2.2. Первинна профілактика та попереждення мовленєвих розладів

Реалізація профілактичного напрямку охорони здоров'я та спеціальної педагогіки починається ще до народження дитини шляхом створення для майбутньої матері в період вагітності максимально сприятливих умов, що регламентуються відповідними законами і забезпечуваних всій службою охорони здоров'я матері і дитини. Здоров'я підростаючого покоління залежить від ряду умов, пов'язаних головним чином з екологією, її впливом на імунну, нервову та ендокринну системи. Забруднення повітря, води, грунту спричиняє ріст гострих і хронічних (особливо алергічних) захворювань, зниження опірності організму шкідливим впливам. Поряд з цим зростає роль і стресових психологічних впливів, що в свою чергу погіршує нервово-психологічне здоров'я і імунітет у дітей. Зрозуміло, що і якість усіх боків здоров'я батьків також продовжує знижуватися, а при обтяженої спадковості діти в 2-3 рази частіше страждають тим же недугою, що і їх батьки. В системі психопрофілактичних заходів істотне значення має своєчасне генетичне консультування майбутніх батьків з метою попередження розвитку тих чи інших відхилень в нервово-психічному і, зокрема, мовному розвитку дитини.

У тих випадках, коли виявляється сімейна обтяженість якою патологією, батьки повинні бути добре проінформовані про можливий прояві захворювання у дитини, а також про те, які профілактичні заходи дозволять попередити або послабити симптоматику спадкового захворювання.

Глибоко помилково думка батьків, які вважають, що особистісні особливості і відхилення в розвитку дітей виникають і формуються після народження. Насправді все відбувається набагато раніше, в період внутрішньоутробного розвитку плоду. Нерідко трапляється, що вагітність не була запланована і в перші місяці майбутня мама навіть не здогадується про те, що сталося і часом допускає вживання алкоголю, нікотину; застосовує у побуті або на роботі різні хімічні речовини, що несприятливо впливають на організм майбутнього дитини; переживає психічні потрясіння і переносить різні захворювання. Ці фактори, впливаючи на плід вже вперше 12 тижнів, можуть призвести до найтяжчого мовному порушення - ринолалии, яка характеризується ущелинами губ, твердого та м'якого піднебіння, так як саме в першому триместрі вагітності у ембріона закладається лицьова область голови, органи слуху і зору, порожнини носа і рота.

Вагітній жінці необхідно контролювати роботу серцево-судинної та ендокринної систем, а також оберігатися від вірусних та інфекційних хвороб, так як віруси і бактерії миттєво розмножуються в організмі матері і викликають сильні порушення в розвитку мозку плоду.

Наслідком цього є такі мовні порушення, як дизартрія (розлад мови (артикуляції), що виражається в утрудненому вимові окремих звуків, складів і слів), нерідко на тлі ДЦП (дитячий церебральний параліч - це група рухових, мовних і психічних порушень внаслідок ураження головного мозку у внутрішньоутробний, родової або післяпологовий період), алалія (відсутність або обмеження мовлення через недорозвинення або поразки мовних зон великих півкуль головного мозку), неврозоподобная форма заїкання (внаслідок недорозвинення клітин мозку).

Жінка під час вагітності повинна правильно харчуватися, так як недолік або, навпаки, надлишок тих чи інших поживних речовин і мікроелементів може мати несприятливий вплив на плід.

Таким чином, майбутня мати повинна дуже дбайливо ставитися до свого організму протягом усього терміну виношування дитини, вести здоровий спосіб життя, дотримуватися правила харчування і загальної гігієни, виконання яких сприяє нормальному розвитку плоду і підготовці жінок до пологів.

• Під час вагітності жінці слід уникати фізичної перевтоми, підняття і перенесення важких речей, роботи в нічних змінах. Помірний працю благотворно впливає на фізичний і психічний стан.

• Рекомендується тривале перебування на свіжому повітрі, але без утомливих прогулянок. У літній час корисно виїжджати за місто.

• Сон повинен тривати не менше 8-9 годин на добу, вдень - бажано не більше 2-х годин.

• Корисно робити спеціальну легку фізичну гімнастику.

• Слід уникати термовоздействія - переохолоджень, сильної спеки, духоти.

• Слід носити зручний одяг та взуття.

• Дуже важливо уникати інфекційних захворювань і психічних стресів.

Сам процес пологів також багато в чому залежить від самої жінки. Розумне і правильне поводження майбутньої матері під час вагітності багато в чому зумовлює нормальний перебіг пологів.

З народженням дитини відповідальність за його нервово-психічний, фізичний і мовленнєвий розвиток лягає на сім'ю, що робить особливо актуальним психолого-педагогічна освіта молодих батьків. Формування характеру і особистісних особливостей дитини починається з самого раннього віку. Вже ранній період постнатального розвитку має велике значення для подальших етапів формування його психіки. Сон, крик, руху та інші фізіологічні реакції організму новонародженого відображають збереження і рівень зрілості центральної нервової системи. Тому батьки спільно з лікарями повинні уважно стежити за ходом становлення і розвитку цих реакцій, приймати необхідні профілактичні заходи у разі їх відхилень від норми. Турбота про фізичний і нервово-психічне здоров'я дитини і про збереження його мовних органів виражається в наступному:

1. Попередження забитих місць в області голови.

2. Попередження різних захворювань і дитячих інфекцій, що протікають з високою температурою (дотримання термінів профілактичних щеплень, виняток безпосередніх контактів з хворими та ін.)

3. Охорона органу слуху від простудних захворювань, від попадання сторонніх тіл, від зайвого шуму (навіть під час сну), і навіть своєчасне лікування та обов'язкове доліковування вушних захворювань.

4. Охорона артікуляторних органів, яка полягає у наступному:

а) попередження (і лікування) рахіту та можливої появи аномалій кісткових частин мовного апарату;

б) виключення випадків смоктання пальця або постійного підкладання руки під щоку під час сну (останнє може повести до утворення так званого перехресного прикусу);

в) раннє протезування зубів у разі їх передчасної втрати, оскільки втрата зубів у дітей викликає значну деформацію сусідніх зубів і щелеп (тут не мається на увазі вікова зміна зубів);

г) своєчасне оперування ущелин верхньої губи та піднебіння;

д) своєчасне підрізання короткої вуздечки мови (не пізніше 4-5 років, оскільки до цього часу у промови повинні з'явитися ті звуки, правильному артикулювання яких заважає коротка вуздечка);

5. Охорона голосового апарату від застуди, попадання пилу, голосовий перевантаження (надмірні крики, зайво гучна і напружена мова тощо).

