Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут права та психології
Кафедра теоретичної та практичної психології
ПСИХІАТРІЯ
Конспект лекції № 12
Розумова відсталість (Олігофренія).
Склала:
ст. викладач кафедри ТПП
Легендзевич Г.Я.
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри теоретичної та практичної психології (Протокол № 1 від 31.08.2016 р.)
Львів −2016
Тема № 12. «Розумова відсталість (Олігофренія)»
ПЛАН:
Вступ
Поняття про олігофренію. Клінічні варіанти олігофренії.
Загальна характеристика диференційованих олігофреній.
Висновки
Мета:
Навчальна:
сформувати у студентів теоретичні знання про основні методи дослідження в психіатрії;
сформувати у студентів теоретичні знання про особливості психічних розладів;
засвоїти основні терміни та зону їх застосування;
Розвиваюча:
поглибити широту знань про методи і способи діагностики психічних розладів;
сформувати знання про психологічні особливості взаємовідносин пацієнта і медичного працівника; конкретні психопрофілактичні, психокорекційні і психотерапевтичні способи допомоги пацієнтам;
Виховна:
сприяти осмисленню визначених проблем психіатрії, з розкриттям різних поглядів учених на їх витоки та шляхи розв’язання.
Ключові слова: олігофренія, розумова відсталість, дебільність, імбецильність, ідіотія.
ВСТУП
Олігофренія – синдром вродженого психічного дефекту, що виявляється у розумовій відсталості внаслідок патології головного мозку. Олігофренія проявляється, перш за все, у розладах інтелекту, мовлення, емоцій, волі, моторики. Вперше, у науковий дискурс термін був запропонований Емілем Крепеліним.
Олігофренію відносять до чисельної групи хвороб, що пов’язані з розладами в розвитку. Це захворювання вважають аномалією недорозвитку психіки, особистості, а також всього організму хворого. Показник олігофренії в індустріально розвинутих країнах досягає до 1 % від всього населення. З цієї частки 85% – з легким cтупенем розумової відсталості. Співвідношення хворих чоловіків до жінок складає 2:1. Більш точна оцінка епідеміології олігофренії утруднена з причини різноманітних діагностичних підходів, а також, залежить від рівня толерантності соціуму до психічних аномалій і рівня доступності надання медичної допомоги.
Олігофренія не є прогресуючим процесом, проте, розвивається як наслідок перенесеної хвороби. Саму ступінь розумової відсталості оцінюють кількісно інтелектуальним коефіцієнтом після застосування стандартних психологічних тестів.
1. Поняття про олігофренію. Клінічні варіанти олігофренії.
Розумова відсталість (англ. mental retardation) – стійке, незворотне порушення психічного розвитку, в першу чергу інтелектуального, обумовленого недостатністю ЦНС. Розумова відсталість має різну етіологію. Найбільш поширена форма розумової відсталості – олігофренія (від грец. oligos – небагато + phren – розум). Виділяють 2 основні групи: а) олігофренія, обумовлена генетичними порушеннями (роль яких у виникненні розумової відсталості все більше зростає в міру вдосконалення методів діагностики); б) олігофренія, обумовлена зовнішніми факторами: інфекціями, травмами, алкогольною інтоксикацією матері, радіоактивним і рентгенівським опроміненням статевих клітин батьків і плоду. Мають також значення захворювання ендокринної та серцево-судинної системи під час вагітності, несумісність крові матері та плоду.
Для олігофренії характерні не тільки низький інтелект, але і погана пам'ять, порушення уваги, емоційні та вольові порушення. Іноді на фоні загального психічного недорозвитку особи, які страждають на олігофренію, виявляють окремі гарні здібності, наприклад виконують складні арифметичні обчислення, запам'ятовують довгі вірші тощо.
Олігофренії поділяють на недиференційовані, з нез'ясованою етіологією, і диференційовані, етіологія яких вже відома.
За ступенем недорозвинення виділяють три клінічні варіанти олігофренії: ідіотію, імбецильність і дебільність.
Ідіотія. Найглибший ступінь психічного недорозвинення. Мова не розвивається, хворі видають лише нерозбірливі звуки, відсутня довільна увага, спостерігається реакція тільки на сильні звуки, біль. Хворі не відрізняють їстівне від неїстівного, неохайні. Виділяють два види ідіотії. Один із них характеризується розгальмованістю моторних функцій – хворі постійно перебувають у русі, хапають речі, пхають їх до рота, а зустрічаючи протидію, виявляють протидію, верещать, плюються, кусаються. Другий різновид характеризується протилежними ознаками – хворі малорухливі, більше лежать, довго сплять. При менш глибокій ідіотії хворі впізнають родичів, виявляють ознаки прихильності, вимовляють окремі слова.
Імбецильність. Середній ступінь психічного недорозвинення. При імбецильності хворі володіють невеликим запасом слів, їхня мова хоча і дуже бідна, але послідовна. Їх вдається навчити читанню, письму, елементарному рахуванню, привити трудові навички (мести підлогу, приготувати собі просту їжу, погодувати домашніх тварин). Такі люди не здатні працювати самостійно, але під наглядом інших вони можуть виконувати нескладну роботу. Емоції при імбецильності одноманітні, примітивні, часто неадекватні.
Дебільність. Це легкий ступінь олігофренії. Хворі нездатні до понятійного абстрактного мислення, з раннього віку виявляють відставання у фізичному розвитку: пізніше починають ходити, говорити. До 4-6 років відставання згладжується, діти своєчасно йдуть до школи, але вчаться погано.
Виділяють виражену, помірно виражену і легку дебільність. При вираженому ступені дебільності навчання грамоті дається з великими труднощами навіть у допоміжній школі. Трудові навички засвоюються краще. Навчені певного ремесла, хворі можуть бути працевлаштовані. Вони легко піддаються чужим впливам. У них досить добра механічна пам'ять, але вони зовсім нездатні до абстрактного мислення.
При помірно вираженій дебільності, особливо, якщо хворі мають добру механічну пам'ять, вони іноді закінчують 8-9 класів, навчаються в професійно-технічних училищах, мають сім'ї. В той же час вони мають невеликий об'єм знань, нездатні користуватися складними поняттями, зрозуміти складне запитання. Вони мислять схемами-шаблонами, які засвоїли в школі, або в процесі життя. Зміна звичного способу мислення для них неможлива. Для них характерна слабкість самовладання і нездатність подолати свої потяги, недостатність обдумування своїх дій, податливість сторонньому впливові.
Легкий ступінь дебільності виявляється спеціальними психологічними дослідженнями, а також ґрунтується на оцінці дій у ситуаціях, які вимагають застосування прогностичних функцій інтелекту, високого ступеня абстрагування. Такі люди можуть мати середню освіту, кваліфіковану професію, але у них переважає конкретність, шаблонність, трафарентність мислення, несамостійність.