1

Зміст:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – НАУКОВІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ

1. 1. Загальне поняття темпераменту

1. 2. Фізіологічні основи темпераменту та вчення І. П. Павлова

1. 3. Властивості темпераменту

1. 4. З історії вчень про типи темпераменти

1. 5. Класифікація типів темпераментів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ ОСОБИСТОСТІ

2. 1. Діяльність людини і її взаємозв’язок з темпераментами

2. 2. Вплив темпераменту на процес розвитку особистості

2. 3. Індивідуальний стиль діяльності і його зміст

2. 4. Сучасні уявлення

2. 5. Психодіагностика та визначення темпераменту за тестом Айзенка

РОЗДІЛ 3. ПРОГРАМА РОБОТИ ПО КОРЕКТУВАННЮ ПРОЯВІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ

3. 1. Психологічні поради та рекомендації

3. 2. Вправи до типів темпераменту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження: кожна людина – неповторна індивідуальність. Однак, спостерігаючи за ставленням людини до інших людей, до себе, до своєї справи, до речей, способами реакції, поведінкою людей, їх діями і намагаючись їх пояснити, було виділено таке поняття як темперамент (‘‘ те, що робить з людини природа ’’).

Темперамент легко визначити за швидкістю рухів людини, за темпом його мови, за вмінням швидко і легко включатися в роботу, по чуйності на почуття інших людей, за вмінням захоплюватися справою, виявляючи при цьому велику наполегливість і пристрасність, по метушливості, за швидкістю зміни настроїв, по сміливості і навіть по виразу обличчя і тембру голосу. [3, 1008 ст.]

Але і риси темпераменту – продукт не лише природного впливу, але й впливу середовища. Нерідко характерна якісна зміна темпераменту відбувається під впливом характеру, а сам він змінюється в процесі виховання. На шляху подолання темпераменту характером можливі тимчасові конфлікти, протиріччя.

Психічні особливості людської особистості характеризуються різними властивостями, які проявляються при громадській діяльності людини. Одним з психічних властивостей особистості є темперамент людини.

Темперамент - сукупність душевних і психічних властивостей людської особистості, що характеризує ступінь збудливості і його ставлення до навколишньої дійсності.

Вчення про душу широко використовувалося і розвивалося в античній медицині. Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр., до н. е.) сформулював положення, що органом мислення і відчуттів є мозок. Він розробив вчення про темпераменти, що припускає різну роль чотирьох рідин організму (кров, флегма, жовта жовч і чорна жовч), і першим запропонував типологію темпераментів, засновану на особливостях статури. Розглядаючи зв'язок особливостей душі, темпераменту і типологій людей з фізико – кліматичними умовами місцевості, Гіппократ поклав початок дослідженням психологічних характеристик етносів. Римський лікар Клавдій Гален продовжив цю лінію спостережень і виявив чутливі і рухові функції спинного мозку.

Але до сих пір темперамент залишається під пильною увагою вчених. Існує вже цілий ряд теорій з вивчення темпераменту людини і його типів. У сучасному світі значення досліджень темпераменту зростає ще й тому, що він має тісний зв'язок з діяльністю людини.

Тип темпераменту необхідно враховувати при навчанні дітей, при побудові всього освітнього процесу, як в школі, так і в інших навчальних закладах. Особливості нервової системи необхідно враховувати при роботі людини, при створенні робочого місця, виборі режиму сну і неспання. Облік темпераменту в діяльності працівника дозволить збільшити продуктивність праці, знизити кількість небезпечних випадків на виробництві і т. д. Все вищевикладене визначило мій інтерес до теми темпераменту і його типів та дозволило визначитись з подальшими діями, стосовно даної роботи.

Мета роботи: теоретичне вивчення поняття темпераменту, теорій вивчення темпераменту і його типів.

Завдання курсової роботи:

1. Дати визначення темпераменту, його основних компонентів.

2. Охарактеризувати вчення Павлова про темперамент.

3. Опис історичного розвитку уявлень про темперамент.

4. Вивчення типів темпераменту з позицій різних теорій темпераменту.

5. Визначити вплив темпераменту на процес розвитку формування особистості. Методики дослідження темпераменту.

6. Аналіз психодіагностичного інструментарію, що застосовується для вивчення типів темпераменту.

7. Аналіз літератури по темі роботи.

Об'єктом: виступає поняття темпераменту і його типи.

Предметом - особливості поняття темпераменту і його типів з позицій різних теорій темпераменту.

Методи дослідження: у процесі дослідження була використана – бесіда, робота з літературними джерелами, дослідження за тестом – опитувальником ‘‘ Коло ’’ Г. Айзенка, аналіз, методика С. Айзенка ‘‘ особистий питальник ’’, анкетування .

