Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі строки їх амортизації

Групи амортизації	Складові елементи груп амортизації	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
1 група	Земельні ділянки	-
2 група	Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
3 група	Будівлі,	20
	споруди,	15
	передавальні пристрої	10
4 група	Машини та обладнання, з них:	5
	електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
5 група	Транспортні засоби	5
6 група	Інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
7 група	Тварини	6
8 група	Багаторічні насадження	10
9 група	Інші основні засоби	12
10 група	Бібліотечні фонди	-
11 група	Малоцінні необоротні матеріальні активи	-
12 група	Тимчасові (нетитульні) споруди	5
13 група	Природні ресурси	-
14 група	Інвентарна тара	6
15 група	Предмети прокату	5
16 група	Довгострокові біологічні активи	7

Щодо бухгалтерського підходу до нарахування амортизації основних засобів, то слід зазначити, що він регулюється ПСБО №7 «Основні засоби» та розкриває базові положення у цій сфері, які є тотожними до податкового підходу. Таким чином, вважаємо за доцільне навести лише ті особливості нарахування амортизації, які доповнюють податковий підхід. Зокрема, відповідно до бухгалтерського підходу:

- об’єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій), тобто, первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості;

- суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

П

(5.4)

ісля формування кошторисів прямих витрат на оплату праці, матеріали та загальновиробничих витрат створюється можливість для визначення планової виробничої собівартості виготовленої продукції (Св) з урахуванням незавершеного виробництва:

Св = Знп + Вв – Знз,

де Знп, Знз – залишок незавершеного виробництва відповідно на початок та завершення бюджетного періоду, гр.од.; Вв – витрати на виробництво впродовж бюджетного періоду, гр.од.

При формуванні собівартості одного виду продукції формуються кошториси прямих витрат за видами продукції, а непрямі витрати (накладні) розподіляються за допомогою ставки розподілу (чисельність працівників, фонд оплати праці, виробнича потужність тощо). Якщо обслуговуючі підрозділи надають взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам, то можуть використовуватись такі методи розподілу накладних витрат: прямого, послідовного, розподілу взаємних послуг, одночасного розподілу тощо.

Надалі доцільно здійснювати розроблення кошторису витрат на збут (табл. 5.6), у який варто включати витрати на утримання підрозділів, що пов’язані зі збутом продукції (витрати на оплату праці та комісійні винагороди, витрати на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, витрати на оплату службових відряджень, витрати на матеріали, канцелярські товари тощо); витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що забезпечують збут продукції; витрати на маркетингові комунікації; витрати на транспортування, перевалку та страхування продукції; витрати на зберігання, розвантаження, навантаження та упакування продукції; витрати на дослідження ринку та інші витрати.

Таблиця 5.6