2.1. Причини мовленнєвих порущень

М. Є. Хватцев вперше всі причини мовленнєвих порушень розділив на зовнішні і внутрішні, особливо підкресливши їх тісну взаємодію. Він також виділив органічні (анатомо - фізіологічні, морфологічні), функціональні (психогенні), соціально-психологічні та психоневрологічні причини.

До органічних причин були віднесені недорозвиток і ураження головного мозку у внутрішньоутробній період, в момент пологів або після народження, а також різні органічні порушення периферичних органів мови. Їм були виділені органічні центральні (ураження мозку) і органічні периферичні причини (ураження органу слуху, «вовча паща» і інші морфологічні зміни апарату артикуляції). Функціональні причини

М. Є. Хватцев пояснив вченням І. П. Павлова про порушення відносини процесів збудження і гальмування центральної нервовій системи, він підкреслював взаємодію органічних і функціональних, центральних і периферичних причин. До психоневрологічних причин він відносив розумову відсталість, порушення пам'яті, уваги і інші розлади психічних функцій.

Важливу роль М. Є. Хватцев відводив і соціально-психологічним причинам, розуміючи під ними різні несприятливий вплив навколишнього середовища.

Великі досягнення в області біології, ембріології, теоретичної медицини протягом останніх десятиліть, успіхи медичної генетики, імунології та інших дисциплін дозволили поглибити уявлення про етіологію мовних розладів та показати значення екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) шкідливостей в їх виникненні. Важливо не тільки виділяти органічні (центральні і периферичні), а також функціональні причини мовних розладів, а й уявляти собі механізм мовленнєвих порушень під впливом тих чи інших певних несприятливих умов, які впливають на організм дитини. Це необхідно як для розробки адекватних шляхів і методів корекції мовленнєвих порушень, так і для їх прогнозу і попередження.

Під причиною порушень мови розуміють вплив на організм зовнішнього або внутрішнього шкідливого фактору або їх взаємодії, які визначають специфіку мовленнєвих порушень, без яких останнє не може виникнути.

Для нормального мовленнєвого розвитку дитини спілкування повинно бути значущим, проходити на емоційно - позитивному тлі і спонукати його до відповіді. Йому недостатньо просто чути звуки (Радіо, магнітофон, телевізор), необхідно перш за все пряме спілкування з дорослими. Важливим стимулом розвитку мови є зміна форм спілкування дитини з дорослим.

Так, заміна емоційного спілкування, характерного для першого року життя, на предметно-дійове у віці 2-3 років є потужним стимулом розвитку його мови. Якщо ж цієї зміни в характері спілкування дорослого з дитиною не відбувається, то може статися відставання в розвитку мовлення.

Передумовою є накопичення дитиною вражень в процесі його предметно-ігрової діяльності, котре і створює основу для засвоєння значень слів і формування зв'язку їх з образами предметів навколишньої дійсності. Розвиток мовлення дитини затримується і порушується при несприятливих зовнішніх умовах: відсутність емоційно-позитивного оточення. Мова розвивається по наслідуванню, тому деякі мовленнєві порушення (нечіткість вимови, заїкання, порушення темпу мови та ін.) можуть мати в своїй основі наслідування.

Ці порушення часто виникають при різних психічних травмах (переляк, переживання у зв'язку з розлукою з близькими, тривала психотравмуюча ситуація в родині і т.д.). Це затримує розвиток мови, а в ряді випадків, особливо при гострих психічних травмах, викликає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання. Ці порушеня, за класифікацією М. Є. Хватцева, умовно можуть бути віднесені до функціональних.

До функціональних порушень мови можна віднести також порушення, пов'язані з несприятливими впливами на організм дитини: загальна фізична ослабленість, незрілість, обумовлена внутрішньоутробною незрілістю, захворюваннями внутрішніх органів, рахітом, різніми порушенням обміну речовин.

Таким чином, будь-яке загальне або нервово-психічне захворювання дитини перших років життя зазвичай супроводжується порушенням мовленнєвого розвитку.

Розвиток мовленнєвої системи характеризується як послідовний і стрибкоподібний одночасно. Найбільш інтенсивний розвиток ланок мовної системи відбувається в певні вікові терміни, так звані критичні періоди. У цей час відзначається підвищена нестійкість нервових механізмів мовленнєвої діяльності і виникає ризик появи порушень. Критичні періоди розвитку мовлення відіграють роль певних чинників, вони можуть бути самостійними і можливо їх поєднання з іншими несприятливими факторами - генетичними захворюваннями, соматичною слабкістью, порушеннями в роботі нервової системи.

Такими критичними періодами є:

• 1 - 2 роки, коли формуються передумови мовлення і починається мовленнєвий розвиток. У цьому віці відбувається найбільш інтенсивний розвиток кіркових мовних зон, тому будь-які, навіть начебто незначні несприятливі фактори, що діють в цьому періоді, можуть відбитися на розвитку мовлення дитини.

 

• 3 роки, коли інтенсивно розвивається зв'язне мовлення, що вимагає великої узгодженості в роботі центральної нервової системи. Виникаюча деяка неузгодженість в її роботі призводить до зміни поведінки, спостерігається впертість. Все це визначає більшу вразливість мовленнєвої системи. Можуть виникати заїкання, відставання мовленнєвого розвитку, відмова від спілкування взагалі. Якщо виникає на цьому етапі заїкання, воно може бути обумовлене віковою нерівномірністю дозрівання окремих ланок мовленнєвої системи і різних психічних функцій (уваги, пам'яті, мислення та ін.)

 

• 6 - 7 років - початок розвитку писемного мовлення. Зростає навантаження на центральну нервову систему дитини. При пред'явленні підвищених вимог можуть відбуватися «зриви» нервової діяльності з виникненням заїкання.

 

Будь-які порушення мовлення, що є у дитини, в ці критичні періоди проявляються найбільш сильно.

Відхилення мовленнєвого розвитку мають свої особливості в кожному віковому періоді. Оцінюючи недоліки в мовленнєвому розвитку, важливо враховувати: вік, в якому з'явилися розлади; причини, що безпосередньо викликали відхилення, а також наявність певних умов життя дитини.