12.4 Медоносна база бджільництва і медозбір. Хвороби бджіл

Запаси меду визначають на основі обліку медоносних рослин та угідь, де вони ростуть, у зоні продуктивного льоту бджіл радіусом 2 – 3 км. У більшості рослин у нектарі однієї квітки міститься 0,3 – 1 мг цукру. У високопродуктивних рослин (липа, малина, фацелія) його у кілька разів більше. Знаючи медопродуктивність рослин, визначають запаси нектару при умові, що бджоли використовують 30 – 50% цього запасу. Середню медопродуктивність рослин наведено в таблиці.

Середня медопродуктивність рослин, кг/га

Рослина	Запас меду	Рослина	Запас меду
Абрикос звичайний	40	Конюшина посівна	120
Аґрус	70	Коріандр посівний	100
Акація біла жовта	500 125	Крушина ламка	120
		Липа серцелиста широколиста	600 800
Алтея лікарська	400
Бархат амурський	280	Лох вузьколистий	200
Буркун білий лікарський	300 200	Люцерна посівна	130
		Лядвенець рогатий	45
Валеріана лікарська	260	Малина садова	70
Верба біла козяча	100 150	М’ята перцева	300
		Огірки	ЗО
Верес звичайний	200	Огірочник лікарський	300
Вика волохата	170	Плакун верболистий	300
Вишня	35	Ріпак озимий	80
Волошка лучна	130	Синяк звичайний	350
Гарбуз звичайний	40	Слива	20
Гірчиця біла	120	Смородина чорна	70
Гісоп лікарській	200	Сніжноягідник	400
Гледичія колюча	250	Собача кропива	260
Гречка посівна	90	Софора японська	300
Груша	20	Соняшник	40
Диня	ЗО	Суріпиця	ЗО
Еспарцет кавказький посівний	400 120	Фацелія пижмоліїста	300
		Хаменерій вузьколистий	200
Живокіст шорсткий	160	Цикорій	100
Змієголовник молдавський	215	Чебрець звичайний	140
Кавун	20	Черешня	40
Клен гостролистий татарський	200 300	Чистець однорічний	100
		Шавлія кільчаста мускатна	400 500
Конюшина біла гібридна	120 140
		Яблуня	25

Поліпшення кормової бази можна досягти розширенням посівних площ таких продовольчих культур, як гречка і соняшник, вирощуванням високопродуктивних медоносних кормових культур (буркун білий, озимий ріпак, еспарцет, конюшина, люцерна та ін.), нектарокормових сумішок (соняшник з кукурудзою, гірчиця біла з горохом, вико-вівсяна і горохово-вівсяна), високопродуктивних медоносів з продовольчими культурами (фацелія з горохом, фацелія з гречкою) післяукісних та післяжнивних посівів медоносів, впровадженням медоносів на непридатних землях (схили балок, пагорби, кручі), підсіванням на луках і пасовищах кормомедоносних рослин, внесенням мінеральних добрив під медоносні дерева та кущі, висаджуванням білої акації, кленів, жовтої акації, відновленням у лісах цінних медоносних порід дерев і кущів.

Одержання високоякісного меду значною мірою залежить від його зрілості та умов відкачування. Незрілий, з підвищеною водністю (понад 21%) продукт починає бродити і зберігатися без додаткової обробки не може.

Доброякісний зрілий мед одержують, відбираючи з гнізда рамки, в яких комірки запечатані на площі стільника з обох боків. Слід особливо уважно стежити за дозріванням меду своєчасно відкачувати його при сильному взятку. Своєчасне звільнення заповнених рамок спонукає бджіл збирати свіжий нектар, поки він виділяється рослинами.

Відкачують мед на медогонках, які міцно укріплюють. Ножі для розпечатування повинні бути теплими, щоб запобігти деформуванню воскових комірок. Для цього їх тримають у гарячій воді. На швидкість і якість відкачування меду із стільників впливає температура повітря, яка повинна становити близько 25°С.

