4.Класифікація валюти.

В економічній та юридичній літературі здійснюється класифікація валюти за різними ознаками. Найбільш визнаними та поширеними є такі класифікаційні схеми. 1. За належністю до країни: а) національна валюта; б) іноземна валюта. 2. За ступенем зовнішньої конвертованості або здатності нерезидентів вільно обмінювати валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами: а) вільно конвертована валюта (тобто повна конвертованість) – здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємництва на будь-які цілі; б) частково конвертована валюта (часткова конвертованість) – вводяться певні обмеження на обмінні операції; обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій. Часткова конвертованість означає, як правило, наявність конвертованості лише за поточними операціями, за яких вільний обмін національної валюти здійснюється лише з метою проведення платежів за так званими поточними статтями платіжного балансу – оплата товарів і послуг. в) неконвертована валюта – обмежена практично в усіх видах операцій. Постановою правління Національного банку України від 04.02.1998 р. № 34 (із змінами, внесеними постановою від 05.03.2003 р. № 84) затверджено Класифікатор іноземних валют. Відповідно до цього класифікатора валюта поділяється на: а) вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, та банківські метали (1 група). До вільно конвертованих валют віднесено австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, а також банківські метали: золото, паладій, платину, срібло; б) вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група). До цієї групи належать: білоруські рублі, леви (Болгарія); вірменські драми, грузинські ларі, долари Гонконгу, естонські крони, ізраїльські нові шекелі, індійські рупії, казахстанські тенге, киргизькі соми, кувейтські динари, латвійські лати, литовські літи, мальтійські ліри, молдавські леї, новозеландські долари, польські злоті, республіки Корея вони, російські рублі, румунські леї, саудівські ріали, сінгапурські долари, словацькі крони, словенські толари, турецькі ліри, угорські форинти, КФА франки ВСЕАО 1, КФА франки ВЕАС 2, хорватські куни, юані Женьміньбі (Китай), інші валюти, курси яких не встановлюються Національним банком України; в) неконвертовані валюти (3 група), до яких належать валюти держав, які не прийняли зобов’язань статті VIII Статуту МВФ за станом на травень 2002 року. До них належать азербайджанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомоні, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп валют. 3. Залежно від ступеня внутрішньої конвертованості або права резидентів купувати її і здійснювати операції всередині держави з активами у формі валюти та банківських депозитів, номінованих в іноземній валюті: а) внутрішньо конвертована валюта, тобто валюта, в якій резиденти мають право здійснювати операції в державі з активами у формі валюти та банківськими депозитами, що номіновані в іноземній валюті; б) внутрішньо обмежена конвертована валюта, тобто валюта стосовно якої є законодавчо закріплені обмеження на внутрішню конвертацію; в) внутрішньо неконвертована валюта, тобто валюта, внутрішня конвертація якої заборонена. 4. Залежно від використання валюти в якості світового резерву: а) резервна валюта. До основних резервних валют належать долар США, євро, СПЗ. Резервна (ключова) валюта (англ. reserve currency) – іноземна валюта, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта означає конвертованість відповідної національної валюти, достатню стійкість її курсу, сприятливий правовий режим використання цієї валюти в інших країнах і в міжнародному обміні. Країни, валюта яких використовується як резервна, одержують певні вигоди при одержанні зовнішніх позик, імпорті товарів, мають у своєму розпорядженні кращі умови для здійснення зовнішньоекономічної експансії. Спеціальні права запозичення (СПЗ) (англ. special drawing rights) – міжнародні платіжні і резервні кошти, що випускаються Міжнародним валютним фондом і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і як розрахункова одиницю МВФ. СПЗ приносить відсотки. Країна одержує їх, якщо її авуари в СПЗ перевищують її асигнування, і навпаки, платить відсотки, якщо авуари в СПЗ менше асигнувань. СПЗ виконує ряд функцій світових грошей щодо регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних валютних резервів, порівняння вартості національних валют, але не мають власної вартості і реального забезпечення. Для зменшення ризику при обмінних операціях з використанням СПЗ були створені так звані спеціальні валюти, найбільше поширення з яких до 90 років набуло ЕКЮ – європейська валютна одиниця. ЕКЮ (англ. European Currency Unit) – являє собою регіональну міжнародну валютну одиницю, використовувану країнами – учасницями Європейської валютної системи з 13 березня 1979 року. Створення ЕКЮ мало на меті сприяти інтеграції у валютній сфері, протидіяти впливові долара США, і забезпечити передумови формування єдиного валютного ринку Європейського економічного співтовариства; б) не резервна валюта, тобто всі інші валюти, які не використовуються для збереження грошових ресурсів. 