11.4 Ветеринарно – санітарні вимоги при вирощуванні риби

З метою профілактики захворювання рибу слід завозити тільки з господарств та водойм, вільних від інфекційних та інвазійних хвороб, про що повинні бути записи у ветеринарному свідоцтві, а при внутрішньорайонних перевезеннях – письмовий дозвіл головного ветеринарного лікаря району.

Особливу увагу звертають на чистоту води у водоймах, не допускають її забруднення каналізаційними і стічними водами промислових підприємств, тваринницьких ферм та комплексів. Не дозволяється мити машини і тару, а також мочити льон, коноплі та іншу сировину в ставах, які використовуються для розведення та вирощування риби. Слід запобігати потраплянню з інших водойм риби, молюсків та інших організмів, які є переносниками або проміжними носіями збудників різних хвороб риби, а також надмірному заростанню ставів водною рослинністю, яку необхідно скошувати не менше двох – трьох разів за літо.

Для профілактики інфекційних та інвазійних хвороб бажано проводити літування ставів, коли став залишають без води протягом зими, весни, літа та зими наступного року. Після проморожування та висушування дно його переорюють і засівають сільськогосподарськими культурами. Ділянки, які не можна осушити, та гідротехнічні споруди дезинфікують.

Літують, як правило, нагульні та вирощувальні ставки, а зимувальні і нерестові – не літують, бо вони заповнюються водою тільки на зиму та на короткий час навесні.

Цілорічно 3 – 4 рази слід звертатися до послуг ветеринарних працівників для проведення огляду та іхтіологічного дослідження риби (за сезонами року). Крім того, потрібно здійснювати паразитологічне дослідження 15 – 25 цьоголіток, одноліток і дволіток. При необхідності проводять й інші дослідження (кормів, води тощо) для з’ясування причин, що викликали певну патологію.

Особливу увагу слід звертати на насиченість води киснем. При недостатній його кількості можуть бути замори (задуха) риби. При вирощуванні коропа, білого амура, товстолобиків віл води у літній Період кисню повинно бути не менш як 4 мг. При його концентрації менш як 3 мг в 1 л риба гине. У період зимового спокою віл води повинно бути не менше 5 мг кисню.

При недостатній кількості кисню у воді та небезпеці задухи необхідно організувати аерацію води за допомогою механічних засобів. Найбільш надійним і ефективним аератором є компресорні повітродувки різних систем. Можна також використовувати пересувні компресори КВД, стаціонарні компресори ВК – 35, підвісний човновий мотор та ін. Для постійного збагачення води, що надходить у зимувальні стави, на кінцях водопадаючих лотків встановлюють столики – аератори та барабани-аератори.

Якщо виникла підозра на захворювання риби, негайно повідомляють про це ветеринарну службу. До прибуття ветеринарного працівника не допускається вилов та вивезення риби з водойми. Не рекомендується також переміщати рибу у межах господарства.

Вирощуючи рибу, слід періодично проводити профілактичну, а при необхідності (у зв’язку з виявленням захворювань) і вимушену дезинфекцію та дезинвазію ставу, знарядь лову, інвентарю, транспортної тари тощо.

Дно ставів, які не осушуються, а також заболочені ділянки дезинфікують негашеним (25 ц/га) або хлорним (3 – 5 ц/га) вапном. Так обробляють усі стави: зимувальні – навесні після вилову риби; нерестові – у червні – липні після нересту; вирощувальні та нагульні – після вилову. Знаряддя лову промивають, очищають від водоростей, висушують і дезинфікують 2%-ним розчином формальдегіду або 0,5%-ним розчином мідного купоросу протягом 2 год, після чого промивають чистою водою. Воду із залишками дезинфікуючих речовин необхідно відвести у скидну яму або на поля фільтрації.

Про всі випадки загибелі риби, виникнення або підозрі на захворювання негайно повідомляють ветеринарних спеціалістів.

Солона риба. Призначену для соління рибу старанно відмивають від слизу, видаляють нутрощі та зябра. У великої риби відокремлюють голову і ріжуть її на дві половини вздовж хребта. Рибу масою менше 0,5 кг. можна солити непатраною.

Нежирну рибу солять сухим способом у дерев’яному ящику чи бочці, пересипаючи кожен шар сіллю дрібного помелу. Розсіл, що утворився, видаляють. У цьому випадку одержують стійкий при зберіганні, але дуже солоний продукт, який перед кулінарним використанням слід вимочувати у воді.

Помірно велику жирну рибу засолюють сухим способом, заповнюючи при цьому внутрішню та зяброві порожнини. Рибу укладають рядами в бочку чи емальований посуд, пересипаючи ряди сіллю. Через 2 – 3 доби підпресовують гнітом.

Дрібну жирну рибу солять аналогічно у непатраному вигляді, витримуючи спочатку у солі протягом 1 доби. Потім її виймають з розсолу, що утворився, щільно укладають рядами у скляні банки і пересипають сухою сіллю з додаванням лаврового листа та чорного перцю. При зберіганні у темному прохолодному місці риба дозріває. Через 5 – 7 діб вона стає придатною для споживання тез додаткової кулінарної обробки. Перед споживанням рекомендується вимочувати рибу у воді. На 1 кг риби витрачають 150 – 200 г солі.

В'ялена риба. Для в’ялення придатна тільки жирна і напівжирна риба: вобла, тараня, лящ, рибець, скумбрія, кефаль, корюшка, та ін. Краща пора року для в’ялення риби – весна та осінь, коли стоїть не жарка, але суха і ясна погода.

Після витримування виловленої риби у прохолодному місці протягом кількох годин її відмивають від слизу і нанизують на шпагат. Дрібну рибу солять цілою, а велику – патрають й видаляють зябра. Підготовлену до соління рибу обкачують у солі, укладають у бочку і заливають розсолом (1 частина солі на 4 частини води). Через 2 – 5 діб в’язки риби виймають з розсолу, промивають у воді і розвішують під навісом на відкритому повітрі. Тривалість в’ялення – 2 – 4 тижні і залежить – від розміру та виду риби.

Рибу також, можна коптити холодним чи гарячим способом, що визначається передбачуваним терміном зберігання. Перед коптінням її солять. Невелику кількість риби коптять у бочках – коптильнях, значну – тільки у стаціонарних коптильнях.