Функції світогляду

Структура світогляду органічно зумовлює його функції:

Пояснювальна функція є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що краще покинути його. Праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому.

Прийнято виділяти також і три історичні типи світоглядів: міфологічний, релігійний, філософський. Для того, щоб мати уявлення про філософію як тип світогляду, необхідно з'ясувати її суттєву відмінність від міфології та релігії.

Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, в якому формувалися дві останні. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід, або інша спільнота, з якої іще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного бога (бога, що існує поза реальним світом, тобто поза простором і часом); її боги, хоча й відмінні від людей, але відмінні в ступені (могутності, розумі і т. п.), а не в суті, в природі.

Релігія виникає як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду і усвідомила свою окремішність. Якщо людина стає особою, то родові зв'язки слабнуть; свідомість особи не вважає більше справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, тепер не спрацьовує.

Щоб утримувати особу у вірі, релігія постулює потойбічне життя як відплату за життя поцейбічне. У "цьому світі" можна грішити і прекрасно жити (прикладів цьому достатньо), але на "тому світі" за все доведеться тримати звіт. В такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль.

Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. Звідси і зміна способів контролю і впливу. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль. Слід зазначити, що пояснення світу у релігії відступає на задній план порівняно з міфологією; на передній тут виступає моральне регулювання соціального життя.

Філософія виникає практично в один і той же час, що й релігія (в Індії, наприклад). Носієм філософського світогляду є також особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він засновується на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. Це — по-перше. По-друге, релігія і міфологія мають справу з чуттєвими образами, тоді як філософія оперує абстрактними поняттями. І, нарешті, філософія цілком позбавлена функції і засобів соціального контролю. Міфологія і релігія приймаються індивідом у готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, так що особиста творчість виключається. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найважчих для самої філософії. Річ у тому, що предмет філософії, та проблематика, яка привертала увагу мислителів, історично змінювались. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім цього, в Європі, фактично до XVII ст., філософія включала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще продовжується процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які стають окремими науковими дисциплінами (зокрема, психологія і соціологія, а також політологія).

Філософські дисципліни:

І. Онтологія

Дуже поширеними є проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.

Онтологія (грец. ontos — єство і logos — слово, вчення) — вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.

Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.).

а) Вчення про категорії. Онтологія охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сформувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матеріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога.

ІІ. Філософська антропологія

Існує і інша проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології.

Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.

На відміну від антропології як медикобіологічної дисципліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є формує фундамент для таких дисциплін, як:

а) філософії історії,

б) філософії культури,

в) соціальної філософії.

ІІІ. Гносеологія ...Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.

Гносеологія (грец. gnosis — пізнання і logos — слово, вчення) — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

а) Логіка. Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.