5. Залежно від стабільності курсу валют: а) тверда валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, коливання якого зумовлюється фундаментальними макроекономічними показниками; б) м’яка валюта, тобто валюта, яка характеризується нестабільним валютним курсом. 6. Залежно від обсягу використання валюти: а) міжнародна валюта, (вільно використовується). До міжнародних валют належать долар США, євро, японська єна. Більшість вільно конвертованих валют не належать до міжнародних. Факторами, що впливають на визнання валюти міжнародною, є: територія обігу валюти; стабільність валютної політики, відсутність контролю, забезпеченість валюти; б) регіональна (валюта, обмежена у використанні). Розглянуті класифікації надають можливість визначити місце національної валюти в системі міжнародних економічних відносин, сформулювати необхідні умови та окреслити конкретні кроки щодо створення повноцінної національної валюти.

7. Валютні правовідносини та їх види  Валютні правовідносини є юридичною формою вияву і закріплення відносин у сфері обігу валюти та валютних цінностей та процесу функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю.  Валютні правовідносини – відносини у сфері обігу валюти і валютних цінностей та процесу функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю, метою яких є забезпечення прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і/або держави. Причому сферою обігу валюти та валютних цінностей можна вважати сферу цивільного і господарського обігу та діяльність уповноважених державою органів з приводу регулювання і контролю валютних операцій та використання валюти як засобу платежу, накопичення, міри вартості тощо.  Валютні відносини мають свої специфічні риси, назвемо найважливіші:  1. Виникають у процесі введення в обіг, припинення і самого обігу сам процес обігу валюти і валютних цінностей.  2. Регулюються законодавством у сфері обігу валюти і валютних цінностей, а також іншими законодавчими актами інших галузей права (цивільним, адміністративним, банківським та ін.). Законодавство, що регулює валютні правовідносини має інтегрований характер.  3. Мають змішаний характер – одночасно публічний і приватноправовий. Зближення приватного і публічного стає способом досягнення політичної та економічної свободи особи в соціально-правовій державі. Більшого значення набувають норми приватного права. У результаті відбувається перенесення акценту в правовому регулюванні з регулювання правовідносин за допомогою адміністративних методів вбік здійснення регулювання відносин цивільно-правовими методом. Такі процеси призводять до того, що розмиваються межі між публічним та приватним правом, результатом чого є виникнення підстав для виділення предметних галузей права із комплексними методами регулювання правовідносин, у яких норми публічного і приватного права знаходяться у тісній взаємодії.  4. Переважно виникають з приводу обігу валюти і валютних цінностей. Проте, на відміну від фінансових правовідносин, валютні відносини виникають з приводу обігу валюти та валютних цінностей. Тобто об’єкт валютного права звужений, оскільки валюта є особливим видом грошей (грошових цінностей).  5. Мають спеціальний правовий режим об’єкта. Правовий режим операцій з валютою та валютними цінностями спеціально врегульований нормативними актами валютного права. Даний режим істотно відрізняється від режиму інших об’єктів, наприклад, грошей, цінних паперів тощо.  6. Наявне певне коло суб’єктів – їх можна визначити як резиденти, нерезиденти та уповноважені органи державної влади. Особливим суб’єктом валютного права є Національний банк України, який виражає волю держави, виступає суб’єктом державного управління у сфері обігу валюти та валютних цінностей. У валютних правовідносинах прямо або опосередковано бере участь Національний банк України.  7. Опосередковуються через валютну політику держави. Валютні відносини є частиною економічних відносин. Держава зацікавлена в розвитку економічних відносин, у тому числі і валютних.  Специфіка валютних відносин обумовлюється, крім названих факторів ще й тим, що вони виникають, змінюються та припиняються в середині валютної системи. Тобто, валютна система є середовищем має в собі такі елементи, як режим курсу національної валюти, валютні обмеження, валютний ринок тощо.  