6. Охорона нервової системи дитини (виняток гучних окриків, страшних розповідей і різного роду залякувань, щадний підхід до дитини під час будь-якої хвороби і протягом деякого часу після її закінчення, боротьба з аскаридами і т.д.).

У дошкільному віці дитині потрібно прищеплювати навичку говорити граматично правильно. На думку К. Крутій, підсвідоме вміння вживати граматичні форми рідного мовлення розвивається паралельно з розумовими навичками.

2.3. Методика логопедичного обстеження дітей шкільного віку

Процедура обстеження дошкільнят здійснюється поетапно і передбачає збір анамнестичних даних про особливості формування психомоторних функцій, перебіг домовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку, дослідження немовленнєвих та мовленнєвих процесів. На першому етапі обстеження вивчаємо анамнез дитини. З цією метою ми проводим бесіду з матір’ю малюка, а також вивчаємо медичну документацію дитини: з’ясовуємо вік матері під час народження дитини; наявність мовленнєвих порушень, спадкових нервово-психічних, хронічних соматичних захворювань у батьків та рідних до народження дитини; вивчення особливості перебігу вагітності та пологів; аналіз особливості протікання домовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку, а також особливості становлення психомоторних функцій дитини до моменту обстеження; з’ясовуємо, які соматичні (інфекційні) захворювання перенесла дитина, оцінюємо їх ймовірний вплив на виникнення відхилень у ході її мовленнєвого розвитку. На другому етапі здійснювається дослідження загального розвитку дитини. Завдання для обстеження розблюється за напрямами дослідження на наступні блоки:

1. Завдання для дослідження сенсорних реакцій.

2. Завдання для дослідження психічних функцій, інтелектуального розвитку.

3. Завдання для дослідження стану довільної моторики.

На третьому етапі проводиться обстеження мовлення дитини. Наступні види завдань:

1. Завдання для дослідження імпресивного боку мовлення.

2. Завдання для дослідження експресивного боку мовлення

Дослідження сенсорних реакцій передбачає виконання дітьми вправ в ігровій формі, спрямованих на сприйняття і розрізнення кольору, форми, розміру предметів за співвіднесенням, словесним позначенням та самостійне називання. З метою обстеження психічних функцій та стану інтелектуального розвитку дитині пропонувалися наступні завдання:

1) для вивчення сформованості просторових уявлень (уміння орієнтуватися на схемі тіла, уміння визначати положення предмета по відношенню до інших предметів);

2) для дослідження предметної діяльності, передумов до ігрової діяльності (засвоєння призначення і способу використання оточуючих предметів, особливості відтворення ігрових дій з предметами, здатність дитини організувати сюжетну гру).

Під час виконання завдань у протоколі обстеження відмічається особливості пам’яті (здатність утримувати у пам’яті інструкцію дорослого), уваги (концентрація, переключення), емоційно-вольової сфери (активність під час виконання завдань, адекватність поведінки), можливості дитини використовувати допомогу дорослого під час виконання діагностичних завдань. У процесі обстеження стану довільної моторики використовуються завдання для дослідження особливостей розвитку загальної, дрібної, мімічної та артикуляційної моторики. Особлива увага звертається на рівень розвитку статичної і динамічної координації рухів. Під час виконання завдань, спрямованих на дослідження сформованості загальномоторних умінь та навичок, визначаємо ступінь розвитку рухів: - ходи по прямій і похилій площині (дошці); - кидання та захоплення м’яча обома руками; - сидіння навшпиньках; - тощо. З метою більш детального вивчення ступеня диференційованості та рівня розвитку динамічної координації рухів пальців рук пропонуємо дитині виконати 1-2 вправи з пальчикової гімнастики. Стан мімічної моторики дітей другого року життя оцінюємо, спостерігаючи за рухами мімічних м’язів під час виконання завдань попередніх завдань. Малюкам третього року життя з метою дослідження ступеня збереженості іннервації трійникового та лицьового черепно-мозкових нервів, а також з метою визначити якість і диференційованість рухів м’язів обличчя пропонувалося виконати декілька ігрових вправ, під час яких відмічали можливості дитини здійснювати довільні рухи: - закривати і відкривати очі (наприклад, гра “День – Ніч”); - надувати щоки (наприклад, вправи “Хом’ячок”, “Надуй кульку”); - округлювати губи (наприклад, вправа “Бублик”); - розтягувати губи в оскалі (наприклад, вправи “Жабки посміхаються”, “Парканчик”). Завдання для обстеження артикуляційної моторики були спрямовані на дослідження ступеня збереженості іннервації трійникового, лицьового, язикоглоткового, під’язикового черепно-мозкових нервів, а також на визначення якості та диференційованості рухів язика (“Гойдалка”, “Смачний мед”, “Коник” та ін.). Під час виконання артикуляційних вправ зверталася увага не тільки на рухливість органів артикуляції, а й на особливості їх будови. На наступному етапі дослідження проводимо обстеження мовлення дітей раннього віку. Завдання для обстеження імпресивного боку мовлення передбачається визначенням ступеня розуміння малюком: - мовлення на рівні діалогу; - простої (одноетапної) інструкції; - складної (дво-, триетапної) інструкції; - слів, що позначають предмети; - слів, що позначають дії; - слів, що називають ознаки предметів. Окремо дитині пропонувалися ігрові вправи для з’ясування можливостей малюка диференціювати іменники в однині та множині (вагон – вагони, кулька – кульки, м’яч – м’ячі тощо), а також розрізняти іменники, що утворені за допомогою зменшено-ласкавих суфіксів (будинок – будиночок, квітка – квіточка тощо). Під час обстеження експресивного боку мовлення дітей другого-третього років життя використовуються завдання, спрямовані на дослідження: 1) якісного та кількісного складу активного словникового запасу (вживання іменників, дієслів, прикметників); 2) фразового мовлення (типу й обсягу речень, якими користується дитина); 3) граматичної будови мовлення (утворення множини іменників у називному відмінку, іменників у знахідному відмінку однини, іменників зі зменшено- ласкавими суфіксами); 4) складової структури слів (відтворення слів різної складової структури); 5) звуковимови (на рівні ізольованої вимови звуків, вимова звуків на рівні слова, речення, вимова звуків у самостійному мовленні). Особливості вимови фонем на рівні слова відмічалися у процесі виконання дитиною інших завдань. Спеціально пропонувалися малюку ігрові завдання для з’ясування його можливостей відтворювати ізольовані фонеми. Якщо було необхідно уточнити можливості дитини правильно вимовляти звуки у словах, реченнях її просили назвати, що зображено на предметних і сюжетних малюнках. Характеристика просодичного боку мовлення (темпу, ритму, інтонаційної виразності, розбірливості мовлення) і особливостей голосу (сили, висоти, тембру) малюка давалася нами на підставі спостережень за дитиною під час обстеження. Крім того, під час обстеження відмічаємо чи є у дитини особливості слиновиділення, можливості утримувати і ковтати слину, зокрема під час мовлення.. У результаті проведеного обстеження, а також на підставі результатів комплексного медико-психолого-педагогічного дослідження робимо заключення про стан імпресивного та експресивного мовлення дитини, визначаємо особливості формування мовленнєвої функції (прискорений, або навпаки, уповільнений темп оволодіння мовними засобами та правилами їх комбінування у процесі мовлення), з’ясовуємо ймовірні причини відхилень у формуванні мовлення, визначаємо найбільш ефективні шляхи стимуляції та корекції мовленнєвого розвитку дитини. Таким чином, під проведення дослідження стану мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку були обрані основні параметри, які характеризують як обсяг засвоєних знань та умінь на момент обстеження, так і ступінь сформованості необхідних для подальшого розвитку умінь та навичок мовленнєвої комунікації.

