Мал. 1. Б. Пастернак. Мал. 2. А. Камю. Мал. 3. Ж. П. Сартр.

У романі-притчі А. Камю «Чума» вища мужність людини вбачається в боротьбі проти абсурдності буття. У п’єсі «Облога» життя змальоване як круговерть, де рух відбувається від поганого до гіршого і знову повертається до поганого.

Та найбільшою популярністю в повоєнні роки користувалися жанри масової культури, зокрема детектив і фантастика. Детектив багатьом дає змогу забутися від переповнених вулиць, гуркоту автомобілів, одноманітної виробничої діяльності і труднощів життя. Письменники різних літературних напрямів випробовують себе у детективному жанрі. Так, 1965 р. з’явився детектив К. Еміса «Досьє Джеймса Бонда», а 1975 р. – шпигунський роман Джона Брейна «Благочестивий агент». Справжніми королями детективу стали англійська письменниця Агата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон.

В епоху бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напряму в літературі, як наукова фантастика. Яскравими представниками цього напряму стали А. Азимов, А. Кларк, Р. Шеклі, П. Андерсон, Ф. Корсак та ін.

Своєрідністю наукової фантастики є її соціально і науково моделююча роль. Чималий внесок у розвиток цього жанру зробив Р.-Д. Бредбері, якого називають моралістом XX ст. у фантастиці. Його твори мають морально-філософську спрямованість, протестують проти «машинізації» людини, виступають на захист свободи вияву «природних почуттів».

3. Особливості розвитку образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, архітектури, фізичної культури та спорту.

Образотворче мистецтво. З-поміж усієї строкатості й розмаїтості течій у повоєнному мистецтві вирізняються дві основні: соціальний реалізм та абстракціонізм. Соціальний реалізм об’єднав художників, які вбачали зміст мистецтва в його зв’язку з дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті засобами художньої творчості. Абстракціонізм об’єднав художників, які віддавали перевагу формам, фарбам, кольору.

Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох основних формах: неореалізм (демократичні держави Заходу) і соціалістичний реалізм» (країни соціалістичного табору). Вони мали загальні риси, які виражалися в соціальній спрямованості, але їх кардинально відрізняло ставлення до життя.

Найбільшого поширення соціалістичний реалізм набув у СРСР, де він вважався частиною офіційної ідеології. Революції 40-х років у Східній Європі і деяких країнах Азії, зростання комуністичного і робітничого руху призвели до поширення соціалістичного реалізму. Основними його рисами прийнято вважати: присутність нового героя – революціонера-пролетарія, комуніста; оспівування комуністичних ідеалів; відображення і оцінка життєвих ситуацій з точки зору марксизму-ленінізму; багатогранність художніх форм і проявів. Деякі дослідники відкидають існування соціалістичного реалізму, стверджуючи, що це різновид критичного реалізму.

У мистецтві країн, які називали себе соціалістичними, домінували теми Другої світової війни, класової боротьби, революції, пафосу перетворень. Починаючи з 60-х років, у офіційному мистецтві і масовій культурі посилились парадність, ейфоричне захоплення дійсністю, гігантоманія.

На противагу офіційному мистецтву почало розвиватись нелегальне мистецтво «андеграунд», яке прагнуло до творчої свободи, незалежності від державних і партійних структур. Проявом цього був самвидав, підпільні рок-групи, неформальні художні об’єднання. Творча інтелігенція стала однією з впливових сил в демократичних революціях 1989-1991рр.

Характерною ознакою творів «соціалістичного реалізму» було те, що художники ніколи не «Опускалися» до реальних проблем людини, які завжди приносилися в жертву абстрактній людяності, автори не ставили головною метою пізнання людиною дійсності, шукання істини.

Продовжував свої пошуки іспанський художник Сальвадор Далі. У його творах відображаються потаємні закутки людського розуму. Більшість його образів нагадують химер з людськими рисами. Реальні люди на картинах зображувались нам у вигаданому середовищі. Його картини збуджують думку і змушують замислитись над філософськими проблемами людства.