При утриманні бджіл особливу увагу слід приділяти профілактиці хвороб та боротьбі з ними, а також з ворогами бджіл. Основою профілактики їх хвороб є правильно організована робота по догляду та утриманню бджіл. Такі заходи здійснюють на пасіках цілорічно, але сезон власне пасічницьких робіт починається з першого весняного місяця.

Березень. У цей час зусилля спрямовують на збереження всіх сімей. Через кожні 2 – 3 дні їх прослуховують і за необхідності надають допомогу. При потеплінні до 2 – 5°С запаси у гніздах поповнюють густим цукровим сиропом (1 – 2 л на сім’ю) або підставляють медові рамки по обидва боки від клубу бджіл. Неблагополучним сім’ям у сонячну і тиху погоду організовують надранній обліт. Проводять найневідкладніші заходи: встановлюють водонапувалки, оглядають сім’ї, забирають з гнізд запліснявілі стільники, поповнюють кормові запаси, виправляють безматкові сім’ї, очищають денця вуликів від помору, утеплюють гнізда.

Квітень. Здійснюють повну заміну бджіл новонародженими. За необхідності виправляють безматкові сім’ї, якщо цього не зроблено у березні. Замінюють запасними маток, що погано червлять і з дефектами. Якщо залишилися невикористані запасні матки, то 2 – 3 рази у їх відводки дають по рамці запечатай сто розплоду, допомагають їм розвинутися до розміру нормальних сімей. При відсутності медозбору щодня або через день проводять спонукаючу підгодівлю середнім цукровим сиропом – по 200 – 300 г на сім’ю. Вживають запобіжних заходів проти бджолиних крадіжок. Чистять гнізда та дезинфікують вулики.

Травень. Початок збору нектару і пилку. Для розвитку бджолиної сім’ї через кожні 5 – 6 днів їм дають штучну вощину. Сім’ям, які на початку травня займають 10 – 12 рамок, розширюють гнізда. При дозріванні маточників створюють нуклеуси. Замінюють непродуктивних маток. При усталенні погоди знімають утеплення, розширюють льотки, посилюють вентиляцію вуликів.

Червень. Починається головний взяток. Сім’ї забезпечують достатньою кількістю стільників. На початку червня виводять нову партію маток. Усіх старих маток замінюють маточниками. Якщо бджоли заповнюють крайні рамки нектаром, не чекаючи повної зрілості меду, негайно відкачують його. Організовують додаткову вентиляцію у вулику. При відкачуванні меду відбирають по 3 – 4 найкращі медові рамки на сім’ю для створення кормових запасів на зиму.

Липень. Вживають заходів, щоб сила сімей не зменшувалась. Цього досягають червлінням маток-помічниць. При закінченні взятку починають виведення маток для заміни старих і малопродуктивних.

Серпень. У більшості місцевостей медозбір завершується, тому необхідно застосовувати підгодівлю. Виявляють та виправляють безматкові сім’ї, для чого створюють тимчасові маленькі нуклеуси, в яких проводять парування маток. Укомплектовують гнізда з найкращих для весняного червління стільників, осушують від меду рамки, які будуть забирати із гнізд, поповнюють кормові запаси (не менше 16 – 18 кг на сім’ю), утеплюють гнізда. Проводять післявзяткову ревізію сімей. Вибраковують стільники і негайно перетоплюють їх на віск, щоб не розвелася воскова міль.

Вересень. Здійснюють підготовку пасіки до зими. Завершують поповнення кормових запасів, остаточно скорочують гнізда, очищають запасні стільники від воскових надбудов, сортують їх, а при потребі обкурюють сіркою. У нельотні дні знищують ос, які вдаються до крадіжок. Для цього на вуликах розставляють пляшки із медовою сотою, куди залазять оси. Підготовляють зимівники: дезинфікують сіркою (50 мг/м³), білять стіни, стелю та стелажі, долівку вкривають сухим піском. При утриманні бджіл надворі перевіряють справність вуликів, влаштовують грати на льотки проти мишей, заготовляють необхідне утеплення.