Профілактика порушень мовлення в разі природжених незрошень губи та піднебіння

Не можна недооцінювати роль профілактики мовленнєвих порушень і запобігання вторинним вадам удітей з природженими вадами губи і піднебіння. Безперечно, тяжка вроджена вада обличчя ослаблює дитину фізично, гальмує її психічний розвиток, спотворює індивідуальну лінію особистісного розвитку.

Розроблення і впровадження системи профілактичних, медичних, психологічних і педагогічних заходів дає змогу повноцінно використати захисні і компенсаторні можливості організму дитини загалом, своєчасно виявити відхилення у фізичному, нервово-психічномуі мовленнєвому розвитку, запобігти ускладненням і вторинним нашаруванням. Це стає можливим за умови спеціального корекційного впливу на розвиток такої дитини з моменту її народження зусиллями багатьох фахівців і обов'язково за активної участі батьків.

Обов'язково слід наголосити на значенні первинної профілактики, реалізацію якої слід розпочинати ще до народження дитини створенням для майбутньої мами максимально сприятливих умов, що забезпечуються державною службою охорони здоров'я матері і дитини. Система профілактичних заходів насамперед передбачає підвищення рівня медичної і педагогічної освіченості майбутніх батьків, урахування біологічних і соціальних чинників ризику, які можуть спровокувати відхилення в розвитку дитини, забезпечення своєчасного генетичного консультування, врахування і за можливості виключення чинників ризику мовленнєвих порушень тощо. Бажано, щоб усі члени сім'ї були поінформовані про розвиток мовлення в нормі і . спираючись на ці знання, грамотно, свідомо, активно і систематично займалися розвитком мовлення дитини. Якщо в сім'ї народилася дитина з ВНГП, вона відразу повинна опинитися в полі зору логопеда. Саме логопед має пояснити батькам механізми компенсації вади, вселити надію у можливість подолання мовленнєвих порушень, залучити батьків до спільної корекційної роботи якомога раніше.

Виходячи із зазначеного, логопедичні зусилля і використання ком апексу лікувальних заходів певною мірою можна розгляда ти як первинно профілактичні, оскільки їх метою є максимальне запобігання тим можливим відхиленням у розвитку, які спричинені самим фактом незрощення. З профілактичної точки зору

вцей період основну увагу потрібно звертати на таке.

1.Запобігання появі астенічного синдрому. Відомо, що діти з ВНГП соматично ослаблені і схильні до простудних захворювань, тому з раннього дитинства вони потребують стимуляції фізичного розвитку і загартовування. З цією метою доцільно використовувати водні процедури, повітряні ванни, прогулянки на свіжому повітрі. Стимуляції фізичного розвитку досягають переважно завдяки масажу, спеціальним фізичним вправам, рухливим іграм. На ранніх етапах розвитку краще стежити за перебігом нормального онтогенезу, дещо активізуючи рухи, доступні за віком дитини. Зміцнюють здоров'я дитини повноцінне і збалансоване харчування, приймання вітамінних препаратів. Забезпечення достатньої фізичної витривалості і зміцнення здоров'я є надзвичайно важливим чинником для успішності майбутньої операції, яку часто відкладають на тривалий строк через астенізацію дитини.

2.Запобігання фіксації язика в неправильному положенні. З цією метою вже з перших днів життя дитину не треба класти на спину, що провокує западання язика назад. Рекомендується вкладати її в положення, що стимулює утримання кінчика язика якомога ближче до альвеол: лежачи на животі чи на боці. В подальшому слід використовувати низку спеціальних рухів і вправ на стимуляцію рухів кінчика і передньої частини спинки язика.

3.Запобігання порушенням дихальної функції. Оскільки в разі ринолалії зазвичай видих короткий, неекономний, треба запобігати остаточній фіксації його як способу дихання. Основне завдання — сформувати достатньо довгий, економний, стійкий ротовий видих, якого буде достатньо для цілої фрази. За допомогою спеціальної дихальної гімнастики та ігрових моментів дитину слід вчити диференціювати ротове і носове дихання. Потрібно використовувати розвинений у дітей наслідувальний рефлекс — спочатку під час ссання, а потім у безпосередніх вправах з розвитку мовленнєвого видиху (після року). Для цього застосовують ігри на дмухання, так звані нюхові ігри і вправи, ігри на звуконаслідування, під час яких звертати увагу дитини на ротовий видих за допомогою різних яскравих іграшок (ватних кульок, сніжинок, метеликів, рибок тощо).

Під час гри дитину можна навчити імітувати такі ситуації, як, наприклад, дихання собаки, коли їй жарко. При цьому дитині підказують шепітну вимову а-а-а з висунутим язиком. За допомогою запитань «Як ми гріємо ручки?» демонструють ви дих на руки х-х-х..., «Що так пахне?» — відпрацьовують вдих через ніс, видих ротовий тощо. Можна придумати низку інших вправ, щоб привчити дитину видихати ротом, переміщуючи кінчик язика вперед.

Від простих дихальних ігор-вправпізніше слід поступово переходити до відпрацювання видиху через рот з включенням голосу на артикуляції голосних і приголосних звуків, вкладаючи певний змісту кожний звук, що вимовляють. Дихальні вправи крім рішення логопедичних завдань сприяють більш повноцінному розвитку грудної клітки дитини і зміцненню її здоров'я.

4.Активізація діяльності м'язів піднебінно-глотковогокільця.

