Тема 4. Становлення соціальної діагностики.

1. Історія становлення соціальної діагностики як елемента соціальної політики.

2. Засоби соціальної діагностики: виникнення, інтерпретація поняття.

Історія становлення соціальної діагностики як елемента соціальної політики. Діагностика як соціальна практика отримала визнання і поширення в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, поступово змінюючи раніше існуючі методи узагальнення і аналізу інформації про соціальну дійсність. Характерною особливістю періоду становлення соціальної діагностики було те, що соціальна інформація носила довільний характер. Її джерелами, як правило, виступали інтерв’ю, спостереження й інші способи індивідуального накопичення соціальних знань, досвіду та інформації про об’єкт дослідження. Тому результати діагностики були неконкретними і залишали значний простір для авторської інтерпретації.

Термін “соціальна діагностика”отримав поширення в кінці 20-х - на початку 30-х років ХХ століття.

На сьогодні соціальна діагностика утвердилась як один з найважливіших напрямів соціальної роботи. Уявлення про патології стану суспільства або ж індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби утвердилось разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, що зручно у використанні добре розробленого понятійного апарату, а також подібністю цих галузей діяльності. Наприклад, уже в кінці ХІХ ст. емпіричне дослідження становища малозабезпечених шарів населення виявило тісну обумовленість ряду захворювань – туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб – низьким матеріальним рівнем.

Соціально-економічні умови життя в суспільстві були визнані тією чи іншою мірою відповідальні за ці порушення здоров’я. У науці утвердився термін “соціальні хвороби” для визначення захворювань, які в першу чергу викликані соціально-економічними умовами життя людини.

Сьогодні цей термін застосовується в основному у сфері не медицини, а соціальних наук. Соціальними хворобами вважають одинокість, бідність, голод та ін. У зв’язку з цим використання “медичної моделі” технологічного підходу щодо процесу соціальної роботи набуло змін і розвитку.

Засоби соціальної діагностики: виникнення, інтерпретація поняття. Вперше у нашій країні термін “ЗСД” – засоби соціальної діагностики був застосований проблемно-орієнтованими управлінськими консультантами для опису організації. Пізніше його стали використовувати науково-зорієнтовані соціологи. До середини 80-х років склалися дві точки зору на природу і специфіку засобів соціальної діагностики.

Перша, – що не отримала у нашій країні великого розповсюдження в середовищі соціологів-практиків, – найбільш повною формою представлена в роботах Г.С.Батигіна. Соціалогічна діагностика трактується автором як універсальний для науки і практики процес класифікації соціальних об’єктів. Тут емпірично спостережувана поведінка пізнається і осмислюється або за допомогою і в термінах поведінки, або за допомогою “Проміжних змінних”. Вона грунтується на позитивістській традиції (Р.Карнап), багатій психологічними і власне соціологічними традиціями.

Інша точка зору, що набула в нашій країні набагато більшого поширення в середовищі соціальних управлінських консультантів, якнайповніше представлена в роботах А.І.Пригожина, Ю.А.Прохорова, Б.З.Сазонова. Згідно цієї точки зору, соціологічна діагностика є процесом постановки діагнозу, виявлення патології в організації. Серед прихильників цієї точки зору існує ряд розбіжностей. Так, одні соціологи розглядають діагностику як різновид комплексного підходу або дослідження, інші – як вищу фазу дослідження, треті - як елемент соціальної технології.

Одні учені зводять суть діагностики до визначення переліку або ієрархії проблем, що виникають в оргназації, інші - пов’язують процес діагностики з виявленням причин і умов їх виникнення. Перша точка зору апелює до світової традиції розвитку соціолого-інформаційних засобів, спирається на багату традицію природничо-наукової методології. Вона фіксує важливий механізм пізнання стану соціального об’єкта або типу патології. Разом з тим вона фактично ігнорує прикладну, власне управлінську специфіку ЗСД і розглядає ці засоби як універсальні для науки і практики.

Друга точка зору знайшла віддзеркалення в тому визначенні соціальної діагностики, яке дане в “Короткому словнику по соціології”. Під соціальною діагностикою тут розуміється аналіз стану соціального об’єкту, “больових точок організації”, пов’язаний з виявленням проблем їх функціонування і розвитку.