Валютні правовідносини можуть бути кваліфіковані з урахуванням багатьох аспектів. У зв’язку з цим навряд чи представляється можливим надати вичерпний перелік критеріїв поділу. Валютні правовідносини можна класифікувати за рядом критеріїв.  1. Залежно від основних функцій права, правовідносини поділяються на регулятивні й охоронні, хоча зустрічаються й інші критерії такого поділу, наприклад, за метою.  - Регулятивні валютні відносини формуються на підставі регулятивних правових норм, закріплюють систему суб’єктів валютних правовідносин, їх суб’єктивні юридичні права та обов’язки, їх загальне правове становище. Основною метою регулятивних валютних відносин є упорядкування та розвиток суспільних відносин пов’язаних з обігом валюти і валютних цінностей та процесом функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю.  - Охоронні валютні правовідносини виникають на підставі норм охоронного характеру та передбачають здійснення засобів (мір) юридичної відповідальності, застосування засобів державного примусу до осіб, що порушили юридичний обов’язок. Охоронні валютні правовідносини виникають за умови порушення прав та невиконання обов’язків, коли учасники правовідносин потребують захисту із застосуванням правових способів. Захист, як правило здійснюється державою. Однією із сторін в такому право відношенні є компетентний суб’єкт. Іншою стороною є особа до якої застосовуються способи державного впливу.  2. Залежно від змісту правовідносин валютні правовідносини можна класифікувати на матеріальні та процесуальні:  - в матеріальних валютних правовідносинах реалізуються права та обов’язки суб’єктів валютного права з приводу володіння, користування та розпорядження валютою чи валютними цінностями;  - в процесуальних валютних правовідносинах виражається юридична форма, в якій здійснюється порядок надання дозволів та ліцензій на право здійснювати операції з валютою чи валютними цінностями, а також виражена процедура здійснення валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими суб’єктами валютного права. В них виражено юридичну форму в якій відбуваються валютні операції, регламентовано процедуру валютного регулювання та валютного контролю, притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства тощо. Для цих відносин властивим є наявність державно-владного елементу, який проявляється у визначенні і регламентації форм, методів, порядку і строків.  Необхідно зазначити, що між матеріальними і процесуальними валютними правовідносинами існує тісний зв’язок. Процесуальні правовідносини мають значення саме як форма реалізації передбачених валютним законодавством суб’єктивних матеріальних прав і обов’язків з приводу володіння, користування та розпорядження валютою чи валютними цінностями.  2. Залежно від території виникнення:  - внутрішні валютні відносини, що врегульовані нормами вітчизняного законодавства та нормами міжнародних актів, які ратифіковані встановленому законом порядку і виникають та здійснюються на території України незалежно від складу учасників (резиденти, нерезиденти);  - зовнішні (міжнародні) валютні відносини визначаються економістами як сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світовій господарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Міжнародні валютні правовідносини – це відносини, врегульовані нормами як внутрішнього законодавства однієї країни, так і міжнародними актами, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності між країнами. Виділяються міжнародні валютні відносини публічного характеру та міжнародні валютні відносини приватного характеру. Причому до валютних міжнародних відносин приватного характеру належать такі відносини, що виникають з приводу захисту колізійним правом інтересів держав та охорони інтересів приватних осіб, що здійснюють трансграничні угоди у сфері валютного права.  3. Залежно від суб’єктного складу між національним банком та урядом, між національним банком та комерційними банками, між комерційними банками, між банками та клієнтами. Всередині цієї класифікації можна виділити валютні відносини, що виникають між банками та резидентами; банками та нерезидентами.  4. Залежно від характеру зв’язків між суб’єктами: вертикальні відносини складаються між сторонами, з яких одна підпорядкована іншій (наприклад, банк і Національний банк України з приводу видачі-отримання дозволу на здійснення валютних операцій); – горизонтальні валютні відносини виникають на принципах рівності та співробітництва між суб’єктами (наприклад, клієнт і банк з приводу відкриття валютного рахунку).  