Зцією метою дитині можна запропонувати вправи на зразок легкого позіхання, покашлювання, ковтання, починаючи з краплі, потім маленькими ковточками, відкинувши голову назад. При цьому фрагменти м'якого піднебіння рефлекторно піднімаються вгору. Добре зарекомендував себе пальцевий масаж м'якого піднебіння (або його сегментів), якому навчають маму дитини ще в пологовому будинку. Вважають, що провокація блювотного рефлексу («полоскотавши» задню стінку глотки паперовою трубочкою) примушує швидко і сильно рухатися м'яке піднебіння. Проте такий прийом потребує особливої обережності і вправності. Після операції м'яке піднебіння добре стимулюють вправи на полоскання горла. Добрі результати дають фізіотерапевтичні заходи. Вся ця робота має сприяти змиканню м'якого піднебіння із задньою стінкою глотки, що, в свою чергу, є профілактикою мовленнєвих ускладнень. Щоб активізувати роботу м'язів глотки і м'якого піднебіння, слід спочатку примусити дитину злизати краплю води чи сиропу з губи, потім давати питво спочатку краплями, пізніше — маленькими ковточками. Інші подібні вправи пропонують, враховуючи вік

іможливості дитини. Ще до року бажано проводити щоденні заняття з логопедом і б домашніх умовах (після відповідної підготовки батьків) упродовж 2,5—5хв по кілька разів на день, спираючись на здатність дитини наслідувати дорослого.

5.Розвиток рухомості артикуляційних м'язів як передумови формування правильної звуковимови. Турботою про це треба перейматися з раннього віку. Спочатку застосовують пасивні рухи (дитина повинна зібрати губи в трубочку, розтягнути їх в посмішку, зробити «качечку», підняти верхню губу вгору, опустити нижню губу тощо). Задопомогою шпателя або пальців руки «працювати» з кінчиком язика (притискати до дна рота, піднімати до верхньої губи, опускати на нижню губу тощо).

Яку ранній післяопераційний, так і віддалений післяопераційний періоди логопед і батьки мають продовжувати роботу для досягнення рухомості, пластичності верхньої губи, систе матично використовуючи низку вправ або масажних прийомів. Одразу після зняття швів логопед активно включає в роботу різні масажні рухи, пасивні артикуляційні вправи (поступово — па- сивно-активнівправи, пізніше — комплекс артикуляційної гімнастики), які потрібно проводити з дитиною щодня.

Якщо м'язи обличчя (в ділянці лоба, носа, щічно-вилицевоїділянки) напружені, можна розслабити їх за допомогою спеціально підібраних масажних рухів. Масаж проводять у вихідному положенні «лежачи на спині» за повного розслаблення всіх м'язів тіла, або у вихідному положенні «сидячи, голова на підлокітнику». Масажні рухи (погладжування, вібрація, слабкий «пальцевий душ») слід поєднувати з пасивними артикуляційними вправами.

6. Розвиток сили і гучності голосу.У дити н и з В Н ГП голос звучить тихо і глухо. Знаючи це, необхідно якомога раніше розпочати роботу в цьому напрямі.

З перших місяців життя потрібно розвивати зір та слух дитини, які мають велике значення для розвитку голосу як важливого компонента мовотворення, оскільки він забезпечує чутність мовлення та його інтонаційну виразність. Розмаїтості інтонацій досягають зміною основних характеристик голосу — висоти, сили і тембру. З перших місяців у дитини слід розвивати вміння прислухатися до різних звуків, до мовлення дорослого, який має часто і лагідно розмовляти з дитиною. На 3-мумісяці життя у дитини з'являються перші короткі звуки:а-а-а, а-гу, бу та інші. Це період гудіння, успішний перебіг якого потребує від оточення дитини підвищеної уваги до звучання й артикулювання дорослого. Завдання батьків і логопеда — допомогти дитині «відчути» артикуляцію звука і слова, звернути на неї увагу. Ще до року з дитиною можна гратися, імітуючи різні голоси природи, голоси тварин і пташок, наспівуючи улюблені мелодії тошо. Корисною грою для розвитку голосових можливостей є укладання ляльки спати з характерним чергуванням більш високого і низького звучання звука а. Для мимовільного підвищення сили голосу корисно відходити від дитини на більшу відстань, гратися в піжмурки, кликати когось до себе тошо. Корисно в роботі з розвитку голосу використовувати фонозаписи звуків природи, записи улюблених дітьми пісень і мелодій.

Усі окреслені вище напрями корекційно-профілактичноїроботи закладають підвалини для розвитку нормального мовотворення. З цієї точки зору періоддвох-трьохроків є надзвичайно відповідальним. Відстежуючи перебіг домовленнєвого розвитку дитини з ВНГП, логопед разом з батьками продовжують роботу з розвитку мовлення і запобігання ускладненням. У цей час потрібно підготувати м'яке піднебіння до піднебін-

но-глотковогозмикання, за можливості запобігти дистрофії м'язів глотки і піднебіння, прагнути до переміщення язика вперед, опускання його кореня й укріплення кінчика, активізувати рухи губ і щік, відпрацювати діафрагмальне дихання, нормальний повітряний потік, запобігти зміщуванню звуків в усному мовленні.

Переміщення язика вперед значною мірою визначає ефект усіх занять, створюючи умови для постановки правильних звуків, пониження носового відтінку, нормалізації мовленнєвого дихання. Одночасно переходять до вправ для активізації всього артикуляційного апарату: губ, щік, нижньої щелепи, м'якого піднебіння; проводять масаж у разі м'язового напруження в ділянці рота, носа, щічно-вилицевій.

Ідеальним варіантом є формування мовленнєвої функції на основі відновленого піднебіння. Проте, якщо з низки причин уранопластику проводять після трьох років, логопед має обо- в'язково втрутитися в процес засвоєння звукової сторони мовлення, застосовуючи систему логопедичних прийомів і вправ. Завдяки активізації здорових відділів мовленнєвого апарату, вироблення фізіологічного і фонаційного дихання, розвитку природних голосових даних за допомогою вокальних вправ поступово формуються правильні артикуляційні уклади і за можливості підключаються голос і слуховий контроль за власною вимовою. Послідовність роботи над звуками визначається підготовленістю артикуляційної бази звука. Профілактично-підго-говча логопедична робота, навіть якщо вона буде проведена частково, є вкрай важливою, базисною для формування правильного мовлення в післяопераційний період.

У доопераційній логопедичній роботі крім забезпечення артикуляційної бази і максимально можливого (з урахуванням віку і соматичного статусу дитини) формування звуковимовної сторони мовлення значну увагу слід приділяти гармонійному розвитку дитини.

Первинна профілактика мовленнєвих порушень за ВНГП не буде повноцінною й ефективною, якщо не будуть відновлені анатомічні і функціональні можливості органів, що забезпечують мовленнєвий акт. З цієї"точки зору насамперед слід вирішити проблему годування дитини.

Профілактика заїкання

Запобігання появі заїкуватості в дітей пов'язане переважно із освітньою роботою серед батьків і працівників дошкільних закладів.

