26

Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка

Творчий проект на тему: «я це вмію найкраще»

Проект виконала:

студентка ІV курсу Інституту фізики, математики,

економіки та інноваційних технологій

Дрогобицького державного педагогічного

університету імені Івана Франка

КРИШТАНОВИЧ Марія

Дрогобич 2017

ЗМІСТ
1. Організаційно-підготовчий етап …………………………………………	3
постановка та опис проблеми ……………………………………	3
зразків виробів-аналогів ………………………………………….	8
порівняльний аналіз зразків виробів-аналогів …….....................	9
2. Конструкторський етап …………………………………………………...	10
ескіз виробу «Набір столової білизни» …………………………	8
опис виробу ……………………………………………………….	10
підготовка до роботи ……………………………………………..	11
підготовка робочого місця………………………………………..	11
інструменти для роботи та їх застосування……………………..	11
вибір технології …………………………………………………..	14
добір матеріалів, інструментів та обладнання ………………….	14
економічне обґрунтування ………………………………………	14
міні маркетингові дослідження ………………………………….	15
3. Технологічний етап ………………………………………………………..	17
технологічна карта «Оздоблення скатертини» ……………….	17
кінцевий вигляд виробу ………………………………………….	20
самоконтроль своєї діяльності …………………………………..	20
дотримання технологічної, трудової дисципліни та культури праці, техніка безпеки ………………………………………………..	20
оцінка якості ………………………………………………………	21
4. Заключний етап …………………………………………………………….	22
корегування виконаного виробу у порівнянні з запланованим .	22
аналіз роботи над проектом, шляхи удосконалення виробництва ……………………………………………………………..	22
висновки …………………………………………………………..	22
Список використаних джерел ………………………………………………	23

1. Організаційно-підготовчий етап Постановка та опис проблеми

Гарно оформлений стіл – це свого роду мистецтво. Прикрашаючи стіл, важливою потребою стало звертати увагу не тільки на те, які страви на ньому стоять, а й на столову білизну. Погодьтеся, куди приємніше сісти за стіл, накритий гарною скатертиною, ніж старою клейонкою. Красива столова білизна додасть вашому столу вишуканості та дозволить звернути увагу на інтер’єр вітальні, кухні або ресторану.

Столова білизна – цим терміном професійні ресторатори, та й звичайні господині називають усе розмаїття аксесуарів, які ми використовуємо для окраси столу: скатертини, серветки, рушники й багато чого іншого. Всі ці милі дрібнички дозволяють створити красу і затишок в інтер’єрі, додати застіллю урочистого характеру і святкового настрою.

В ідеалі кожна господиня повинна підбирати скатертини, серветки та інші елементи оздоблення стола так, щоб вони максимально точно вписувалися в загальний характер інтер’єру: гармоніювали з портьєрами, загальним колірним рішенням вітальні або кухні, і головне – зі столовим посудом і приборами. Якщо інтер’єр і посуд у вашім будинку нейтральні, то скатертини можна вибирати за принципом контрасту: світлий посуд – яскрава білизна. А якщо посуд покритий щільним або великим малюнком, то скатертина повинна бути однотонною й максимально простою.

Український народ із давніх-давен славився своєю гостинністю. Про це є свідчення численних іноземних мандрівників, які відзначали щирість українців, їхнє вміння не просто нагодувати подорожнього, а й створити приємну атмосферу, коли гість почувається невимушено, справді «як у дома» [10]. Згадаймо слова колядки: «Застеляйте столи, та ще й килимами!». Так, саме килимами тонкої роботи накривали столи в домах знаті. Багато дослідники наводять дані про те, що до виникнення скатертин широко застосовувались шалі та барвисті хустки [9]. Стіл селянина, який у будень не застеляли або застеляли грубою буденною скатертиною без візерунків, у неділю застеляли святковою («празничною») вишитою чи з тканим візерунком скатеркою, на стіл клали хліб, сіль, ставили квіти. 

З XI ст. у побуті у європейців з’явилася скатертина, яка покривала стіл і одночасно служила для витирання рук. Полотняні серветки стали частиною французького етикету в XІІІ ст. Раніше скатертину, якою був накритий стіл, розстеляли на колінах і перш ніж узяти будь-яку страву, витирали об неї руки. Саме тому доводилося часто замінювати одну скатертину на іншу під час прийомів. У цей час на питання «Що робити, якщо тобі дали повну ложку їжі?» – була відповідь: «Ложку взяти, все з’їсти, витерти її об скатертину і віддати назад (тобто повернути)». Нині у повсякденному побуті з такою метою використовують серветки. Їх розкладають на коліна, коли подають страви. Поганим тоном для дорослих вважається засовувати серветки за комірець, обв’язувати навколо шиї, хоча у такий спосіб можна було б позбутися значної кількості плям.

У наш час столова білизна (скатертини, серветки, рушники, сети тощо) стали невід’ємною складовою споживання їжі.

Скатертина – символ хатнього достатку і показник культури й порядку в домі. На свята стіл найчастіше застеляють білою скатертиною. Традиційним для українського стола є використання вишитих рушників.

Серветка – невеликий (звичайно квадратний) шматок тканини або спеціального паперу, який використовують під час споживання їжі, щоб дотримуватися чистоти та охайності за столом, а також для витирання рук і губ. Серветки бувають полотняні й паперові.