Курсова робота викладена на 56 сторінках комп’ютерного тексту і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків. Бібліографічний список включає 38 літературних джерел на 3 сторінках. Робота містить 2 таблиці і 2 рисунка загальним обсягом 5 сторінок.

Розділ 1. Теоретико – наукові засади темпераменту та його основні компоненти

1. 1. Загальне поняття темпераменту

Природа подбала про те, щоб всі люди, які проживають на землі, були відмінні один від одного. Ці відмінності виявляються практично у всьому, в тому числі в особистісних характеристиках людини. Особистість кожної людини неповторна і індивідуальна у всіх її проявах.

Не треба бути дуже спостережливим, щоб зауважити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці і роботі. Одні – енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки – повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент. [4, 7 – 8 ст.]

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку його психічної діяльності і поведінки.

Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби всі знають. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: “ типовий холерик ”, другого називаємо “ сангвініком ”, третього “ флегматиком ”, четвертого “ меланхоліком ”.

Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння. Розрізняють чотири основних види темпераменту, які отримали такі назви: сангвінічний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний (енергійний, пристрасний) і меланхолійний (замкнений), схильний до глибоких переживань).

Давньогрецький лікар Гіппократ (V - IV ст. до нашої ери) вважав, що темпераменти пояснюються різними співвідношеннями основних видів рідини в організмі і тим, яка з них переважає: кров (лат. ‘‘ Сангвіс ’’), слиз (грец. ‘‘ Флегма ’’) , Червоно – жовта жовч (грец. ‘‘ Холі ’’) або чорна жовч (грец. ‘‘ Мелайна холі ’’). Тепер ясно, звідки взялися назви темпераментів і сам термін ‘‘ темперамент ’’.

Темперамент характеризує динамічність (рухливість) особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником більшою чи меншою суспільною цінністю особистості, не визначає її можливості (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру або зі здібностями). [18, 688 ст.]

В даний час виділяють два основних показника динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність.

Активність виражається в різному ступені прагненні активно діяти, проявляти себе в різноманітній діяльності. Прояв активності у різних людей по – різному. Можна відзначити дві крайнощі: з одного боку, велика енергія, пристрасність і стрімкість у психічній діяльності, рухах і мови, а з іншого - пасивність, інертність, повільність, млявість психічної діяльності, руху й мови.

Другий показник динамічності - емоційність - виражається з різного ступеня емоційної збудливості, в швидкості виникнення і силі емоцій людини, в емоційній вразливості (сприйнятливості до емоційних впливів). Однак, особливості активності й емоційності також зумовлені іншими психологічними чинниками – мотивами діяльності, поставленим завданням, вимогами ситуації, знаннями, вміннями, навичками тощо.

Але якщо ці чинники можуть змінюватися то властивості темпераменту – стійкі індивідуальні особливості. Вони виявляються вже у ранньому дитинстві, зберігаються багато років, часто впродовж всього життя, та проявляються у різних сферах поведінки, діяльності людини. Динамічні особливості активності, які зумовлені зазначеними вище причинами, менше стійкі.

Крім активності й емоційності часто згадується у літературі ще одна сфера прояву темпераменту – моторика (рухові вияви). Сюди відносяться особливості рухів, жестів, міміки, зокрема їх швидкість, різкість, амплітуда. У деяких людей рухи швидкі, енергійні, жести повні, рухи і міміка виразні. Цим людям характерна жвавість, рухливість. У інших людей рухи повільні, плавні, жести скупі, міміка маловиразна. Таким людям притаманна рухова стриманість. Цю складову темпераменту (моторику) легше, ніж інші (активність і чутливість) спостерігати і оцінювати. Темперамент проявляється у мовній моториці (швидкості мовлення, виразності, голосності).

Характеризуючи роль темпераменту, психолог В. С. Мерлін наводить цікаве образне порівняння: “ Уявіть собі, - пише він, - дві ріки – одну спокійну, рівнинну, другу – бурхливу, гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї нема яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, засліплюючи бризок. Течія другої – повна протилежність, вона швидко несеться, вода в ній гримить, бурлить, клекоче і, вдаряючись до каменю, перетворюється в клоччя піни ”. [8, 100 ст.]

Дещо подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях перебігу) психічної діяльності різних людей. Це насамперед, індивідуальний стиль активності, ритмічність психічних процесів і діяльності, ступінь стійкості почуттів, напруженість вольового зусилля тощо.

Проте, темперамент істотно впливає на формування характеру і поведінки людини, іноді визначає його вчинки, його індивідуальність, тому повністю відокремити темперамент від особистості не можна. Він виступає як би сполучною ланкою між організмом, особистістю і пізнавальними процесами. [33, 262 ст.]