Жовтень. Матки, як правило, припиняють червління. Бджоли збираються у клуб, тільки іноді, при підвищенні температури, вилітають з вулика. Ще раз оглядають сім’ї.

Листопад. З настанням морозів вулики заносять у зимівник, на гнізда кладуть легеньке верхнє утеплення. Льотки у вуликах відкривають на 5 – б см. При зимівлі на вулиці льотки скорочують до 1 – 2 см. Забезпечують верхнє та бокове утеплення.

Грудень. Старанно утеплюють вулики. У зимівнику створюють нормальні умови (температура повітря – у межах 0 – 2°С, відносна його вологість – 75 – 90%) і відвідують його не частіше 1 – 2 рази на місяць.

Січень. Один – два рази на місяць необхідно заходити у зимівник і за необхідності регулювати температуру і вологість повітря. Можна вигребти помор і вибірково прослухати стан сімей. Прослуховують сім’ї і при зимівлі на вулиці.

Лютий. Зимівник відвідують щотижня, а в кінці місяця – 2 – 3 рази на тиждень. При цьому контролюють показання термометра, психометра, стежать за поведінкою бджіл. Окремим сім’ям, що вкрай того потребують, організовують надранній обліт. Навощують якомога більше рамок, завершують усі господарські роботи по підготовці пасіки до весняно-літнього періоду.

Найпоширеніші хвороби бджіл. Особливої шкоди бджільництву завдають інфекційні та інвазійні хвороби бджіл, які, якщо не вжити запобіжних заходів, дуже швидко поширюються і уражують усі вулики.

Інфекційні хвороби бджіл умовно поділяють на хвороби бджолиного розплоду (американський гнилець, європейський гнилець, мішечкуватий розплід) та хвороби дорослих бджіл (гафніоз, вароатоз та ін.).

Американській гнилець. Це захворювання запечатаного розплоду, зумовлене мікробом. Збудник утворює спори і може зберігати свою життєздатність у меді, воску та перзі десятки років.

Хвороба виникає у квітні – травні і масово уражує личинок 6-денного віку, особливо у жарку погоду та перегріванні гнізд. Уражені гнильцем сім’ї збирають меду на 20 – 80% менше, ніж здорові, і без лікування на 2 – 3-й рік гинуть. Поширюється хвороба при завезенні на пасіку уражених сімей, переставлянні стільників від хворих сімей до здорових, блукаючими бджолами, через інвентар тощо.

Уражені личинки втрачають пружність, блиск, сегментацію і після запечатування комірок перед заляльковуванням або у стадії лялечки гинуть. Воскові кришечки над загиблими личинками западають. Личинки темнішають, розкладаються, утворюючи тягучу гнильну масу. Висохлі личинки прилипають до стінок комірки, тому розплід з них виходить строкатим.

При виявленні наведених ознак та лабораторному підтвердженні діагнозу на пасіку накладають карантин. Якщо виявляють кілька хворих сімей, то їх знищують. В іншому випадку хворі сім’ї ізолюють на відстань не менш як 5 км. Бджіл переводять у продезинфіковані вулики на рамки із штучної вощини, дають плідну матку від здорової сім’ї і згодовують лікувальний сироп, до складу якого входять (на 1 л 50%-ного цукрового сиропу): норсульфазол-натрій – 1 – 2 г, сульфантрол чи сульцимід – 2 г, тетрациклін, окситетрациклін, еритроміцин, канаміцин або мономіцин – 400 тис. од., метицилін – 350 тис. од., біоміцин чи стрептоміцин – 500 тис. од. Кожну дозу препарату перед введенням до цукрового сиропу розчиняють у 500 – 1000 мл теплої кип’яченої води. Згодовують у годівницях на ніч по 100 – 150 мл на вулик, повторюючи через 5 – 7 днів до повного видужання бджіл. Стільники від хворих сімей перетоплюють на віск. Рамки спалюють, вулики 2 – 3 рази дезинфікують 10%-ним розчином перекису водню, 3%-ної оцтової чи мурашиної кислот або гарячим лужним розчином формаліну (5% формальдегіду і 5%-ний натрію гідроокису) з розрахунку 0,5 – 1 л/м з годинним інтервалом або обпалюють паяльною лампою до легкого побуріння. Аналогічним чином дезинфікують інший інвентар.

