Розділ 2. Розвиток пізнавальних процесів молодших школярів

2.1. Особливості розвитку когнітивних процесів у дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху

Вік від 6 до 11 років є надзвичайно важливим для психічного та соціального розвитку дитини. По-перше, кардинально змінюється її соціальний статус – дитина стає школярем, що призводить до перебудови всієї системи життєвих відносин. У неї з'являються обов'язки, яких раніше не було і які визначаються тепер не тільки дорослими, але і оточуючими її однолітками. Якщо в попередні періоди вікового розвитку основним видом діяльності дитини була гра, то тепер цілеспрямована пізнавальна діяльність. По-друге, істотні зміни відбуваються у психічній сфері дитини. Якщо для початкових стадій розглянутого вікового періоду характерне домінування наочно-дієвого мислення, то надалі у дитини відбувається формування абстрактно-логічного мислення. Під впливом виконуваної дитиною діяльності змінюється характер функціонування її пам'яті. Не менш суттєві зміни відбуваються у розвитку мовлення дитини та інших психічних процесах [1, с. 297].

Головною особливістю розвитку когнітивної сфери дітей молодшого шкільного віку є перехід пізнавальних процесів дитини на більш високий рівень. Це насамперед виражається в більш довільному характері протікання більшості психічних процесів (сприймання, увага, пам'ять, уявлення), а також у формуванні у дитини абстрактно-логічних форм мислення й навчання її письмової мови.

Залежно від ступеня втрати слуху розрізняють дві категорії: глухоту і туговухість. Критерієм для віднесення людини до тієї чи іншої категорії слухової недостатності лежить можливість сприйняття мовлення. До туговухості можна відносити тільки ті рівні тривалого зниження слуху, щодо яких відчуваються труднощі в звичайному мовленнєвому спілкуванні з оточуючими. Ступінь цих труднощів може бути різною, але, на відміну від глухоти, сприйняття мови все ж збережено. Однак, сприймання тільки окремих тонів при неможливості сприймання мови повинне розглядатися як глухота[3213, с. 36].

Порушення слуху (первинний дефект) призводить до недорозвинення мовлення (вторинний дефект) і до уповільнення або специфічного розвитку інших функцій, пов'язаних з ураженням слуху опосередковано (зорове сприйняття, мислення, увага, пам'ять), що і гальмує психічний розвиток в цілому.

Дослідженнями було встановлено, що в цілому психічний розвиток дітей з порушеним слухом підпорядковується тим закономірностям, що сприяють розвитку дітей з нормальним слухом (Л. Виготський).

Проте психічний розвиток дитини з порушеним слухом відбувається в особливих умовах обмеження зовнішніх впливів і контактів з навколишнім світом.

В результаті цього психічна діяльність такої дитини спрощується, реакції на зовнішні впливи стають менш складними і різноманітними, міжфункціональні взаємодії змінюються:

- тимчасова незалежність функції у дитини з порушеним слухом перетворюється в ізоляцію, так як немає впливу з боку інших психічних функцій (у глухої дитини наочно-дієве мислення виступає ізольовано, не набуває опосередкованого характеру, тому залишається на нижчому рівні реалізації);

- асоціативні зв'язки інертні, в результаті виникає їх патологічна фіксація (образи предметів і об'єктів найчастіше представлені інертними стереотипами);

- ієрархічні зв'язки виявляються недорозвиненими, нестійкими, при найменших труднощах спостерігається їх регрес.

Компоненти психіки у дітей з порушеннями слуху розвиваються в інших у порівнянні з дітьми без вад слуху пропорціях:

- невідповідність у розвитку наочних і понятійних форм мислення;

- переважання письмового мовлення над усним;

- недорозвинення одних перцептивних систем при відносному збереженні інших;

- зміни в темпах психічного розвитку у порівнянні з дітьми без вад слуху: уповільнення психічного розвитку через деякий час після народження або після втрати слуху і прискорення в наступні періоди при адекватних умовах навчання і виховання.

Таким чином, порушення слуху призводить до особливостей розвитку пізнавальної та особистісної сфери.

Особливості уваги. Увага – один з центральних чинників, які оптимізують в умовах сенсорного дефіциту перцептивну діяльність дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху.

У дослідженнях вітчизняних педагогів і психологів (А.Гоголєва, Р.Боскис, Т.Розанова) були отримані дані про те, що у школярів з порушеннями слуху в більшій мірі, ніж у тих, хто чує, продуктивність уваги залежить від характеру пропонованої інформації: літери, цифри, фігури і т.д.

Вивчення стійкості уваги (Т.Богданова) показало, що протягом дошкільного віку стійкість уваги змінюється – від 10-12 хв., до 40 хв. на етапі молодшого шкільного віку, що на 3-4 роки формується пізніше від норми.

