Змістовний модуль 2. Прикладна соціальна діагностика

Тема 7. Методика діагностики мікроcоціального середовища особи.

1. Соціальне середовище як необхідна умова соціалізації особистості.

2. Класифікація проявів соціального середовища.

3. Структура, етапи, завдання, зміст діагностики мікросередовища.

4. Методика організації соціально-педагогічного комплексу (СПК).

Соціальне середовище як необхідна умова соціалізації особистості. Середовище - це сукупність умов існування людини та суспільства. У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості. Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.

У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім’я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання).

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов’язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища.

Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери - політична, соціальна, духовна - формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

Класифікація проявів соціального середовища:

• за видом суспільності – суспільна формація, клас, група;

• за видом групи – сімейна навчальна, суспільна, трудова, спортивна, військова;

• за формуючим впливом – детермінуюча, навчаюча, вправляюча, виховна, перевиховна;

• за способом впливу на форму свідомості – правова, моральна, естетична, наукова;

• за віком – ровесники, старші, молодші, змішане;

• за ставленням до середовища – позитивне, байдуже, негативне;

• за соціальною спрямованістю – соціальне, асоціальне;

• за ступенем контактності – безпосереднє, опосередковане.

Структура, етапи, завдання, зміст діагностики мікросередовища. Діагностику мікросередовища особи можна розділити:

• на діагностику мікросередовища соціального інституту, в структуру якого включена людина (соціально-педагогічна характеристика мікросоціуму, Карта-характеристика мікрорайону школи, Карта-характеристика життєвого простору сім’ї і т.п.);

• на діагностику мікросередовища особи (Карта обстеження життєвого простору людини).

Діагностичний комплекс включає широкий спектр методик соціологічного, педагогічного, психологічного характеру. До виконання завдання можуть притягуватися фахівці: шкільні психологи, працівники соціологічних служб, правоохоронних органів, системи освіти, медицини.

При проведенні діагностики мікросередовища соціальному педагогу необхідно:

- вибрати мету, уточнити зміст і методи збору інформації;

- побудувати практичну діяльність, опираючись на принципи об’єктивності, адекватності, детермінізму;

- забезпечити етичність, особовий підхід, педагогічне передбачення;

- здійснювати індивідуально-диференційований підхід до дослідження мікросередовища особи;

- сформувати завдання і форму інтерпретації результатів і форму графічного (вербального) представлення результатів.

Методика організації соціально-педагогічного комплексу (СПК). Соціально-педагогічна робота в соціумі (чи то мікрорайон установи, в якій працює фахівець, чи простір життєдіяльності особи) повинна відповідати принципам комплексності, системності. Один з прикладів – створення СПК.

СПК – структурно впорядкована розгалужена мережа виховно-освітніх установ, соціально-психологічних служб, територіальних груп і об’єднань, служб допомоги сім’ї та дитинству, спрямована на соціальний захист і здійснення прав кожного свого громадянина в творчій самореалізації, успішному фізичному, психічному і соціальному розвитку особистості.

Структура СПК чітко не окреслена. Як правило, в ланці управління широко використовуються різні координаційні ради (опікунська рада, педагогічна рада, тематичні центри). Наприклад, у структурі шкільного СПК можуть діяти служби: медико-психолого-педагогічна, сімейна, культурного дозвілля, правового і економічного захисту особи, професійної орієнтації і соціальної адаптації, соціальної профілактики, фізичного і психічного здоров’я, розвитку і підтримки дитячих і юнацьких ініціатив.

СПК діє на основі спеціально створених програм чи на основі функціональних обов’язків його членів.

В завдання СПК входить:

• забезпечення необхідних умов за місцем проживання неповнолітніх для ефективного соціального виховання;

• проведення ранньої діагностики, корекції та реабілітації;

• надання оперативної соціальної допомоги;

• координація зусиль у роботі з сім’єю і в мікросоціумі;

• соціально-педагогічна підтримка осіб зі специфічними потребами.

Можна виділити типи СПК:

• шкільного, відомчого і міжвідомчого рівня;

• територіального і проблемно-орієнтованого характеру;

• широкого профілю й орієнтовані на окремі категорії обслуговуваних.