У деяких випадках скатертини можна замінити сетами. Сет – це невелика скатертина або дерев’яна, пластмасова підставка для посуду. Його розмір не повинен бути менше 30 х 40 см, щоб для посуду (тарілки, келихи і приладу) було достатньо місця. Найбільш практичні і зручні сети прямокутної і овальної форми. Можна комбінувати сети: на середину столу покласти сет витягнутої форми («доріжку»), а під кожну тарілку – квадратний сет з тим же малюнком. З використанням сетів з’являється більше можливостей для барвистого оформлення столу [10].

Сьогодні в магазинах і спеціалізованих компаніях, які виготовляють і поставляють на ринок столову білизну для будинків та підприємств громадського харчування, можна знайти скатертини й серветки найрізноманітніших розмірів, форм і кольорів. Є тут і традиційні скатертини з льону й бавовни, є й більше сучасні – з натурального або штучного шовку, а також синтетичних матеріалів.

Основні види тканин, які використовуються для столової білизни, такі:

– натуральні: атлас, бавовна, вовна, льон, муслін, полотно, тюль, шовк та ін.;

– штучні: тканини із ацетатного, віскозного, полінозного, поліефірного волокон, поліестеру та ін.;

– змішані тканини: суміш натуральних тканин з різним відсотком синтетичних волокон [8].

У сучасних умовах столова білизна та її дизайн значно змінилися. Кольорова гама, в якій виконана столова білизна різнобарвна: класичні кольори; пастельні й насичені яскраві та темні кольори, тканини з малюнком чи орнаментом (рослинний, геометричний), різнокольорова «клітинка» з різними розмірами кліточок тощо.

Основними кольорами, які використовуються для скатертин, є пастельні: блідо-блакитний, топленого молока, персиковий, лимонний, блідо-рожевий, чайної троянди, блідо-зелений, салатний тощо; насичені тони: абрикосовий, жовтий, світлої вохри, рожевий, салатний, блакитний, зелений, червоний тощо; темні тони: темно-зелений, темно-синій, коричневий, малиновий, пурпурний тощо; класичні кольори: білий (різних відтінків), синій, бордо тощо.

Основними формами скатертин є наступні: квадратні, прямокутні, овальні, круглі.

Серветки можуть мати утилітарне або декоративне призначення. Утилітарні серветки виробляються з натуральних та змішаних тканин, в окремих випадках зі штучних. Декоративні серветки здебільшого виробляються зі змішаних та штучних тканин, в окремих випадках із натуральних.

Малюнок серветок і скатертин має бути однаковим. Серветки можуть бути однотонними, кольоровими, контрастного порівняно зі скатертинами або «юпками» тону, виробленими із такої ж тканини, що й скатертини.

Для виготовлення столової білизни використовуються гладкі, жакардові, гобеленові тканини, з різними видами вишивки (від простої до складної, від машинної до ручної, у тон тканини або кольорової, пастельної чи контрастної), з мереживом по краях чи у інших місцях, виконану з мережива, оздоблену аплікацією тощо [3].

Столова білизна давно і міцно займає свою нішу в дизайнерському мистецтві – її виготовляють за допомогою різних технологій. Одним із цікавих сучасних способів її виготовлення і оздоблення є гільошування.

Гільошування, або випалювання по тканині – це новий тип декоративно-ужиткового мистецтва. Гільошування як вид творчості визнали порівняно недавно – лише в середині ХХ століття [4].

Випалювання по тканині – це дуже цікавий і унікальний вид мистецтва. А унікальність його в тому, що можна імітувати практично всі види рукоділля (аплікацію, вишивку гладдю, вишивку перлами, вишивку ришельє тощо). За допомогою випалювання по тканині можна робити різноманітні вироби: серветки, скатертини, штори, абажури, рушники; доповнення до одягу: декоративні хустинки, жилети; вишивати блузони та сукні; виготовляти прикраси, біжутерію, різноманітні квіти а також об’ємні листівки, сердечка-валентинки, картини.

Гільошування – це послідовне зображення (випалювання) елементів малюнка при імітації різних видів рукоділля, розжареною голкою по синтетичній тканині [1].

Термін «гільош» – скорочена похідна від франц. guilloches, – означає візерунок з прямих і дугових лініях, нанесений з допомогою механічної обробки у техніці близькій до гравірування. Мистецтво «гільош» розвивалося в Середні віки, коли з допомогою звичайного токарного верстата оздоблювали візерунками м’які матеріали, такі як дерево, золото, срібло та слонова кістка. Ще в епоху Відродження великий вчений та художник Леонардо да Вінчі захоплювався токарною різьбою. Та приблизно через 100 років після його смерті, на початку ХVII ст. на основі токарного верстата, на півдні Німеччини – створили гільйоширувальну машину [7].

З початком нашої епохи, автоматизацією та комп’ютерними технологіями це ремесло, здавалось, загинуло. Але, скажемо, що воно переродилось на новий лад. У Німеччині в 70-ті роки ХІХ ст. ручна техніка випалювання на тканині вже існувала та називалась вона піротехнікою, однак, на жаль, не отримала визнання та популярності. Якщо на Заході це мистецтво вважалось авангардним і ніяк, ні в Західній Європі, ні в Америці цей вид декоративно-ужиткового мистецтва не прижився, то вже в 80-ті рр. ХІХ ст. Котенкова Зінаїда Петрівна випробувала гільош на тканині, а у 1990 р. отримала авторське свідоцтво на свій винахід.

Випалювання по тканині – ідеальний метод імітації майже усіх видів рукоділля, неповторний, захоплюючий та досить швидкий та результативний. В мистецтві гільошування не має межі фантазії та досконалості.

Майбутній виріб мав би задовольнити низку вимог:

• естетичність;

• оригінальність;

• цікаве поєднання кольорів;

• зовнішній вигляд (форма);

• компонування частин.