2. Розлади мислення .

1. Порушення операційного та особистісного компонентів мислення.

До порушень операційного компонента мислення відносяться зниження рівня узагальнень та викривлення процесу узагальнення. При зниженні рівня узагальнень оперування загальними ознаками замінюється встановленням суто конкретних зв'язків між предметами. Клінічно це виявляється в схильності до конкретизації мислення.

Конкретність – порушення мислення, при якому втрачається здатність до абстрагування.

На противагу зниженню рівня узагальнення при викривленні процесу узагальнення відбувається відрив суджень людини від конкретних, одиничних зв'язків. У судженнях відображуються випадкові й неістотні ознаки предметів та явищ. Процес мислення перетворюється на необгрунтоване теоретизування з конкретних проблем. Мовлення стає вичурним, багатослівним.

Порушення особистісного компонента мислення виявляються у різноплановості мислення, зниженні критичності й саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованості мислительного процесу.

2.  Порушення динаміки мисленнєвих процесів.

Прискорення мислення – асоціації виникають легко, частіше за зовнішньою подібністю, співзвучністю. Вони різні й численні. Мовлення відстає від стрімкого потоку різних ідей. Хворі не закінчують однієї думки, переходять до іншої, часто не помічаючи, що не завершили речення.

Скакання ідей – найвищий ступінь прискорення темпу мислення у поєднанні з відволіканням уваги, коли вловити логіку думок хворого стає неможливим.

Сповільнення темпу мислення –хворий дає відповіді на запитання після довгих пауз зі зниженням гучності голосу до шепоту. Відзначається бідність асоціацій, загальна загальмованість, сповільнення рухів, пригнічення афективних реакцій.

Ментизм – «наплив думок», «вихор ідей», збільшення кількості асоціацій за одиницю часу, що не супроводжується зміною мовлення хворого, виникає мимовільно й приступоподібно.

Шперунг – «блокування думок», раптова зупинка, переривання асоціативного процесу.

3. Порушення логічної структури мислення.

Зісковзування думок – коли при розповіді про одні події хворий переключається на інші, не помічаючи, що першу думку він не довів до логічного кінця.

Розірваність мислення – коли хворий проказує фразу граматично правильну, але змістовний зв'язок між окремими частинами фрази відсутній – наприклад, «машина поїхала, тому що кіно загорілося з труби».

Безладність мислення – характеризується, на відміну від розірваності, глибоким розладом синтезу, внаслідок чого втрачається як змістовна, так і граматична побудова мови. Це проявляється невпорядкованим поєднанням окремих слів «земля... чоботи..пішов дощ.. вперед». Безладність мислення частіше поєднується з розладами свідомості.

Інкогеренція – розлад мислення, при якому порушується зв'язок між складами у проказуваних словах.

Вербігерація – розлад мислення, при якому має місце стереотипне повторення окремих слів чи складів.

4. Порушення цілеспрямованості мислення.

За цілеспрямованістю віділяють такі розлади мислення:

Амбівалентність – це співввіснування думок і асоціацій, які взаємно виключаються.

Резонерством називають безпредметність мислення, коли відсутні конкретність думок, їх пізнавальний зміст. Наприклад, на запитання про здоров'я хворий відповідає: «залежно вд того, що означає це слово. Якщо від слова «здорово», то я не вельми здоровий, важу лише 60 кг, але це залежить від вагів і того, де вони стоять: якщо в нашому парку, то там гравітація висока, багато людей і неможливо довго там знаходитись...»

Розважність мислення – проявляється у викладенні хворим непотрібних деталей, зайвих дрібниць, невміння лаконічно висловити головну думку, яка часто губиться у великій кількості подробиць. Розважність мислення часто називають інертністю, вона спостерігається при епілепсії.

Персеверація – порушення мислення, при якому значно (максимально) утруднене утворення нових асоціацій внаслідок тривалого домінування однієї думки.

5. Продуктивні розлади мислення.

Ці розлади характеризуються зміною змісту мислення, виникненням у ньому тієї чи іншої «продукції».

