ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ СТАНОВЛЕННЯ КОГНІТИВНИХ ПРОЦЕСІВ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 6
1.1. Поняття когнітивного розвитку і методи його дослідження 6
1.2. Основні види та рівні когнітивного розвитку в онтогенезі 10
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 14
2.1. Особливості розвитку когнітивних процесів у дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху 14
2.2. Формування пізнавальної активності та інтересів в учнів молодших класів з вадами слуху 22
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблема своєрідного розвитку пізнавальних процесів дітей з порушеннями слуху була актуальною ще з середини XIX ст. Ще Л.С. Виготський у 20-і рр. XX ст. у своїх роботах писав про структуру дефекту глухої дитини.
У тих випадках, коли слух дитини в значній мірі знижений, становлення когнітивних процесів у неї відбувається в особливих умовах - умовах слухової депривації. Рання слухова депривація істотно змінює весь хід подальшого розвитку дитини. Особливий вплив порушень слуху на психічний розвиток зумовлений, головним чином, тією роллю, яку відіграє збережений слух у формуванні та розвитку мови. Так як при значному порушенні слуху мовлення у дитини самостійно не формується, її психічний розвиток позбавлений усіх тих можливостей, які отримує той, хто чує дитину в міру оволодіння мовою. А це не тільки можливості мовленнєвого спілкування, роль яких у розвитку дитини важко переоцінити, але і засвоєння понятійної бази рідної мови, і можливості використання мови як знаряддя мислення.
Діти з порушенням слуху мають ряд особливостей у психофізичному розвитку та спілкуванні. Ці особливості не дозволяють їм розвиватися ефективно, опановувати знання, здобувати життєво-необхідні уміння і навички. При порушенні слуху не тільки істотно ускладнюється формування мови і словесного мислення, а й страждає розвиток пізнавальної діяльності в цілому.
У зв'язку з цим перед психологією стоїть проблема розкриття законів когнітивного розвитку, вимірювання здатності до навчання, виділення того загального, що розвивається з віком і в процесі навчання. Особливу увагу педагогів і психологів привертає розвиток пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку як періоду, коли закладаються основи ефективної пізнавальної діяльності на усе подальше життя.
Державні освітні програми (Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти в Україні), інші законодавчі документи, що визначають стан і тенденції розвитку системи освіти, вимагають від науковців більш ґрунтовного дослідження чинників психічного розвитку школярів.
Вивченню закономірностей і особливостей психічного розвитку дітей з різним ступенем вираженості слухових недоліків, присвячені праці таких відомих представників спеціальної педагогіки і психології, як Л. Виготський, Р. Боскіс, С. Зиков, А. Зікєєв, К. Коровін, В. Лубовский, І. Соловйов, Ж. Шиф, та багатьох інших. Дослідженнями було встановлено, що в цілому психічний розвиток дітей з порушеним слухом підпорядковується тим закономірностям, що сприяють розвитку дітей з нормальним слухом (Л. Виготський).
Дослідження когнітивної сфери особистості здійснювалися в роботах Б. Велічковського, Л. Виготського, П.Гальперіна, В.Зінченко, О. Лєонтьєва, М.Холодної та ін. Серед зарубіжних вчених, що вивчали когнітивну сферу особистості, були Ф. Бартлетт, Р. Гарднер, Дж. Келлі, С. Палмер, Ж. Піаже.
Завдання початкової школи – розвинути у дітей з вадами слуху вміння та бажання навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній, цікавій формі розвитку у школярів мислення, уваги, зв’язного мовлення. Проте в наш час недостатньо уваги приділяється систематизації і упорядкуванню досліджень присвячених проблемі розвитку когнітивної сфери школярів, що зумовлює актуальність теми дослідження.
Об'єкт дослідження – механізми становлення когнітивних процесів у дітей з вадами слуху.
Предмет дослідження – характер впливу когнітивного розвитку молодшого школяра з вадами слуху на розвиток пізнавальних процесів.
Мета дослідження – визначення вікових особливостей становлення когнітивних процесів у дітей з вадами слуху.
Для досягнення мети дослідження необхідно розв’язати наступні завдання:
1. Охарактеризувати поняття когнітивного розвитку і визначити методи його дослідження.
