262 Загальна хірургія

від периферії до центру. При цьому хворий не повинен відчувати болю. У ранній період після травми масаж краще не проводити, щоб не спровокувати посилен­ня болю, зміщення кісткових відламків та жирову емболію. Масаж також про­типоказаний при наявності інфекції (дерматиті, екземі, фурункульозі та ін.).

Важливе значення в одужанні травматологічних хворих має лікувальне харчу­вання. Воно повинно бути збалансованим, забезпечувати добову потребу в білках, жирах і вуглеводах. Для боротьби з атонією кишечника і запорами в добовий раці­он необхідно включати фруктові соки, компоти, овочеві пюре, курагу, які мають послаблювальну дію. При сповільненій консолідації перелому рекомендують віта­мінотерапію (В1, В₆, В₁₂, аскорбінова кислота), імуностимулятори (тимоген, ти-малін, Т-активін, метилурацил і т. ін.), солі кальцію, пентоксил, кальцитонін.

Уважний догляд за травматологічними хворими, чітке виконання призна­чень лікаря на всіх етапах лікування (іммобілізації, реабалітації) є запорукою успішного та швидкого їх одужання.

Ускладнення переломів

Ускладнення переломів прийнято поділяти на ранні та пізні. До ранніх усклад­нень відносять: 1) травматичний шок, для профілактики якого необхідні: знебо­лювання, правильна іммобілізація кінцівки і своєчасне транспортування хворого в лікувальний заклад; 2) жирова емболія; профілактичні заходи полягають в обе­режному ставленні до ділянки перелому, хорошій іммобілізації; 3) вторинна кро­вотеча, що може настати внаслідок пошкодження великих судин кістковими відламками; профілактика така ж, як і в попередніх випадках; 4) гангрена кінцівки може виникнути при накладанні циркулярних гіпсових пов'язок, які стискають магістральні судини; для профілактики цього ускладнення потрібно правильно накладати гіпсові пов'язки і своєчасно їх розсікати при появі перших ознак ішемії.

Пізні ускладнення: 1) пролежні в місцях кісткових виступів - необхідні профі­лактичні заходи (ватні прокладки, активне ведення хворого, масаж); 2) нагноєння в ділянці проведення спиці або в зоні оперативного втручання - потрібно суворо дотримуватись усіх правил асептики при виконанні цих заходів і проводити профілактичну антибактеріальну терапію; 3) прорізування спицями кісткової речовини - потрібно своєчасно зняти витягнення й замінити його іншим мето­дом; 4) сповільнена консолідація, яка спостерігається при неправильному сумі­щенні кісткових відламків, інтерпозиції м 'яких тканин, авітамінозі і т. д - необ­хідно ліквідувати причину_; 5) несправжні суглоби, які утворюються при довготри­валій сповільненій консолідації, кістковомозковий канал закривається, кістка покривається волокнистою тканиною, яка нагадує хрящ - лікування оперативне.

Травматичний шок

Шок (chok) - французьке слово, означає "поштовх", "удар" і визначається як розвиток загрозливого для життя стану, який спричиняє порушення нерво­вої регуляції життєвоважливих процесів внаслідок тяжких травм, опіків та ін.

2.1. Ушкодження (травма) 263

Характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин. Це одна з найнебезпечніших загальних реакцій організму на дію травмуючого подраз­ника. Зустрічається у 5-10 % потерпілих з травмами. Існує декілька точок зору на виникнення та розвиток травматичного шоку:

1. Нервово-рефлекторна. Головну роль у розвитку шоку відіграє біль. Не­ рвові імпульси, які поступають із зони пошкодження по аферентних шляхах спри­ чиняють переподразнення центральної нервової системи, її виснаження й поза­ межне гальмування, внаслідок чого виникає ціла ланка рефлекторних процесів, які викликають функціональні зміни серцево-судинної, дихальної систем та ін.

2. Крово- і плазмовтрати. Основне значення у розвитку травматичного шоку надають зниженою ОЦК та гемодинамічним порушенням. Так, при закри­ тому переломі стегна крововтрата ОЦК становить - 500-1000 мл, кісток гоміл­ ки - 400-750 мл, кісток таза - до 3000 мл, при пошкодженні м'яких тканин з дефектом шкіри до 1% від поверхні тіла - до 10 %. Невідповідність ОЦК і ємності судинного русла приводить до зменшення хвилинного об'єму крові серця, пору­ шення мікроциркуляції на рівні артеріол і венул. Неадекватний кровобіг в ка­ пілярах (криз мікроциркуляції) зумовлює порушення функції та обміну речовин в усіх органах (печінки, нирок, серця тощо) і системах організму й закінчується поліорганною недостатністю. Ступінь функціональної недостатності органів і систем залежить від втрати ОЦК і гемодинамічних порушень.

3. Токсемії. Під впливом травми в організмі утворюються токсичні, біоло­ гічно-активні речовини (гістамін, серотонін, плазмокінін тощо), які зумовлю­ ють метаболічний ацидоз, розширення і проникливість капілярів й порушення функцій усіх органів і систем організму (Е. Кеню).

4. Гемодинамічних порушень. Під впливом травми в організмі потерпілого наступає рефлекторний спазм периферичних судин, що приводить до знижен­ ня артеріального тиску, скупчення крові у венозній системі, агрегації тромбо­ цитів та еритроцитів, розвитку так званого слайдж-синдрому (заболочення) й гемодинамічних порушень в органах і системах організму (Г. Крайль).

5. Ендокринних порушень. В організмі травмованого виникають функціо­ нальні порушення ендокринної системи (наднирники, передня доля гіпофізу тощо). Згідно теорії стресу (Г. Сельє) травмуючий чинник рефлекторно сти­ мулює функцію наднирників, внаслідок чого в кров викидаються катехолам- іни. Поряд з цим через гіпоталамічні центри стимулюється секреція різноман­ ітних гормонів (АКТГ, антидіуретичного (вазопресину), соматостатину та ін.), яка закінчується виснаженням та послідуючою ендокринною недостатністю.

Незважаючи на вищенаведені гіпотези походження травматичного шоку, жодна з них не охоплює повністю патогенез його розвитку.

Клініка. За часом розвитку виділяють первинний (ранній) шок, що розви­вається зразу ж після травми, і вторинний (пізній) шок, який виникає через декілька годин після травми, коли до нейрорефлекторних порушень приєднуєть­ся інтоксикація внаслідок розпаду пошкоджених тканин і накопичення токсич­них продуктів у крові. У клінічному перебізі травматичного шоку виділяють дві фази - еректильну і торпідну.