Таким чином, особливості уваги дітей з порушеннями слуху можна коротко охарактеризувати наступним чином:

- знижений обсяг уваги - діти з порушеннями слуху можуть одномоментно сприйняти меншу кількість елементів;

- менша стійкість, а отже, велика втомлюваність, так як отримання інформації відбувається на слухо-зоровій основі. У школяра без вад слуху протягом заняття / уроку відбувається зміна аналізаторів – під час читання провідний зоровий аналізатор, під час пояснення матеріалу - слуховий. У дитини з порушенням слуху такої зміни немає - постійно задіяні обидва аналізатора;

- низький темп переключення: дитині з порушенням слуху потрібен певний час для закінчення однієї навчальної дії і переходу до іншої;

- труднощі в розподілі уваги: молодший школяр зі збереженим слухом може одночасно слухати і писати, дитина з порушеннями слуху при цьому відчуває серйозні труднощі.

Отже, компенсація слухового аналізатора у глухої дитини відбувається за рахунок розвитку зорового сприйняття, кінестетичної і тактильно-вібраційної чутливості [3, с. 15]. Кінестетичний контроль дуже важливий під час оволодіння дітьми мовлення. Спираючись на вібраційні відчуття, дитина пізнає місцезнаходження предметів, пізнаються властивості предметів. За допомогою відчуттів (дотик, температура, рухові відчуття) пізнаються багато ознак предметів: їх величина, форма, властивості матеріалу [3].

Особливості пам'яті. Пам'ять – це процес засвоєння, збереження і відтворення раніше сприйнятої інформації. Засвоєння інформації дітьми з вадами слуху зазнає труднощів у зв'язку з порушенням взаємодії з соціумом. Те, що дитиною без вад слуху засвоюється мимоволі і природне в спілкуванні з оточуючими, дитині з порушеним слухом є тільки в умовах спеціального навчання і при серйозних вольових зусиллях з її боку. Разом з тим пам'ять дітей з вадами слуху має свої особливості.

У мимовільному запам'ятовуванні діти з порушеннями слуху дошкільного і молодшого шкільного віку не поступаються своїм чуючим одноліткам з нормальним слухом (Т. Розанова). Але в дошкільному віці глухі гірше запам'ятовують місця розташування предметів, в молодшому шкільному віці - плутають місця розташування предметів, подібних по зображенню або реальному функціональному призначенню (Т.Богданова).

Досліди Т.Розанової, В. Синяк, М. Нудельман виявили певну своєрідність у розвитку образної пам'яті дітей з вадами слуху:

- змішують подібні об'єкти, що призводить до менш точного їх впізнавання і відтворення;

- використовують менше опосередковуючих способів відтворення, різноманітні прийоми «пошуку» образів пам'яті, що свідчить про відмінності в організації процесу відтворення образного матеріалу;

- відтворюють краще цілі фігури, так як зазнають труднощів уявного «оперування» і зіставлення образів.

Особливості образної пам'яті дітей з вадами слуху в більшій мірі властиві дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Надалі у цих дітей в шкільному віці спостерігається компенсаторний розвиток їх образної пам'яті, що усе більше зближує їх з лінією розвитку цього виду пам'яті з дітьми з нормальним слухом.

Формування образної пам'яті дітей з порушеним слухом багато в чому залежить від специфіки розумової діяльності, включається в процеси сприйняття, запам'ятовування і відтворення. Молодші школярі недостатньо опановують цими способами розумової діяльності, що затримує розвиток їх образної пам'яті і негативно позначається на розширенні наочного досвіду, на накопиченні уявлень про різноманітні предмети і явища навколишнього світу і на їх використанні в подальшому пізнанні[39, с. 16].

Словесна пам'ять дітей з порушеннями слуху має ряд особливостей.

1. Запам'ятовування і відтворення слів:

- відтворюють слова, що позначають зорові образи, але при цьому не можуть запам'ятати слова, що позначають звукові явища (В.Синяк, М.Нудельман).

- часто замінюють одне слово іншим в процесі відтворення за такими категоріями: зовнішньою подібністю (вуголь-вугіль); смисловій спорідненості(земля-пісок); зовнішній подібності і смисловій спорідненості (сів-сидів, вибрали-зібрали). Це пояснюється тим, що слово для глухих - це не єдина смислова одиниця, а сукупність декількох елементів, послідовність складів, букв в складі. Під час запам'ятовування може трапитись пропуск букв, перестановка букв, складів, кілька слів можуть зливатися в одне. Це результат недостатньої розчленованості значень слів;

- засвоюють швидше іменники, які мають пряму предметну віднесеність, важче запам'ятовують дієслова і прикметники;

-з тяжкістю запам'ятовують слова певної граматичної форми, різного ступеня узагальненості, слова - синоніми і з переносним значенням.

