариства "Просвіта"

1870 р. – створення Руської ради – політичної організації москвофілів (старорусинів)

1873 р. – заснування Літературного товариства ім. Т.Шевченка

1875 р. – відкриття Чернівецького університету

1883 р. – заснування В.Нагірним кооперативу "Сільський господар"

1885 р. – створення Народної ради – політичної організації народовців

1890-1894 pp. – "Нова ера" україно-польських відносин

1890 р. – утворення Русько-української радикальної партії (РУРП) – першої української політичної партії

1892 р. – створення Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ)

1895 р. – уперше до програми української політичної партії було введено положення про домагання незалежної Української держави

1899 р. – створення Української соціал-демократичної партії (УСДП)

1899 р. – створення Української національно-демократичної партії (УНДП)

Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

Українофільство – термін, що означає любов та/або приязнь до України та українців.

Москвофіли – діячі культурницького, а згодом і політичного руху, що діяв на західноукраїнських землях у другій половині XIX – у першій половині XX ст. Мета руху – приєднання західноукраїнських земель до Росії. Відіграли позитивну роль у відстоюванні інтересів українського населення у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

Народовці – діячі культурницького, а згодом і політичного руху, що виник на початку 1860-х років серед української інтелігенції Галичини на противагу москфільству. На кінець XIX ст. рух народовців став домінуючим у Галичині.

Радикали – представники політичної течії, що відокремилася від народовського руху і сповідувала соціалістичні ідеї. Заснували першу українську політичну партію в Галичині – Русько-українську радикальну партію (1890 р.).

Галичина й Буковина належали Австрійській імперії, Закарпаттям володіли угорці. Це були одні з найвідсталіших куточків Європи. Західноукраїнські землі фактично були внутрішньою колонією. У 1867 р. утворилась Австро-Угорська імперія.

На західноукраїнських землях набула активного розвитку течія прибічників Москви – москвофілів, або, як їх ще називали, русофілів. Течія особливо зміцніла наприкінці 60-х років XIX ст. після поширення русофільських ідей на більшість духівництва, яке мало величезний вплив на суспільне життя. Русофільство стало формою протиставлення полонізації, засобом самоствердження української духовності.

Вони бачили марність спроб підняти активність народу і, бажаючи заручитись підтримкою Росії, наголошували на тотожності українців і росіян, близькості їхньої культури. Їм належала найбільша газета "Слово". У 1870 р. вони заснували політичну організацію – Руську Раду, яку намагались перетворити на єдиного представника всіх українців у Галичині. Також до москвофілів належала культурно-освітню організацію "Руська бесіда".

Українська молодь поступово втягувалась у конфлікт із русофілами, до яких належали здебільшого заможні церковні та світські чиновники. Молодь із середовища студентів, священиків, світської інтелігенції захоплювалася творчістю Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Тих, хто переймався життям і долею українського народу, орієнтувався на його проблеми, називали народовцями. Провідними діячами руху були В. Барвінський, В. Навроцький, Ю. Романчук, О. Огоновський, А. Вахнянин.

Для народовців найболючішим було питання мови й літератури. Вони виділяли українську націю з-поміж інших. Не шукали підтримки зовні. Вони організували таємні гуртки, видавали часописи, розробляли українську граматику й словники, заснували театр. У 1868 р. виникло товариство "Просвіта", яке займалося просвітою народу.

Визначна подія сталася 1873 р. у Львові. За підтримки заможних Л. Скоропадської-Милорадович та В. Симиренка тут було створено Літературне товариство ім. Т. Шевченка. У 1892 р. воно дістало назву Наукового товариства й перетворилось на неофіційну українську академію наук.

Після нової хвилі гонінь на українську культуру в Наддніпрянській Україні (Емський указ 1876 р.) народовці стали тісніше спілкувалися зі східними українцями, які звернули свої погляди до західних побратимів. Вони започаткували видання газети "Діло".

У 70-х pp. XIX ст. у русі народовців виділилася радикальна течія. Цьому сприяла, зокрема, енергійна діяльність М. Драгоманова, який закликав молодь іти далі старшого покоління, не лише словом, а й ділом піднімати українське суспільство. Найбільш здібними послідовниками поглядів Драгоманова стали І. Франко та М. Павлик. Вони розгорнули наступ на русофілів, а згодом перейшли і до критики народовців. Це зумовило серйозні розбіжності в західноукраїнському суспільному русі, на практиці означаючи інтелектуальну й ідеологічну революцію.

У 1885 р. народовці заснували представницький орган – Народну Раду. У 90-х pp. XIX ст. з народовців постали чотири політичні партії.