8. Суб’єкти валютного права  Суб’єкти валютного права – це фізичні та юридичні особи (резиденти і нерезиденти), які здатні набувати і здійснювати безпосередньо або через представника суб’єктивні права та юридичні обов’язки, нести юридичну відповідальність у сфері обігу валюти та валютних цінностей, здійснювати володіння, користування та розпорядження валютою чи валютними цінностями, а також уповноважені державою органи влади.  Для того щоб фізична особа була суб’єктом валютного права, необхідно щоб вона мала цивільну правоздатність та дієздатність. Порядок набуття фізичною особою право- та дієздатності регулюється цивільним законодавством України.  Юридична особа набуває правоздатності та дієздатності з моменту її державної реєстрації в порядку, передбаченому чинним законодавством, тому юридична особа набуває цивільної валютної правоздатності з моменту її державної реєстрації.  Суб’єкти тих валютних відносин, регулювання діяльності яких здійснюється шляхом застосування адміністративних методів регулювання, мають відносини один з одним як керівник та підлеглий. З цієї точки зору можна виділити такі види суб’єктів валютного права: це уповноважені державою органи влади, уповноважені банки, фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти).  Іншою класифікацією суб’єктів валютних відносин є класифікація відносно офіційного відношення суб’єктів валютних відносин до країни, за якою суб’єктів валютних відносин можна класифікувати на: резидентів; нерезидентів;  Термін “резиденти” можна знайти в чинному законодавстві. Так, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” під терміном “резиденти” розуміє:  а) фізичних осіб (громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;  б) юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;  в) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.  В інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України № 283 від 12.07.2000 р. поняття “резиденти” визначається таким чином.  Резиденти – це:  - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;  - юридичні особи з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законодавства України.  Також у чинному законодавстві України є міжнародне визначення поняття “резиденти”, яке закріплене в Конвенції між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень (ст. 4) від 26 лютого 1997 року. В ній указано, що для цілей цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місця управління, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію. Але цей термін не включає жодну особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише по доходах із джерел у цій Державі, або стосовно капіталу, що знаходиться в ній.  Термін “нерезиденти” також знайшов своє відображення в чинному вітчизняному законодавстві. Так, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” під цим терміном розуміє:  а) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;  б) юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;  в) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.  В Інструкції НБУ про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України № 283 від 12.07.2000 р. під терміном “нерезиденти” розглядаються:  - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;  - юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави.  До уповноважених державою органів у сфері валютного регулювання належать:  1. Уповноважені банки.  2. Національний банк України.  3. Державна податкова адміністрація.  4. Державний митний комітет України з валютного контролю.  Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” дає визначення поняття “уповноважений банк”, під яким розуміє будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.  Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Дані повноваження передбачені Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України”, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.  Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України згідно з Законом України “Про Державну податкову службу в Україні”.  Відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 24 серпня 2000 року № 1022 Державна митна служба України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію політики у сфері митної справи. Одним з основних завдань Держмитслужби України є здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями.  Можливість для того чи іншого суб’єкта бути учасником валютних правовідносин визначається його правосуб’єктністю, тобто здатністю бути суб’єктом валютного права. Валютна правосуб’єктність є особливою властивістю, політико-юридичним станом певного суб’єкта і передбачає два елементи:  - правоздатність – здатність мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки;  - дієздатність – здатність реалізовувати права і обов’язки своїми діями;