2. Запам'ятовування і відтворення фраз:

- прагнуть відтворити фразу в тій самій послідовності, в якій вона була сприйнята;

- часто змінюють зміст самої фрази, так як вона є для дітей з вадами слуху не єдиною смисловою одиницею, а набором окремих слів (В.Синяк, М.Нудельман).

3. Запам'ятовування і відтворення текстів:

- прагнуть до дослівного, текстуального відтворення і зазвичай не можуть передати своїми словами прочитане;

- мають обмеженість словесного запасу;

- зазнають труднощів у використанні слова у відповідності зі значенням в іншому поєднанні, так як слова є елементами мови, «застиглими у визначених поєднаннях», «інертними», «малорухомими» [37, с. 56].

Дослідження І. Соловйова дозволили виділити ряд особливостей в розвитку словесної пам'яті учнів молодшого шкільного віку: перша стадія –розповсюджений тип запам'ятовування (1-3 класи). З трьох речень такий учень запам'ятовує після першого прочитання окремі слова з першого речення. При наступних повторах - запам'ятовує частину матеріалу другого, а потім і третього речення.

Таким чином, особливості пам'яті дітей з порушеннями слуху можна коротко охарактеризувати наступним чином: образна пам'ять розвинена краще, ніж словесна (на всіх етапах і в будь-якому віці); рівень розвитку словесної пам'яті залежить від обсягу словникового запасу дитини з порушенням слуху. Дитині потрібно набагато більше часу на запам'ятовування навчального матеріалу, практично при всіх ступенях зниження слуху словесна пам'ять значно відстає.

Коротко розглянемо особливості мислення дітей з вадами слуху. Мислення - це складний пізнавальний процес, що полягає в узагальненому, опосередкованому і цілеспрямованому відображенні дійсності, процес вирішення завдань, пошуку і відкриття нового. Мислення людини нерозривно пов'язане з мовлення і не може розвиватися поза мовою[35, с. 48].

У дітей з вадами слуху в розвитку розумової діяльності спостерігається значно більше специфічних особливостей, ніж в інших пізнавальних процесах.

Розвиток мислення дітей з порушеннями слуху підкоряється загальним закономірностям розвитку мислення і проходить ті ж етапи. Однак розумова діяльність такої дитини має і особливості:

- формування всіх стадій мислення в більш пізні терміни;

- збільшення розриву в розвитку наочно-образного і словесно-логічного мислення в порівнянні з однолітками без вад слуху;

- стереотип мислення під час вирішення завдань різного виду;

- відставання в розвитку розумових операцій (формування розумових операцій затримується вже в дошкільному віці);

- наявність значних індивідуальних відмінностей у розвитку мислення, зумовлене рівнем мовленнєвого розвитку;

- оволодіння мовленням як засобом спілкування є одним з найважливіших умов його розумового розвитку;

- позначення словом на початкових етапах оволодіння мовою певного конкретного одиничного предмета, при цьому слово не набуває узагальненого характеру, не стає поняттям;

- поширення значення слова неправомірно широке – позначення предмета і пов'язаної з ним дії («картопля» - овоч і чистити картоплю);

- засвоєння окремих понять без формування правильних причинно наслідкових зв'язків між ними;

- слабке виділення істотних ознак предметів і явищ, «застрягання» на випадкових деталях;

- нерозуміння змісту сюжетного малюнка, розповіді, так як не можуть виокремити головні ознаки подій і відокремити їх від несуттєвих деталей;

- виділення загального, схожого в порівнюваних об'єктах зазнає труднощів;

- оволодіння узагальненими способами орієнтації в сфері наукових і технічних понять, у виявленні внутрішніх істотних зв'язків і відносин усередині і між об'єктами також зазнає труднощів;

- нерозуміння причинно-наслідкових відносин щодо наочної ситуації, в якій ці відносини чітко виявляються, так як не можуть виявляти приховані причини будь-яких явищ, подій;

- ототожнення причинно-наслідкових і просторово-часових зв'язків, обмеження в розумінні логічних зв'язків і відносин між явищами, подіями, вчинками людей [37, с. 58].

Основною причиною своєрідності розвитку дітей з вадами слуху є розвиток мовлення і ступінь її включеності в пізнавальні процеси. Чим раніше починається спеціальне навчання глухих і слабочуючих дітей, в результаті якого вони починають опановувати словесним мовлення як засобом спілкування і мислення, тим менше своєрідності спостерігається в пізнавальній діяльності.

Таким чином, особливості мислення дітей з порушеннями слуху можна коротко охарактеризувати наступним чином: у дітей з порушеннями слуху в початковій школі можливе переважання наочно-образного мислення над словесно-логічним; рівень розвитку словесно-логічного мислення залежить від розвитку мовлення цих дітей. Особливістю когнітивного розвитку в шкільному віці є те, що в умовах шкільного навчання відбувається систематичне вдосконалення пізнавальних процесів на підставі історичного людського досвіду під контролем вчителя, а потім - і самого учня.