2. Розглянути основні види та рівні когнітивного розвитку в онтогенезі.
3. Виявити особливості розвитку когнітивних процесів у дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху.
4. Охарактеризувати формування пізнавальної активності та інтересів в учнів молодших класів з вадами слуху.
Методологічну та теоретичну основу дослідження склали: положення когнітивної психології особистості (Дж. Келлі, У.Скотт, О. Харві, Х. Шродер), загальнотеоретичні та методологічні дослідження інтелектуального розвитку дитини вітчизняними та зарубіжними вченими (Л.С. Виготський, Ж. Піаже); концепція багаторівневої будови когнітивних структур (Н.І.Чуприкова, М.А. Холодна).
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс психологічних методів: теоретичний аналіз (визначення стану дослідження проблеми), теоретичне моделювання (розробка моделей первинних та сполучних стилів).
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Теоретичний аналіз досліджень становлення когнітивних процесів у молодшому шкільному віці
1.1. Поняття когнітивного розвитку і методи його дослідження
Поняття "когнітивний" (від лат. сognitio – знання, пізнання), як і поняття "розвиток", не отримало широкого використання у вітчизняній психологічній літературі. Воно асоціюється з назвою одного з напрямів сучасної психології, що зародився у США в 60-ті роки XX ст. – "когнітивна психологія". Зокрема, В. Дружинін вважає цей термін синонімічним до термінів "пізнавальний", "розумовий", "ментальний". Термін "когнітивний розвиток" використовується в роботах М. Коула і цитованих нижче авторів [35, с. 376]. Когнітивний розвиток як "розумове зростання людини від дитинства до дорослості" визначає Г. Глейтман зі співавторами. У підручнику "Когнітивна психологія", що вийшов за редакцією Н. Дружиніна і Д. Ушакова, когнітивний розвиток визначається як зміна інтелектуальних здібностей і знань про світ із розвитком дитини. При цьому підкреслюється, що когнітивна психологія аналізує й описує шлях цих змін.
Спектр структурних і атрибутивних перебудов, що становлять сутність когнітивного розвитку, досить великий. Дослідники концентруються на конкретних їх проявах, виходячи з розроблюваних концептуальних моделей розвитку. Найбільш впливовими у світовій психології є школи генетичної психології Ж. Піаже та культурно-історичної психології Л. Виготського. Є. Пасов, розглядаючи когнітивний підхід, виділив його як синонім терміну пізнавальний підхід. "Пізнавальний розвиток, в свою чергу, забезпечується когнітивними процесами - мовленням, сприйняттям, увагою, пам'яттю і т.д." [27, c. 127]. В.Гончаров у своїй монографії "Психологія проектування когнітивного розвитку" розглядає когнітивний розвиток як "аспект загального психічного розвитку дитини, пов'язаний зі зміною її когнітивних компетенцій" [11, c. 6]. Теорія В.В. Давидова розглядає когнітивний розвиток як результат розвиваючого навчання, тобто як штучний процес. Тому її слід віднести до теорій проектування когнітивного розвитку [12, с. 148].
Помітний внесок у когнітивний розвиток культурно-історичного підходу вніс М. Коул. Автор вважає, що в якості первинного джерела когнітивного розвитку слід розглядати культурне оточення дитини. Культурне середовище, в яку людина занурена з перших днів свого життя, має потужний вплив на становлення її особистості, виступає провідною формою когнітивного розвитку [20, c. 77]. Когнітивні теорії розвитку беруть початок у філософських концепціях пізнання та орієнтовані на вирішення задач адаптації індивіда до навколишнього середовища.
Об'єктом когнітивного розвитку є пізнавальні, інтелектуальні та виховні здібності. Отже, когнітивний розвиток як інтелектуальний розвиток. Інтелектуальний розвиток - це розвиток таких когнітивних процесів, як увага, пам'ять, свідомість, мислення. Когнітивний розвиток особистості визначається рівнем інтелекту. Рівень інтелектуального розвитку молодших школярів в значній мірі визначається рівнем розвитку його когнітивних здібностей. Інтелект виступає важливим чинником, що впливає на характер міжособової взаємодії [22, c. 3].
