Святослав

964–972

У 1964 р. на чолі держави стає Святослав, який славився своїми військовими походами.

Він розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964–965 рр. (проти Волзької Булгарії)

Пройшовши землю в'ятичів, він завдає удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім розбиває Хозарський каганат. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також зміцнив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів, загалом, завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян у єдиній державі.

Внаслідок походу 964–965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. Русичі захопили Саркел 965 року і перейменували його у Білу Вежу. Зруйнував столицю хозар – Ітиль.

Однак поразка цієї країни, що три століття стримувала навалу зі Сходу, призвела до небажаних наслідків: було відкрито шлях кочовикам на захід. Від цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи до країн арабського Сходу.

Зовнішньополітична активність Святослава турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія потайки намагалася зіштовхнути Русь із одним із її сильних сусідів, зокрема Болгарією. Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством. 967–968 року перший балканський похід Святослава. У битві під Доростолом болгари зазнали поразки, руські війська оволоділи багатими придунайськими містами і захопили Східну Болгарію. Резиденцією руського князя стає місто Переяславець. Там, як він казав, «усі добра сходяться: із греків – паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів – срібло й коні, із Русі ж – хутро і віск, і мед, і невільники». За свідченнями літопису, Святослав захопив близько 80-ти міст і столицю (Переяславець).

Для того щоб вигнати з Болгарії руського князя, Візантія й хозари підкупили печенізьких ханів, які в 968 р. напали зі своїми ордами на Київ. Стрімким маршем князь рушив додому й розбив печенігів. Після цього він вирішив остаточно розправитися із підступними хозарами. Результатом другого хозарського походу стало знищення Хозарського каганату як держави. Це мало однозначні й далекосяжні наслідки для Київської Русі: з одного боку, було остаточно ліквідовано хозарську загрозу на південно-східних кордонах, з іншого — знищення Хозарського каганату відкрило шлях у причорноморські степи новим кочівникам, які рухалися на захід із глибин Азії.

Кияни, як твердить літописець, дорікали: «Ти, княже, шукаєш чужої землі, а свою покинув». Однак Святослав турбувався й про рідну землю. Звільнивши її від сплати данини хозарам, вік приєднав до Русі землі вятичів, які найдовше зберігали свою незалежність від Києва. Перед тим як розпочати другий болгарський похід, князь здійснив адміністративну реформу. Зробивши синів своїми намісниками в племінних к няжіннях, він зміцнив князівську владу на місцях. Старший син Ярополк правив у Києві, Олег — в Овручі (деревляни), центрі землі деревлян, Володимир — у Новгороді. Повернувшись до Болгарії, Святослав погрожував підступним візантійцям, що незабаром захопить Константинополь і вижене їх до Азії.

Сам Святослав 969 року повертається на Дунай і починається його другий Балканський похід. Коли київський князь здобув низку перемог, Візантія різко змінила свою політику, і сам імператор Іоанн I Цимісхій пішов із величезним військом вибивати свого недавнього союзника з Болгарії. Почалася завзята боротьба. У низці битв візантійців було розбито. Однак в останній, одній із найбільших, битві під Аркадіополем руське військо зазнало поразки. Після кількох місяців виснажливої боротьби знесилені сторони перейшли до переговорів і підписали договір, за яким війська Святослава дістали можливість почесно відійти у свою країну. Поряд із цим Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Договір 971 року відновлював дію угод 907 та 944 рр., у результаті чого Русь повернулася до мирних і союзних відносин з Візантією.

Під час повернення до Києва у 972 р. біля дніпрових порогів на розпорошені, ослаблені сили русичів напали печеніги, яких очолював князь Куря. Подробиці останнього бою Святослава Ігоревича історії невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Куря з його черепа зробив святковий кубок з якого частував найшанованіших гостей.

Святославу приписують вислів: «Хочу на вас іти!» «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [мусимо] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає».

Лев Диякон, сучасник Святослава, описуючи війну русів із греками (971) склав словесний портрет Князя. «Ось якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясносиніми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо в нього була втягнута золота сережка; вона була прикрашена карбункулом в обрамленні двох перлин. Одяг його був білий і відрізнявся від одягу його наближених тільки чистотою».

Згаданий тут прообраз козацького оселедця справді служив ознакою знатного роду серед степових племен; що ж до інших прикмет зовнішності Святослава, то вони, як припускають, могли бути не його особистими ознаками, а відображенням стереотипних уявлень візантійців про варвара-степовика.

• Значну частину завойованих Святославом земель після його смерті Русь не втримала

• Часті війни виснажили Русь