У профілактиці заїкуватості виділяють три основні напрями, зокрема, запобігання:

1)виникненню заїкуватості у дітей;

2)хроніфікації і рецидивам заїкуватості;

3)порушенням соціальної адаптації.

Виділяють кілька груп дітей із чинником ризику із заїкуватості.

Перша група — це діти з ознаками тривожності. Зазвичай вони дуже прив'язані до матері, реагують на зміни її настрою. Іноді у таких дітей у відповідь на різку зміну навколишнього середовища (перебування в яслах, дитячому садку, тривала відсутність матері тощо) виникають реакції у вигляді порушення сну, апетиту, дратівливості, плаксивості.

Друга група — це діти з раннім мовленнєвим розвитком, у яких перші слова з'являються до 1-го року а у1,6—1,8року формується фразове мовлення. У2—2,5року діти починають говорити розгорнутими фразами, їхня мовленнєва активність має високий рівень. У мовленні дітей цієї групи з'являються множинні ітерації. Мовлення виникає у період інспіраторної фази дихання.

Третя група — це діти з незначною затримкою мовленнєвого розвитку. Слова у таких дітей з'являються після1-гороку, найчастіше до1,3—1,5року. Фразове мовлення формується після З років, фаза її інтенсивного розвитку припадає на вік 3,6 року. Мовлення таких дітей здебільшого невиразне з істотним порушенням його звукової сторони.

Четверта група — це діти з генетичними чинниками ризику; тобто з ознаками ліворукості, наявністю у родині осіб із заїкуватістю (виявляється генетична зумовленість мовленнєвої патології).

Діти, що виховуються у родинах із двомовністю, також перебувають у ситуації ризику заїкуватості. Виникнення заїкуватості у дітей цієї категорії спричинює зниження адаптивних можливостей їхньої центральної нервової системи.

Упросвітницькій діяльності логопеда велику увагу слід приділяти роботі з батьками. У родині з чинниками ризику заїкуватості мають бути створені умови для нормального соматичного і нервово-психічногорозвитку дитини. Сюди належать: дотримання режимних моментів, що відповідають віку дитини; правильне харчування; запобігання соматичним і психічним перевантаженням; створення сприятливого емоційного клімату в родині; погоджені однакові виховні впливи.

Удітей дошкільного віку, особливо із тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Вони можуть з'являтися внаслідок залякування, читання книг або перегляду фільмів застрашливого змісту тощо. Часто діти бояться залишитися наодинці у темряві і просять не гасити світло перед засинанням. Не слід наполягати на тому, щоб дитина обов'язково була в темряві перед засинанням, оскільки це може посилити страх і зафіксувати його. Можна залишити приглушене світло у кімнаті дитини, яка засинає, посидіти з нею. За розумного поводження батьків страх дитини поступово минає. Якщо страх спостерігається тривалий час, слід звернутися до психоневролога.

Варто звернути увагу батьків нате, що для дітей у віці від 1 до 7 років мовлення батьків є зразком. Загальними правилами мовленнєвого спілкування батьків є такі:

•мовлення має бути плавним, емоційно-виразним, темп помірний;

•бажано, щоб мовлення батьків було чітким;

•не можна розмовляти з дітьми інфантильним мовленням або спотворювати звуковимову;

•мовлення дорослих не має бути перевантажене складними для дітей словами;

•дорослі не повинні включати в мовлення під час спілкування з дитиною складні лексико-граматичнізвороти, фрази за конструкцією мають бути досить простими;

•під час спілкування з дитиною варто задавати тільки конкретні запитання, не квапити з відповіддю;

•дитину не можна карати за погрішності у мовленні, перекрив-

лювати або роздратовано виправляти.

Корисно читати дітям віршовані тексти, шо відповідають їхньому віку. Діти легко запам'ятовують їх, а римоване мовлення сприяє виробленню правильних автоматизмів.

Випадки раннього мовленнєвого розвитку не слід оцінювати як позитивне явище. Таку дитину небезпечно перевантажувати мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовні звороти в повсякденне мовлення, заохочувати мовленнєву активність. Навпаки, потрібно максимально знизити рівень інтенсивності інформації. Таким дітям протипоказані видовищні масові заходи, що можуть призвести до психічного перевантаження. Мовлення дорослих має бути спокійним і неквапливим, з чіткою вимовою слів і речень. Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічною вимовою окремих слів і коротких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення у них мовленнєвого дихання.

Отже, для дітей з раннім мовленнєвим розвитком профілактичні заходи насамперед пов'язані з охоронним мовленнєвим режимом, ритмізацією мовлення і формуванням мовленнєвого дихання.

Уразі, коли ітерації і мовлення на вдиху спостерігаються більше ніж півроку без тенденції до зниження (потім до зникнення цих феноменів), потрібно починати корекційну педагогічну роботу з метою запобігання заїкуватості.

Удітей із деякою затримкою мовленнєвого розвиткуіноді під час ретельного обстеження їх психоневрологом виявляють ті чи інші симптоми церебрастенічного синдрому (підвищення внутрішньочерепного тиску, рухове розгальмування, зниження уваги тощо). Такі діти мають потребу у стимуляції мовленнєвого розвитку, однак цю стимуляцію слід здійснювати обережно і помірно. Передусім потрібно формувати звуковимову і мовленнєве дихання (базові рівні мовнорухового акту).

Уперіод інтенсивного накопичення словника і розвитку фразового мовлення у цих дітей особливу увагу слід приділяти появі ітерацій. Якщо впродовж 3—4міс. кількість ітерацій не знижується, доцільно переходити до корекційних впливів, спрямованих на вироблення плавності мовлення.

Удітей із сімейною ліворукістю корисно вчасно виявляти симптоми порушення формування нормальних міжпівкульних відношень. У дошкільному віці у частини дітей не відразу встановлюють домінантність однієї з рук. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У цьому разі треба організовувати діяльність дитини так, щоб максимально активізувати праву руку. По грібно послідовно, проте не силоміць, вкладати ложку перед їжею (олівець перед матюванням та ін.) у праву руку. Під час прогулянок намагатися тримати дитину за праву руку.

Відомо, що діти-лівшіемоційно лабільні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей центральної нервової системи. Для них особливо важлива емоційна стабільність у сімейних стосунках і шкідлива різка зміна навколишнього ото чення (наприклад, приміщення в дитячому садку без періоду адаптації).

Наявність заїкуватих у родині може мати патогенне значення для мовлення дитини. Насамперед слід значно обмежити мовленнєве спілкування заїкуватого з маленькою дитиною, особливо в період формування фразового мовлення. їхнє спілкування може відбуватися тільки за використання таких видів мовлення, коли у дорослого заїкуватого не виявляється заїкуватості (наприклад, читання віршів, односкладове запитальновідповідне мовлення тощо).

Заїкуватим батькам рекомендують пройти курс лікувальнокорекційного впливу для усунення заїкуватості.

Для дітей, мовлення яких формується в умовах родини з двомовністю (тобто, де розмовляють двома або більше мовами), мають бути створені особливі умови. Нервова система дітей у період розвитку мовлення значно напружена. Воно зростає у разі, коли формуються одночасно дві мовні системи. Іноді за цієї ситуації з'являються ті або інші симптоми мовленнєвої патології або виникають відхилення від норми. В одних випадках — це затримка розвитку кожної з мовних систем, які дитина опановує одночасно, невідповідний вікові малий словниковий запас, затримка формування граматичних структур, використання різних мов у побудові однієї фрази тощо; в ін ших — може розвинутися й заїкуватість.

Для того щоб уникнути розвитку патологіїмовлення, потрібно створити умови для формування лексико-граматичноїоснови спочатку однієї мовної системи. Це відбувається в нормі зазвичай до 4 років. Після цього оволодіння іншою мовною системою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку, і дитина вільно опановує іншу мову.

Профілактика хроніфікації заїкуватості. В разі гострого початку заїкуватості, що відбувається зазвичай після переляку, слід терміново створити умови для нормалізації емоційного стану дитини, особливо, якщо після переляку спостерігався мутизм. Такими умовами можуть бути зміна обстановки, за якої виникала психічна травма, на нейтральну; створення спеціального охоронного режиму з пролонгованим сном і зниженням рівня інформації, що надходить. Бажана консультація логопеда і психоневролога.

Із появою судомних заїкань батьки не повинні зовні виявляти свого занепокоєння, робити зауважень із приводу мовлення дитини. Неприпустимі передражнювання і глузування. В ініціальний період заїкуватості варто обмежити мовленнєве спілкування з дитиною і розмовляти з нею лише за потреби. Мовлення дорослих має бути неголосним і спокійним.

Не можна забороняти дитині говорити, якщо у неї виникає така потреба. В цьому разі потрібно переводити форму мовної активності дитини з монологічної в діалогічну, для того щоб спростити як форму спілкування з нею, так і лексико-грама-тичне оформлення висловлювань.

Логопед може рекомендувати батькам використовувати як ритмізоване мовлення, так і спів у спілкуванні з дитиною, розучувати з нею вірші, шо мають короткий рядок, чіткий ритм і відповідний'віку дитини зміст. Корисно дитині виконувати ритмічні рухи під музику (марширувати, плескати у долоні тощо.) При цьому ритм виконання рухів має бути таким, щоб дитина виконувала їх без напруження, із задоволенням.

Усі дисциплінарні вимоги потрібно висловлювати спокійним тоном, так, щоб вони не мали характеру безапеляційних наказів.

Логопед має пояснити батькам, що заїкуватість у дитини можна усунути, правильно виконуючи рекомендації.

Запобігання рецидивам заїкуватості. Незважаючи на ефективність корекційно-педагогічної роботи із заїкуватими дітьми в дошкільному та шкільному віці в них можуть бути рецидиви заїкуватості. Варто враховувати, що навіть зподоланням судомних заїкань, утаких дітей залишається низький рівень адаптивних можливостей центральної нервової системи. У зв'язку з цим посилення емоційного, психічного і фізичного навантажень може спричинити рецидив заїкуватості. Найчастіше перший рецидив настає зі вступом дитини до школи.

У зв'язку з тим що в період шкільного навчання активно формується зв'язне контекстне мовлення, перехід заїкуватого учня на письмову форму відповідей негативно позначається на формуванні монологічного висловлювання загалом.

Крім того, відсутність мовленнєвої практики в умовах навчальної діяльності негативно позначається на всіх сторонах усного мовлення, а основне — на мовленнєвому спілкуванні.

Для того шоб запобігти рецидиву заїкуватості, батьки мають,

підготувати дитину до школи: ще до 1 вересня дитина повинна відвідати школу і клас, у якому навчатиметься; походити по класу, посидіти за партою, дізнатися, де туалет.

Потрібно заздалегідь познайомити дитину з учителем, який має знати про те, що вона в минулому заїкалася і тому потребує особливого ставлення до себе. Таку дитину не можна запитувати першою, наполягати навідповіді, якшо вона мовчить,жадати від неї розгорнутих усних відповідей. При цьому слід максимально заохочувати активність дитини. Рекомендовано спочатку спонукати її до відповідей перед класом тільки з читанням віршів.

Якщо в учня будуть судомні заїкання, не слід квапити його з відповіддю. В разі виникнення рецидиву заїкуватості не слід відстороняти заїкуватого від усних відповідей перед класом.

Логопед має порадити батькам і вчителеві, як організувати взаємини з цією дитиною та її стосунки з однокласниками. Водночас дитина не повинна відчувати жалості з боку вчителя, а також мати будь-якіпривілеї порівняно з однокласниками. Заїкуватий має відчувати, що він такий самий, як усі.

Можна рекомендувати батькам, щоб дитина готувала домашні завдання вголос.

У разі ослаблення дитини після соматичних або інфекційних захворювань вдаються до загального і мовленнєвого режиму.

Бажано, щоб дитина, яка хворіла на заїкання, перебувала під наглядом логопеда і психоневролога упродовж 1—1,5року.

Небезпечним для рецидиву заїкуватості є пре- і пубертатний вік. У цей період психосоматичного розвитку ускладнюються форми спілкування, підвищуються вимоги до власного мовлення, у підлітка зростає емоційне напруження, пов'язане з ендокринною перебудовою організму. Іноді у нього спостерігаються переживання, пов'язані з його соціальним статусом серед однолітків. У цей період можуть бути рецидиви заїкуватості. Заїкуваті мають переважно судомні заїкання під час відповіді на запитання вчителя у класі, тоді як на перерві вони можуть вільно розмовляти з однокласниками. Може створюватися враження, шо заїкуватий не знає відповіді і починає заїкатися, щоб уникнути поганої оцінки. Одні вчителі часом не можуть приховати свого роздратування і ставлять погані оцінки, інші, навпаки, боячись спровокувати заїкуватість, перестають запитувати усно. Все це створює психологічне навантаження на підлітка, не дає йому змоги повноцінно вчитися і позначається на формуванні особистості. У цьому разі потрібно відразу звернутися за ліку- вально-педагогічноюдопомогою.

Для того щоб уникнути можливих рецидивів заїкуватості, потрібні тривале диспансерне спостереження логопедом і психоневрологом (психологом), а також періодичне психолого-пе-дагогічне підтримання у вигляді логопедичних занять і психотерапії.