Існуючі визначення когнітивного розвитку часто позбавлені концептуальної глибини. На погляд О. Войцеховської, це викликано труднощами онтологізації цього поняття. Враховуючи цю обставину, ми навмисне відволікаємося від розгляду субстрату когнітивного розвитку, жертвуючи когнітивним буттям заради когнітивного становлення і, таким чином, дотримуємося структурного, а не субстанційного бачення когнітивного розвитку. Це означає, що для нас воно не пов’язується з розвитком якого-небудь конкретного когнітивного процесу або здібності [7, с. 153]. Отже, когнітивний розвиток особистості це розвиток її пізнавальної сфери (Рис. 1.1). Вона складається з двох процесів: виникнення в пізнавальній сфері дитини психологічних новоутворень і їх удосконалення.
Психологічне новоутворення дитини володіє певною структурою й атрибутивними (сутнісними) характеристиками або властивостями. Виникнення психологічного новоутворення пов’язане з появою нової його структури, тобто нових елементів і зв’язків. Зміна неструктурних характеристик психологічного новоутворення, його атрибутивних властивостей і параметрів складає процес удосконалення новоутворень, що виникли у психіці особистості. Отже, когнітивний розвиток в узагальненому вигляді можна визначити як процес виникнення нових когнітивних структур у психіці дитини і подальше їх удосконалення за рахунок зміни атрибутивних властивостей. Будь-яке більш чітке визначення когнітивного розвитку занадто звужувало б його зміст (В. Чалідзе).
Рис. 1.1. Когнітивний розвиток особистості
Когнітивний розвиток виражається в підвищенні "рангу" когнітивних структур психіки дитини, в переході від більш простих до більш складних когнітивних структур. Ці зміни є генетичними трансформаціями, що становлять основу когнітивного розвитку. В ході цього процесу структури з більш високим рангом поступово набувають і більш високого "статусу", або "ваги", в пізнавальній діяльності. Такі зміни не пов’язані зі структурними перебудовами, а стосуються лише вдосконалення виниклих когнітивних структур.
Об’єктом когнітивного розвитку можуть бути також пізнавальні здібності. Когнітивні здібності – це такі властивості людини, які є умовою успішного здійснення окремих етапів когнітивного процесу як процесу оперування знаннями. В. Дружинін розробив концепцію розвитку таких когнітивних здібностей: здатність до навчання, креативність та інтелект (Рис. 1.2). Ці розумові здібності він відносив до загальних здібностей людини.
Рис. 1.2. Когнітивні здібності
Когнітивний розвиток об’єктивується в різних його показниках. Дослідники виділяють їх відповідно до теоретичних поглядів, що розвиваються. А. Маркова [23, с.2] склала найбільш повний їхній перелік, що включає 22 показники. Показниками когнітивного розвитку як природного процесу виступають: узагальнене перенесення засвоєних знань на новий матеріал за власною ініціативою, застосування розумових операцій у нових умовах (Е. Кабанова-Меллер); розумові операції: аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, конкретизація, порівняння, класифікація (Н. Менчинська); якості розуму: самостійність, глибина, критичність, гнучкість, вікова динамічність (3. Калмикова); навченість як сприйнятливість до навчання (Б. Ананьєв, Н. Менчинська, 3. Калмикова); "узагальнення з місця" як виділення принципу, закономірності без перебору конкретних варіантів (С. Рубінштейн, В. Крутецький); децентрація розумової діяльності (Б. Ельконин); інтелектуальна ініціатива як пошук нового за межами необхідного (Д. Богоявленська); оборотність інтелектуальних операцій (Ж. Піаже); внутрішній план дії (П. Пономарів) [23, с. 2].
В сучасних дослідженнях "когнітивність" розглядається як пізнавальна діяльність людини, яка має психологічну природу, пов'язана з мовленням як формою прояву думки. Мова - основа всієї пізнавальної діяльності особистості, самостійний пізнавальний процес, і, нарешті, вона виступає як засіб спілкування, в якому об'єктивуються зміст свідомості людини та її особистісні якості. Початкова освіта, насамперед, орієнтована на виховання духовно-моральної особистості. Молодший шкільний вік характеризується підвищеним сприйняттям до засвоєння моральних правил і норм.