Розділ 1. Історія становлення категорій дієслова дійсного способу в англійській мові

1.1.Розвиток граматичних категорій дійсного способу дієслова в давньоанглійській мові.

В англійській мові давнього періоду, як і в інших давньогерманських мовах, система дієслова включала в себе граматичну категорію способу, яка складалась з дійсного, умовного та наказового способу. Але наявність декількох омонімічних форм при відмінюванні дієслів виключили відмінність між способами [1; 83]. Наприклад, умовний спосіб не відрізнявся від дійсного в першій особі однини теперішнього часу – bere, dēme – та в першій і третій особі в минулому часі. Також ми можемо побачити збіг дієслівних форм в дійсному і наказовому способах в множині - lōciaþ, dēmaþ [9; 112].

Таким чином, на думку вчених-лінгвістів В.Д. Аракіна та Б.А. Ільїша категорія способу в давньоанглійській мові включала формально три способи дієслова, але найпоширенішими у використанні були наказовий та умовний способи, адже дієслівні форми останнього збігались з дійсним способом, що особливо можна було спостерігати у теперішньому часі [1; 85].

Дійсний спосіб	Умовний спосіб	Наказовий спосіб
1. zrīpe	zrīpe	zrīp
2. zrīpe	zrīpe	zrīpap
3. zrīpe	zrīpe	zrīp

В свою чергу, в минулому часі дійсного способу кореневий голосний дієслова мав форму минулого часу умовного способу множини, а закінчення було тим самим, що і в теперішньому часі умовного способу [9; 114].

Дійсний спосіб	Умовний спосіб
1.zripen	zripen
2. zripen	zripen
3. zripen	zripen

Слід також зазначити, що в давньоанглійській мові дієслова поділялись на дві групи – дієслова з чергуванням кореневого голосного (сильні дієслова) та дієслова з суфіксацією (слабкі дієслова), - в залежності від використання різних граматичних форм при утворенні минулого часу. Категорія способу в цих двох групах дієслів мала теж свої особливості й відмінності, зумовлені їх значенням, структурою та синтаксичними функціями [8; 166].

Таким чином, В.Д. Аракін вважає, що дійсний спосіб сильних дієслів мав категорію часу, яка включала тільки теперішній і минулий час. Перша особа теперішнього часу однини мала в нортумбрійському діалекті закінчення -u (-о), в інших діалектах – закінчення -е. Друга особа однини мала спочатку закінчення -is, голосний звук [I] згодом отримав перевагу над голосним [е], як і у кожному ненаголошеному складі, а до закінчення -еs приєднався звук [t], що виник в результаті приростання початкового þ особистого займенника другої особи þū, яке часто ставили після дієслова. Початковий þ перетворювався у вибуховий [t] під впливом дієслівного закінчення [s]; таким чином, розвиток другої особи однини теперішнього часу в давньоанглійській мові можна представити наступною схемою[1; 87]:

cimis þū > суmes þū > суmest þū - ти йдеш

Третя особа однини теперішнього часу мала в більшості діалектів закінчення -īþ, голосний звук [І] якого з часом замінив голосний [е], як і у кожному ненаголошеному складі, що дало закінчення -еþ. В багатьох дієсловах ненаголошений [e] цього закінчення випадає, наприклад [9; 115]:

hilреþ > hilрþ

Якщо звук [θ] стикався при цьому з кореневими звуками [d], [t], то він сам перетворювався на t, наприклад [18; 111]:

еtiþ > itiþ > itер > itþ > itt - він їсть

У нортумбрійському діалекті замість закінчення -еþ третьої особи однини часто використовувалось закінчення -es, наприклад:

hē sinzeþ (уесс.) - hē sinzes (норт.) – він співає

Множина теперішнього часу мала для всіх трьох осіб одне і те ж закінчення -аþ в уессекському та інших діалектах та -аs в нортумбрійському діалекті [9; 118].

Розглянемо на прикладі відмінювання дієслова з чергуванням в теперішньому часі:

Однина: 1.cēose – обираю Множина: cēosap

2. сīest > сīesest < cēosist cēosap

3. сīesþ < сīeseþ < cēosiþ cēosap

Перша і третя особи однини минулого часу дієслів з чергуванням не мали особистих закінчень в давньогерманських мовах, саме тому дієслово в цих особах є власне коренем зі зміненим за чергуванням голосним [1; 90].

Друга особа однини минулого часу, як вважає В.Д. Аракін, в західногерманських мовах мала кореневий голосний, що збігався з голосним основ множини минулого часу та закінчення -е, що виникло із давнього –i [1; 93].

В свою чергу, множина всіх осіб минулого часу мала закінчення -on, наприклад:

Однина: 1. cēas – обирав Множина: 1. curon

2. cure < cuze < cusi 2. curon

3. cēas 3. curon

Якщо ж підмет у формі особистого займенника в результаті інверсії стояв після присудка, то форми першої та другої осіб множини теперішнього часу отримували закінчення -е, наприклад [9; 123]:

Прямий порядок: Порядок з інверсією:

wē zrīpaþ zrīpe wē – ми хватаємо

ze zrīpaþ zrīpe zē - ви хватаєте

Таким чином, можемо зробити висновки, що граматичні категорії дієслова дійсного способу в період розвитку давньоанглійської мови відрізнялася наявністю багатьох омонімічних форм при відмінюванні дієслів, які виключили відмінність між способами. Це призвело до збігу дієслівних форм у дійсному та умовному способах, виключивши таким чином можливість вживання вищезазначених дієслівних способів як окремих категорій дієслова.

1.2 Розвиток граматичних категорій дієслова дійсного способу в середньоанглійській мові.

Категорія способу дієслова в середньоанглійський період значно змінилась у порівнянні з давньоанглійським періодом. Перш за все, у зв'язку з ослабленням голосних в ненаголошених закінченнях втратилась відмінність між закінченнями -аn, -on, -en, яка відігравала суттєву роль у давньоанглійській мові. Крім того, кінцевий приголосний -n, на який закінчувалась велика кількість дієслівних форм, поступово послаблюється та зникає. Стійким -n виявилось тільки у формі дієприкметника та деяких сильних дієслів, де воно збереглось і в новоанглійський період [1; 104].

Також в середньоанглійський період зникають викликані німецьким умлаутом відмінності в кореневому гласному між другою і третьою особами однини дійсного способу та іншими формами теперішнього часу. Спостерігаються відмінності між діалектами в області закінчень дієслівних форм [18; 149].

Але, незважаючи на вищезазначені зміни, в середньоанглійський період зберігається тенденція використання наказового та умовного способів, а дієслівні форми останнього залишаються ідентичними дійсному способу [9; 121].

В свою чергу, за результатами досліджень Т. А. Расторгуєвої, розвиток дійсного способу в середньоанглійський період також зазнав суттєвих граматичних змін. У множині дійсного способу теперішнього часу тільки південні діалекти зберегли закінчення -eth. У центральних діалектах воно було замінено закінченням -en за аналогією з іншими формами множини (умовний спосіб теперішнього часу, дійсний та умовний способи в минулому часі, де давньоанглійські закінчення -on, -en в результаті редукції голосного збіглися в єдиному закінченні -en. Певну роль зіграв при цьому вплив форм теперішнього часу преторито-презентних дієслів із закінченням -en, наприклад [1; 118]:

Інфінітив

owen oughten

Теперішній час

Дійсний спосіб Умовний спосіб

1 особа: ouh ouh

2 особа: owest owe

3 особа: ouh oweth