Запобігання порушенням соціальної адаптації заїкуватих починається у дошкільному віці. Невпевнені, тривожні за характером діти (частіше невротична форма заїкання) потребують психологічного підтримання батьків, вихователів і вчителів.

Спеціальні виховні заходи спрямовані на вироблення таких рис характеру, як впевненість у собі, активність, самостійність у виборі рішень і в діях. Заїкуватість не повинна впливати на вибір професії, проте в разі хронічного її перебігу не рекомендуються професії зі значним мовленнєвим і психічним навантаженням.

висновок 2 розділ

Отже, тільки застосовуючи всі методи в комплексі, можна домогтися успіхів у розвитку мови дітей. Для того, щоб дошкільники успішно засвоювали граматичну будову рідної мови, необхідна систематична кропітка робота вихователя, щоденна активна практика говоріння дітей, використання в мовленні численних синтаксичних конструкцій. У міру вдосконалення граматично правильного мовлення в процесі занять діти починають застосовувати набуті вміння у власній мові й побуті: вони більше прагнуть до спілкування з дорослими, виявляють бажання повідомити про якусь подію, про щось побачене вдома, у групі, на прогулянці.

4.  Психологічні особливості розвитку функцій мовлення в дошкільному віці

Одна з основних функцій мовлення, що розвиваються в дошкільному віці,- комунікативна функція, або функція спілкування. Вже в ранньому дитинстві дитина користується мовленням як засобом спілкування. Однак вона спілкується лише із близькими або добре знайомими людьми. Спілкування в цьому випадку виникає з приводу конкретної ситуації, у яку включені дорослі й сама дитина. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих або інших дій, предметів або явищ здійснюється за допомогою ситуативного мовлення. Це мовлення являє собою питання, які виникають у зв'язку з діяльністю або при знайомстві з новими предметами чи явищами, відповіді на питання, врешті решт, певні вимоги, які ставить дитина.  Ситуативне мовлення цілком зрозуміле співрозмовникам, але за звичай незрозуміла сторонній особі, що не знає ситуації. Ситуативність може бути представлена в мовленні дитини різноманітними формами. Так, наприклад, типовим для ситуативного мовлення є випадання підмета, якого мається на увазі. Він у більшості випадків заміняється займенником. Мовлення аж занадто багате словами «він», «вона», «вони», причому по контексту неможливо встановити, до кого (або до чого) ці займенники відносяться. Так само мовлення розкошує прислівниками й словесними шаблонами, які, однак, зовсім не уточнюють його змісту. Вказівка «там» виступає, наприклад, як вказівка за формою, але не по суті.  Партнер дитини по діалогу чекає від неї чіткого, виразного мовлення, вимагає побудови мовного контексту, більше незалежного від мовної ситуації. Під впливом оточення дитина починає перебудовувати ситуативну мову на мову, більше зрозумілу слухачеві. Поступово вона замінює нескінченно повторювані займенники іменниками, які вносять певну зрозумілість. У старших дошкільників при намаганні щось розповісти з'являється типова для їхнього віку мовна конструкція: дитина спочатку вводить займенник («вона», «він»), а потім, відчуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменником: «Вона (дівчинка) пішла»; «Вона (корова) заколола»; «Він (вовк) напав»; і т.д. Це істотний етап у мовному розвитку дитини. Ситуативний спосіб викладу переривається поясненнями, орієнтованими на співрозмовника. Питання з приводу змісту розповіді викликають на цьому етапі мовного розвитку бажання відповісти більш докладно й зрозуміло.  По мірі розширення кола спілкування й по мірі росту пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстним мовленням. Контекстне мовлення досить повно описує ситуацію для того, щоб вона була зрозуміла без її безпосереднього сприйняття. Переказ книг, розповідь про цікавий факт або опис предмета не можуть бути зрозумілі слухачеві без чіткого викладу. Дитина починає висувати вимоги до самого себе й намагається застосовувати їх при побудові розповіді.  Опановуючи закони побудови контекстного мовлення, дитина не перестає користуватися ситуативним мовленням, що не є мовленням нижчого рангу. В умовах безпосереднього спілкування ним користується й дорослий. Згодом дитина починає усе більш досконало і до місця використовувати і ситуативне, і контекстне мовлення залежно від умов і характеру спілкування.  Особливим типом є пояснювальне мовлення дитини. У старшому дошкільному віці в дитини виникає потреба пояснити ровесникові зміст майбутньої гри, призначення іграшки й багато чого іншого. Нерідко навіть незначне непорозуміння призводить до взаємного невдоволення мовця й слухача. Пояснювальне мовлення вимагає певної послідовності викладу, виділення й вказівки головних зв'язків і відносин у ситуації, які співрозмовник повинен зрозуміти.  Головна особливість дошкільного віку – поява регулятивної (регуляції і диференційованого впливу), плануючої функції мовлення. Рольова гра, що потребує узгодженого виконання правил, без сумніву, сприяє становленню плануючої функції мовлення. Якщо номінативне мовлення складається в дитини до двох років, то мовлення, що передує дії й організовує її, складається між 4 і 5 роками (О.Р.Лурія).  Плануюча функція полягає в тому, що протягом дошкільного віку мовлення дитини перетворюється в засіб планування й регуляції її практичної поведінки. Мислення дитини в ранньому дитинстві включено в його практичну предметну діяльність. Що стосується мовлення, то воно в процесі вирішення завдань виступає у вигляді звертань до дорослого за допомогою. До кінця раннього дитинства в мовленні дітей, які взялися за виконання будь-якого завдання, з'являється багато слів, які начебто нікому не адресовані. Частково це вигуки, що виражають ставлення дитини до того, що відбувається, частково - слова, що позначають дії та їхні результати (наприклад, дитина бере молоток, стукає й коментує свої дії в такий спосіб: «Тук-тук... забив. Вова забив!»).  Мовлення дитини, що виникає під час діяльності й звернене до себе самого, називається егоцентричним мовленням. На протязі дошкільного віку егоцентричне мовлення змінюється. У ньому з'являються вислови, що не просто констатують те, що робить дитина, а що випереджають і направляють його практичну діяльність. Такі вислови передають образну думку дитини, що випереджають практичну поведінку. Ближче до старшого дошкільного віку егоцентричне мовлення зустрічається рідше. Якщо дитина під час виконання роботи ні з ким не спілкується, найчастіше вона виконує її мовчки. Це не значить, що його мислення перестає протікати в мовленнєвій формі. Егоцентричне мовлення піддається інтеріоризації, перетворюється у внутрішнє мовлення і в цій формі зберігає свою плануючу функцію. Егоцентричне мовлення є, таким чином, проміжним щаблем між зовнішнім та внутрішнім мовленням дитини.  Знакова функція проявляється у малюванні й інших видах продуктивної діяльності, де дитина відкриває для себе можливість використати предмети-знаки як замінники відсутніх предметів.  Розвиток мовлення як знакової форми діяльності не може бути зрозумілим за межами співвідношення з розвитком інших знакових форм. У грі дитина відкриває знаковий зміст предмета-замінника, а в малюванні - знаковий зміст графічних побудов. Одночасне називання одним словом-найменуванням відсутнього предмета і його замінника або предмета й графічної побудови насичує значення слова знаковим змістом. Знаковий зміст осягається в предметній діяльності (дитина поступово опановує функціональні призначення предметів), слово, залишаючись тим самим у своєму найменуванні, змінює свій психологічний зміст. Слово виступає як своєрідний знак, використовуваний для зберігання й передачі ідеальної інформації про те, що лежить за межами словесного позначення.  На етапі розвитку знакової функції в дошкільному віці дитина інтенсивно просувається в простір знакових заміщень об'єктивних природних і власне людських реалій. Знакова функція мовлення - ключ для входження в світ людського соціально-психологічного простору, засіб для розуміння людьми один одного.  Через оволодіння знаками дитина починає відповідати рівню знакового розвитку цивілізації, стає сучасником свого століття.  Експресивна функція є генетично найдавнішою функцією, що властива всім високоорганізованим тваринам. Вся емоційна сфера працює на експресивну функцію мовлення, прикрашаючи її комунікативну й всі інші сторони.  Експресивна функція супроводжує всі види мовлення, починаючи від автономної (мовлення для себе).  У дошкільному віці, особливо у віці трьох-чотирьох років, почуття панують над всіма сторонами життя дитини, надаючи їм особливого забарвлення й виразності. Маленька дитина ще не вміє керувати своїми ємоціями і майже завжди виявляється в полоні почуття, яке її захопило.  Спілкуючись із іншими людьми, дитина в мовленні виявляє своє емоційне ставлення до того, про що вона прагне розповісти, або до самих учасників спілкування. Експресивна функція пронизує не тільки невербальні форми спілкуванння, але й впливає на побудову мовлення дитини. Ця особливість дитячого мовлення робить його досить виразним.  Емоційна безпосередність дитячого мовлення приязно приймається оточуючими дитину дорослими. Для добре рефлексуючого маляти це може стати засобом впливу на дорослих. Однак «дитячість», яка навмисне демонструється дитиною, не приймається більшістю дорослих, тому їй доводиться робити над собою зусилля - контролювати себе й бути природним, а не демонстративним.  До кінця дошкільного віку можна спостерігати диференціацію функцій: “відокремлення мовлення для себе й мовлення для інших із загальної, нерозчленованої мовленнєвої функції, яка виконує в ранньому віці обидва ці призначення майже зовсім однаковим способом” (Л.С.Виготський). “У процесі росту, - пише Л.С.Виготський, - соціальне мовлення дитини, яке є багатофункціональним, розвивається за принципом диференціації на егоцентричне і комунікативне мовлення”. Вчений назвав егоцентричне і комунікативне мовлення однаково соціальним, але різноспрямованим. Аналіз егоцентричного мовлення дозволяє розкрити загальні особливості генезису мовленнєвих функцій: з’являючись у спільній діяльності з дорослими, ці функції пізніше інтеріоризуються, тобто перетворюються у внутрішній прийом, або внутрішнє мовлення, яке визначає особливості діяльності й поведінки людини. Егоцентричне мовлення перехідне: за формою воно ще зовнішнє, але за функцією вже внутрішнє. 

