Контрольні питання та питання для обговорення

1. Господарсько-біологічні особливості овець.

2. Види продукції овець та їх характеристика.

3. Тонкорунні, напівтонкорунні та грубо вовнові породи овець та їх характеристика.

4. Організація проведення окотів та вирощування ягнят.

5. Технологія вирощування молодняку овець.

6. Годівля овець у стійловий і пасовищний період та структура раціону годівлі тварин.

7. Вовна, її фізико-механічні та технологічні властивості.

8. Категорії овчин та їх характеристики.

9. Системи утримання овець та їх особливості.

10. Розрахувати вихід чистої вовни (в % та кг) та залікову масу, якщо реалізовано немитої вовни 578 кг, а постійна суха маса зразка дорівнює 77,6 г.

Контрольні тести по темі «Технологія виробництва продукції вівчарства»

1. Найбільш важливою біологічною особливістю овець є:

1) багатоплідність; 2) всеїдність; 3) здатність пристосовуватися до різних кліматичних і господарських умов.

2. Як правило, за один окіт вівця приводить:

1) 1 ягня; 2) 1-2 ягнят; 3) 2-3 ягнят; 4) 4-5ягнят.

3. Від овець отримують:

1) вовну, баранину, овчину, смушки, молоко; 2) вказані всі види продукції, які отримують від овець; 3) вказані не всі види продукції, які отримують від овець.

4. Окіт у овець проходить в основному:

1) восени; 2) зимою; 3) літом; 4) зимою і восени.

5. Основним завданням галузі вівчарства є:

1) виробництво баранини; 2) виробництво вовни; 3) правильна відповідь не вказана.

6. Узимку основним кормом для овець є:

1) сіно; 2) силос; 3) сінаж; 4) концентровані корми.

7. Смушки отримують з ягнят такого віку:

1) 8місяців; 2) 5місяців; 3) 1 місяць; 4) 1-3 дні.

8. Перевагою овець перед іншими видами тварин є те, що вони:

1) краще ніж інші с/г тварини використовують дешеві грубі і соковиті корми; 2) швидко ростуть; 3) дужа плодовиті.

9. Споріднене парування у вівчарстві призводить до:

1) підвищення продуктивності овець; 2) знижує продуктивність і збільшує продуктивність тварин; 3) правильна відповідь не вказана.

10. Основними поширювачами паразитарних хвороб у овець є:

1) хворі тварини; 2) сторожові собаки; 3) місця зимівлі тварин; 4) правильна відповідь не вказана.

8. Технологія виробництва яєць і м’яса птиць

8.1. Біологічні особливості та продуктивність птиці

До особливостей птиці належать: висока нормальна температура тіла, відсутність зубів, висока скороспілість і плодючість, розвиток ембріона поза тілом матері, інстинкт насиджування, щорічна зміна оперення, швидка акліматизація у певних умовах, всеїдність, здатність давати продукцію у штучних умовах та нестися без самців.

Нормальна температура тіла у курей становить 40,5 – 42°С, у качок та індиків – 40,5 – 41°С і гусей – 40 – 41°С Висока температура тіла зумовлена енергійним обміном речовин.

Відсутність зубів потребує систематичного забезпечення птиці гравієм, що сприяє кращому перетиранню кормів у шлунку. Птиця порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин має найвищу скороспілість. Так, перше яйце від курей і качок одержують у 5 – 6 місячному віці, від індичок – у 7 – 8 і від гусей – у 8 – 10 міс. Оптимальними строками забою птиці, яку відгодовують на м’ясо, для курчат і каченят – 7 – 8 тижнів, індиченят – 7 – 10 і гусенят – 9 тижнів.

Плодючість сільськогосподарської птиці також дуже висока: від однієї курки за рік можна одержати понад 150 курчат, від одного півня за природного парування – близько 1500 нащадків.

Птиця всеїдна, її органи травлення пристосовані для перетравлювання кормів як рослинного, так і тваринного походження.

Розвиток ембріона поза тілом матері дає змогу організувати штучне виведення молодняку птиці протягом року в інкубаторі. Періодичне виявлення інстинкту насиджування (квоктання) позитивне за природного насиджування яєць і негативне при штучному виведенні молодняку. У період квоктання птиця не несеться.