Карантин знімають через рік після ліквідації хвороби.

Європейський гнилець – захворювання переважно відкритого розплоду. Збудник – стрептокок. Гине під впливом фізичних факторів (при нагріванні до 60°С через 10 – 15 хв) та хімічних засобів (2%-ний розчин фенолу убиває через 6 год, а такий же розчин хінозолу – через 10 хв).

Хвороба найчастіше проявляється у травні – червні, а при. порушенні умов утримання бджіл – серед літа. Сприятливими факторами є переохолодження гнізд навесні, нестача корму, отруєння хімікатами та ін. Поширюється захворювання при безконтрольній кочівлі пасік, продажу бджіл, меду і воскосировини з неблагополучних щодо гнильцю пасік.

Уражуються 3 – 4-денні личинки. Вони втрачають перламутровий блиск, безпорадно рухаються, набувають жовтуватого кольору і гинуть. При запущені хвороби можуть уражуватися личинки старшого віку. Клінічні ознаки майже такі самі, як і при американському гнильці. При виявленні хвороби на пасіку накладають карантин. Заходи по її ліквідації такі ж самі, як і при попередній хворобі.

Мішечкуватий розплід. Вірусне захворювання дорослих личинок переважно запечатаного розплоду. Вірус досить стійкий проти фізичних (при температурі 100°С гине через 40 хв) та хімічних (в 1%-ному розчині фенолу зберігається протягом 3 тижнів) засобів. Хвороба спостерігається у травні – червні. Загиблі личинки зовні схожі на мішечки із зернистою масою. Кірочки личинок до стінок комірок не прилипають. Личинки заражаються через інфікований корм при годівлі та очищенні комірок. На неблагополучну пасіку накладають карантин. Посилюють слабкі сім’ї та поліпшують санітарні умови і догляд за бджолами. З лікувальною і профілактичною метою згодовують антибіотики.

Дезинфекцію вуликів, рамок, стільників проводять так само, як і при американському гнильці. Карантин знімають через рік після ліквідації захворювання.

Гафніоз (паратиф) – інфекційне захворювання бджіл, яке характеризується проносом, паралічем крил і ніг. Виникає за несприятливих умов утримання, переважно наприкінці зимівлі та навесні. Хвороба поширюється блукаючими бджолами, при користуванні загальною напувалкою, переставлянні стільників тощо. Хворі бджоли стають млявими, втрачають здатність літати, черевце у них збільшується, з’являється пронос, параліч крил і ніг. При проносі виділяються клейкі, смердючі фекалії темно-бурого кольору. При гострій формі захворювання може бути масова загибель бджіл.

З лікувальною метою ураженим сім’ям згодовують цукровий сироп з антибіотиками. Мед від хворих сімей використовують після тримісячного зберігання. Карантин знімають через рік після ліквідації хвороби.

Вароатоз. Дуже поширене інвазійне захворювання, що спричинюється кліщем Варроа Якобсоні, який паразитує на дорослих бджолах, личинках та лялечках. Розмножується на трутневому і бджолиному розплодах. Джерелом інвазії є уражені кліщем бджоли, трутні, рої, зрізаний трутневий та бджолиний розплоди.

Уражені сім’ї слабнуть, знижується їх продуктивність. Діагноз ставлять на основі візуальних спостережень та за даними лабораторних досліджень.

Для лікування бджолиних сімей застосовують фенотіазин, вароатин, фольбекс, нафталін, тимол, мурашину кислоту та інші препарати, а також тепловий метод. для повної ліквідації хвороби лікувальну обробку бджолиних сімей здійснюють 2 – 3 роки. Пасіка вважається оздоровленої через рік після одержання негативних результатів досліджень.