Список використаної літератури:

1. Логопедія під редакцією Шеремет

2. Логопедія Волкова П. С.

3. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СПб.: Союз, 2004.

4. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия / Сост. В.С. Мухина, А.А. Хвостов: Учебное пособие для студентов вузов. –М.: Академия, 2003.

5. Лурия А.Р. Язык и сознание / Под ред. Е.Д. Хомской. – М., 1979.

6. Пенькова О. Розвиток мовлення у дітей // Психолог. – 2005. -№42.

7. Дитяча психологія Р.В. Павелків, О.П. Цигипало

8. Клапаред Е. Психологія дитини і експериментальна педагогіка. - СПб., 1991.- 380 с.

9. Кулагіна І.Ю., Колюцький В.М. Вікова психологія: повний життєвий цикл розвитку людини. - М., 2001. - 292 с.

10. Обухова Л.Ф. Вікова психологія. - М., 1996. - 290 с.

11. Хрестоматія по віковій психології / Під ред. Д.І. Фельдштейна. - М., 1996

12. Ушакова О. С. Развитие связной речи / О. С. Ушакова // Психолого-педагогические вопросы развития речи в детском саду / под ред. О. С. Ушаковой. - М., 1987. - С. 22-39.

13. Ніколенко Д. Ф. Засвоєння дітьми раннього віку граматичної будови мови Д. Ф. Ніколенко // Дошкільна педагогіка і психологія : респ. наук.-метод. зб. - К., 1967. - Вип. 3. - С. 3-11

14. 3. Ушинский К. Д. Об изучении грамматики в связи с общими задачами обучения языку / К. Д. Ушинский // Избр. пед. соч. - М., 1954. - Т. 2. - С. 554-578.

15. Крутій К. Л. Врахування нейро-психологічних факторів у процесі подолання аграматизмів у мовленні дітей дошкільного віку / К. Л. Крутій // Наука і освіта. - 2002. - № 6. - С. 104-108

16. 5. Дошкільна лінгводидактика : хрестоматія / упоряд. Богуш А. М. - К. : Видав. дім „Слово”, 2005. - 720 с

17. 6. Тихеева Е. И. Развитие речи детей (раннего и дошкольного возраста) / Е. И. Тихеева.- М. : Просвещение, 1981. – 159 с.

18. Гаркуша Ю.Ф. Педагогическое обследование дошкольников. – М.: Секачев В.Ю., 1992. – С. 16 – 29.

19. Коррекционно-педагогическая работа в дошкольных учреждениях для детей с нарушениями речи / Под ред. Ю.Ф.Гаркуши – М.: Секачев В.Ю., ООО “Центр Гуманитарной литературы РОН”, 2001. – С. 75 – 110.

20. Лубовский В.И. Основне проблемы ранней диагностики и ранней коррекции нарушений развития // Дефектология. – 1994. – № 4. – С. 4-9.

21. . Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст). – М.: ВЛАДОС, 1997. – С. 31-50.

22.  Батуев А.С. и др. Психофизиологические аспекты формирования речи в онтогенезе. Вопросы и предложения // Мир психологии– 2003. - №2.