Щорічна зміна оперення (линяння) – причина припинення яйцекладки на тривалий період.

Здатність птиці жити і мати високу продуктивність в умовах необмежених польових вигулів та кліткового утримання забезпечує можливість для переведення виробництва продукції птахівництва на промислову основу з високим рівнем механізації і автоматизації технологічних процесів. За вдяки здатності несучок нестися без самців на фермах можна збільшити поголів’я самок.

Продуктивність птиці. Різні види і породи сільськогосподарської птиці дають неоднакову продукцію: яйця, м’ясо, пух, пір’я. Розрізняють яєчний і м’ясний напрями продуктивності птиці. Перший властивий курям яєчних порід, а другий – курям м’ясних порід, індикам, качкам та гусям. Яйця водоплавної птиці як продукт харчування майже не використовуються.

Несучість є продуктивною ознакою, яка характеризує здатність птиці відкладати яйця. Визначається вона кількістю яєць, знесених за відповідний період. Залежно від несучості розрізняють яєчні, м’ясо-яєчні та м’ясні породи птиці.

Інтенсивність несучості залежить від часу, який необхідний для утворення яйця. Якщо яйце утворюється за 24 год. і менше, то кури нестимуть яйця щодня, якщо більш як 24 год. – то через день і рідше.

На несучість впливає і вік птиці. Найбільше яєць дають кури у перший рік яйцекладки, проте їх маса на 9 – 13% менша, ніж яєць, знесених наступного року. На другий рік яйцекладки несучість знижується на 20 – 28, а на третій – на 30 – 35%. Якість яєць визначається інтенсивністю несучості птиці: чим вона вища, тим більше організм птиці витрачає поживних речовин на утворення яєць, і тим менше вони поживні. Маса яєць та їхня калорійність неоднакові також у курей різних порід і ліній й залежить від пори року. Яйця, знесені восени та взимку, калорійніші, ніж знесені навесні і влітку.

На несучість курей впливають фактори навколишнього середовища, основними з яких є температура, вологість та обмін повітряна також світловий режим. Оптимальна температура утримання курей-несучок – 15 – 18°С, а оптимальна вологість повітря у пташниках – 60 – 70%. У приміщеннях, де утримують птицю, залежно від температури зовнішнього повітря забезпечують повітрообмін в межах від 1,2 до 4,3 м³/кг живої маси.

Несучість птиці зростає при збільшенні світлого дня.

Відповідно до вимог ГОСТ 27583– 88 «Яйця курячі харчові» залежно від строку зберігання і якості яйця поділяють на дієтичні та столові, які у свою чергу залежно від маси ділять на три категорії: добірні, першої та другої.

М’ясну продуктивність птиці оцінюють за масою, скороспілістю, якістю м’яса та оплатою корму.

Серед усіх видів сільськогосподарської птиці найбільшу живу масу мають індики: дорослі самці – 16 – 20 кг, самки – 6 – 10 кг. При інтенсивному вирощуванні індиченята характеризуються високою скороспілістю. У 90 – 120-денному віці їх жива маса досягає 4 кг і більше. Висока м’ясна продуктивність також у курей, качок і гусей. Жива маса дорослих гусей становить 6 – 8 кг, качок – 3 – 4, курей – 2 – 4 кг. У всіх видів птиці самці важчі за самок.

М’ясо птиці порівняно з м’ясом інших видів тварин містить значно більше повноцінних білків і набагато менше неповноцінних, тому краще засвоюється організмом людини.

На м’ясну продуктивність дуже впливає плодючість птиці, яка залежить від кількості знесених яєць, їх заплідненості, процента виведення і визначається кількістю молодняку, що одержують від самки за рік. Найплодючіші кури. Після інкубації з яєць однієї курки можна виростити не менш як 150 курчат загальною масою 220 кг. Від однієї гуски, несучість якої становить 40 яєць на рік, можна мати 30 гусенят живою масою 120 кг.

Птицю, відібрану для забою, оцінюють за даними ГОСТ 18292 – 85 «Птиця сільськогосподарська для забою». Відповідно до вимог стандарту всю птицю поділяють на молоду (курчата, курчата-бройлери, індиченята, каченята, гусенята) і дорослу (кури, індики, качки, гуси).