Нав'язливі ідеї – це думки, які з'являються у хворого незалежно від його волі й утримуються всупереч його бажанню. Хворий ставиться до них критично і бореться з ними. Найчастіше нав'язливі ідеї проявляються такими станами: невідчепне мудрування, невідчепне рахування, невідчепні спогади, невідчепний страх, невідчепні сумніви, невідчепні потяги і т.д.

Надцінні ідеї – це помилкові міркування, що виникають на реальній основі, але переоцінені щодо їхньої значимості. Вони посідають у свідомості незаслужено велике місце. Надцінні ідеї супроводжуються високою емоційною напругою і визначають напрямок інших психічних процесів й поведінки. Саме інтенсивність емоційного тону процесу мислення є основною причиною переоцінки значення цих ідей. Зміст надцінної ідеї складає впевненість хворого, наприклад, у несправедливому ставленні до нього, подружній невірності, у наявності соматичних захворювань, у своїх особливих заслугах, здібностях, винахідливості й т. ін.. Надцінні ідеї можна скоригувати за допомогою зовнішнього впливу; з часом вони самі згасають.

Маячні ідеї – це помилкові, неправдиві твердження, що не відповідають реальній дійсності, виникають на хворобливій основі і не піддаються корекції. Наявність маячних ідей свідчить про глибокі психічні розлади, до речі, не тільки в сфері мислення.

Виділяють маячення значення, відношення, переслідування, збитків, самоприниження, ревнощів, величі, впливу, підстроєності, інтерметаморфози та ін. Хворі стверджують, що багато з того, що відбувається довкола, має для них особливий зміст й особливе значення. Наприклад, повз вікна пройшла машина з написом «Хліб», а для хворого це означає, що в цьому році буде неврожай і голод; випадкові жести міліціонера вказують хворому напрямок, куди треба втікати. Маячні ідеї збитків – пограбування, крадіжки – найчастіше виникають при психічних захворюваннях у людей похилого віку. Маячення ревнощів є одним із найбільш суспільно небезпечних. Маячення величі найчастіше буває при органічних ураженнях головного мозку з порушенням пам'яті та інтелекту, через що маячні ідеї мають безглуздий характер.

Маячення має такі властивості: 1) воно завжди є ознакою хвороби; 2) не коригується, спроби коригувати тільки посилюють маячення; 3) в ньому присутня паралогічність – «крива логіка»; 4) виникає при ясній свідомості; 5) маячні ідеї тісно пов'язані з особистістю; 6) виникають при достатньому інтелекті.

За механізмом виникнення маячення буває первинним і вторинним. Первинне маячення виникає з розладів мислення, а вторинне – з розладів в інших сферах (настрою, сприйняття).

Виділяють маячення чуттєве й систематизоване.

Маячення чуттєве, образне, яке звернене до чуттєвих уявлень і образів, фантазії. Цим пояснюється при чуттєвому маяченні емоційних розладів – страху, тривоги, моторного збудження і галюцинацій. Наприклад, у хворого на вулиці спитали, котра година. Він зрозумів, що це тільки привід його затримати. Через хвилину йог «здогад» підтвердився, бо інший чоловік засунув руку в кишеню, де був «револьвер». Тут почувся «голос», щоб хворий втікав. Він зробив висновок, що ця сцена була підготовлена його колишньою дружиною, щоб заволодіти його житлом. Для чуттєвого маячення характерним є фрагментарність, раптовість виникнення, наглядність, конкретність.

Маячення систематизоване, інтерпретативне, словесне. Невірні міркування підкріплюються доказами із практики реально існуючих відносин, але їх вибір односторонній, протилежні аргументи не визнаються. Маячна система має певну стрункість у доборі фактів, суб'єктивну логіку. Систематизоване маячення є відносно автономним від інших психічних процесів. Хворі деякий час зберігають професійну працездатність. Не потрапляють у поле зору психіатрів, можуть переконати у правильності своїх ідей родичів або приятелів. Систематизовані маячні ідеї буває важко розпізнати. Особливо це стосується паранояльного маячення, що виникає з надцінних ідей і має у своїй фабулі реальні факти, пов'язані в патологічну систему тлумачення, коли на базі правдивих явищ робиться маячний висновок (в одній із ланок логічного ланцюга виникає похибка, а далі діють закони «кривої логіки»).