3. Годинні пояси і місцевий час як чинник функціонування транспортних систем

4. Регламентація транспортних перевезень

Система регламентації перевезень різними видами транспорту в світовому масштабі почала складатися в період пі­сля Другої світової війни з моменту створення Організації Об'єднаних Націй та її органів. В рамках, Організації Об'єднаних Націй (ООН) в наш час працює п'ять регіональних комісій (для Європи, Азії та Тихого океану, Африки, Західної Азії, Латинської Америки), які сприяють соціальному та економічному розвитку даних регіонів і закріпленню економічних взаємовідносин країн кожного регіону між собою та з іншими країнами. Комісії досліджують соціально-економічні проблеми регіонів, зо­крема і транспортні, дають необхідні рекомендації урядам та спеціалізованим інституціям, беруть участь у вико­нанні різноманітних проектів розвитку. Серед найбільш вагомих - Європейська економічна комісія ООН та Європейська конференція міністрів транспорту.

В діяльності Європейської економічної комісії ООН беруть участь 55 країн Західної, Східної, Центральної Європи, Північної Америки та Центральної Азії на які при­падає 64 % світового виробництва. Серед першочергових ' напрямків, її діяльності: охорона довкілля, транспорт, спро­щення процедур міжнародної торгівлі, статистика та еконо­мічний аналіз. Близько половини об'єму діяльності Комісії припадає на долю Комітету з внутрішнього транспорту.

Серед основних завдань діяльності Комітету:

• організація співпраці міжнародних транспортних організацій,

• координа­ція різних видів міжнародного транспорту,

• збір документа­ції та сприяння її уніфікації і розвитку статистики,

• забезпе­чення обміну відповідною інформацією між урядами,

• розробка заходів спрямованих на подолання проблем між­народного транспорту,

• вирішення питань щодо розвитку європейського внутрішнього транспорту тощо.

В рамках Комітету працюють робочі групи щодо автомобільного, за­лізничного та внутрішнього водного транспорту, з тенден­цій в економіці транспорту, безпеки дорожнього руху, конструкціях транспортних засобів, статистиці, комбінованим перевезенням та інші.

Важливим органом, що реалізовує і направляє єдину транспортну політику в Європейському регіоні, є Євро­пейська конференція міністрів транспорту, створена в 1953 р. в цілях формування основ для обміну ідеями орга­нів, відповідальних за ухвалення рішень щодо транспортної політики, шляхом обміну кореспонденцією і прямих кон­сультацій. У Конференції, що займається залізничним, ав­томобільним і водним транспортом беруть участь міністри транспорту країн Західної та Східної Європи, а також Ту­реччини; Австралія, Канада, США і Японія є. асоційовани­ми членами. Головний її орган - Рада, що складається з мі­ністрів, відповідальних за внутрішній транспорт.

Серед основних цілей діяльності цього органу ~ розви­ток європейського внутрішнього транспорту міжнародного значення, а також координування і сприяння діяльності міжнародних організацій, що займаються європейським внутрішнім транспортом.

Для вирішення питань взаємодії і вироблення загальної політики в області транспорту було створено Координаційну транспортну нараду країн - учасниць СНД у складі мі­ністрів транспорту 11 незалежних держав, які в 1991 р. під­писали Угоду про принципи і умови взаємовідносин в області транспорту, або повноважних представників урядів, що здійснюють керівництво транспортом.

Функції Координаційної наради стосуються формуван­ня єдиного транспортного простору; розробки концепцій розвитку транспорту на основі прогнозу потреб в транс­портних послугах та встановлення узгодженої тарифної політики на транспорті; розробки і реалізації програм су­місного ^використання транспортних інфраструктур, єди­них принципів побудови тарифів, проектів законодавчих і підзаконних актів, стандартів і норм, що визначають поря­док функціонування на території Договірних країн всіх видів транспорту незалежно від форм власності; створен­ня правових, економічних і організаційних умов для доб­росовісної конкуренції і взаємного інвестування капіталів;формування і впровадження на транспортно-дорожньому комплексі єдиної науково-технічної політики, зокрема в області екології і безпеки руху; розробка і укладання угод про надання на взаємній основі допомоги транспортним засобам Договірних сторін, членам екіпажів цих засобів і пасажирам, що постраждали внаслідок аварій або нещасних випадків та інше [7].