Тріумвірат Ярославичів

1054–1073

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 і залишив заповіт, де визначив систему престолонаслідування, яка мала б усунути загрозу боротьби за владу між його нащадками. В основу системи було покладено принцип вікового старшинства. коли на зміну померлому князеві приходив його брат, а згодом і син. Таким чином, майже кожному князеві гарантувалося перебування на київському престолі. Ще за свого життя Ярослав заповідав київські землі старшому синові Ізяславу, чернігівські — Святославу, Переяславські — Всеволоду, Володимирсько-Волинські — Ігорю, Смоленські — В'ячеславу

За літописом Ярослав проголосив:

«Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви есте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим... Тепер же поручаю я замість себе - стіл свій, Київ, найстаршому синові моєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду - Переяславль, а Ігорю - Володимир, а Вячеславу –Смоленськ».

Однак після смерті Ярослава брати Святослав і Всеволод не визнали Ізяслава верховним володарем Київської держави. Міста і землі, які заповів їм батько, Ярославичі вважали своїми особистими спадковими володіннями – «отчинами» Мабуть, саме тому Ізяславу довелось погодитися на спільне з братами правління державою. Період 1054–1073 рр. в історії Київської Русі називають добою тріумвірату, співправління Ізяслава, Святослава і Всеволода.

Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших братів Ігоря та В'ячеслава від державних справ вони усунули й привласнили після смерті останніх їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Ярославичів й заклало підґрунтя майбутніх усобиць.

1055 р. – кочовий народ половці вперше підійшли до руських кордонів.

У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди половців, яка з'явилася на південних кордонах Русі, й розгромили її. Перша сутичка між старшими Ярославичами та обділеними ними родичами відбулась у 1064 р. Захоплені цією боротьбою тріумвіри не змогли своєчасно організувати відсіч новим ордам кочівників-половців (кипчаків). На початку вересня 1068 р. половці напали на Переяславську землю. Битва військових дружин тріумвірів із половцями відбулась на річці Альта і завершилася перемогою останніх. Князі втекли із залишками військ під захист своїх фортець. Обурені кияни вимагали від Ізяслава видати зброю, щоб поквитатися з половцями та повстали проти князя. Ізяслав змушений був рятуватися втечею. Через півроку за допомогою польського війська він повернув собі престол. Київське повстання унаочнило слабкість влади тріумвірів.

Від цього часу негаразди між Ярославичами не припинялися. Востаннє свою єдність зони продемонстрували в 1072р., коли зібрались на з’їзд у Вишгороді й упиняли навий збірник законів «Правду Ярославичів».

Через деякий час між тріумвірами спалахнув черговий конфлікт, унаслідок якого Святослав зі Всеволодом вигнали Ізяслава з Києва. Упродовж 1073-1076 рр. Київським князем був Святослав. Після його смерті князівський престол повернув Ізяслав. Загибель останнього в боротьбі з обділеними членами родин молодших Ярославичів спричинила перехід влади до Всеволода, який князював у Києві упродовж 1078— 1093 рр. У цей час на Русі відновилася одноосібна монархія. Однак вона значно поступалася владі київських князів у часи Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого.

Київські князі другої половини ХІ – початку ХІІ ст.
Ізяслав	1054–1073
Святослав	1073–1076
Ізяслав	1076–1078
Всеволод	1078–1093
Святополк	1093–1113

Всеволод вів запеклу боротьбу із обділеними родичами, що домагалися своїх уділів, але врешті-решт пішов на поступки й надав їм князівства. Унаслідок цього центральна влада та єдність держави значно послабили. В умовах постійних Нападів половців на руські землі спалахи усобиць були дуже небезпечними. Ймовірно, саме тому син Всеволода Володимир Мономах після смерті батька Поступився престолом сину Ізяслава Святополка (1093–1113). Необхідність подолати незгоди об’єднати сили для боротьби підштовхувала до зближення. Велику роль в організації боротьби з половцями відіграли періодичні князівські з'їзди — «снеми». На них намагалися розв'язати питання, важливі для всіх руських земель. Однак всі спроби княжих з'їздів (1097, 1100, 1101 і 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею.