2. Анатомія з основами фізіології сільськогосподарських тварин
План лекції:
1.1. Система органів травлення сільськогосподарських тварин та птиці
1.1.1. Класифікація тварин за типом кормової поведінки.
1.1.2. Класифікація тварин відповідно до анатомічної будови травної системи
Анатомічна будова травної системи моногастричних тварин.
Анатомічна будова травної система нежуйних травоїдних.
Анатомічна будова травної системи жуйних.
Анатомічна будова травної системи птиці.
1.1.3. Класифікація тварин відповідно до топографії процесів мікробного травлення
Прегастрична ферментація (зброджування) корму
Постгастрична ферментація (зброджування) корму
1.2. Молочна залоза
Інтенсифікація тваринництва вимагає від спеціалістів глибоких знань біологічних особливостей сільськогосподарських тварин. Серед біологічних наук, що вивчають ці особливості, значне місце займають анатомія та фізіологія.
Анатомія - це наука про будову організму та окремих його органів, фізіологія вивчає процеси, що відбуваються в організмі. Анатомія і фізіологія тісно пов’язані між собою, тому що будова організму та його функції нероздільні.
1.1. Система органів травлення сільськогосподарських тварин та птиці
У кожного виду тварин спостерігаються відмінності в анатомії та фізіології травлення, які дозволяють більш ефективно використовувати корм.
Щоб досягти використання корму тваринами з максимальною ефективністю, спеціаліст повинен знати відмінності в травленні і засвоєнні поживних речовин.
Ефективність використання кормів тваринами визначається типом кормової поведінки, анатомічною будовою шлунково-кишкового тракту та топографією процесів мікробного травлення.
1.1.1. Класифікація тварин за типом кормової поведінки.
Тип кормової поведінки визначається кормами, які займають провідне місце в раціоні тварин. За типом кормової поведінки тварин поділяють на такі групи:
м’ясоїдні - провідне місце в раціоні займають корми тваринного походження;
травоїдні - провідне місце в раціоні займають грубі та об’ємні корми;
усеїдні - можуть споживати різноманітні корми (рослинного і тваринного походження).
1.1.2. Класифікація тварин відповідно до анатомічної будови травної системи
В залежності від анатомічної будови травного тракту тварин можна поділити на групи: (1) моногастричні, (2) жуйні, (3) нежуйні травоїдні та (4) птиця. На рис. 1 наведено схематичне зображення анатомічної будови шлунково-кишкового тракту вищеназваних груп тварин.
Анатомічна будова травної системи моногастричних тварин. Ці тварини мають найбільш спрощену травну систему, яка складається з рота та навколишніх залоз, стравоходу, шлунка, тонкого та товстого кишечнику, підшлункової залози та печінки. Такий тип шлунку у свині, собаки, норки, риби, мавпи та людини. Вона характеризується обмеженою місткістю, обмеженою мікробною дією та слабкою перетравністю клітковини. Тому ці тварини краще пристосовані до споживання концентрованих кормів таких як зерно, м’ясопродукти, ніж до споживання великої кількості грубих кормів.
Анатомічна будова травної система нежуйних травоїдних. Така будова травної системи характерна для коней, кролів, хом’яків. Сліпа та ободова кишка у таких тварин мають дуже великий об’єм і містять велику кількість мікроорганізмів, які здатні перетравлювати клітковину, а також синтезувати ряд вітамінів. З точки зору практичної годівлі ці тварини знаходяться в проміжному положенні між (1) моногастричними тваринами (з простим шлунком) та (2) жуйними.
Рис. 1. Анатомічна будова шлунково-кишкового тракту тварин та птиці
Анатомічна будова травної системи жуйних. Велика рогата худоба, вівці та кози - жуйні тварини. Вони відрізняються від моногастричних тварин такими важливими ознаками:
Рот. У жуйних немає верхніх різців, або кликів. Таким чином, попадання корму у рот залежать від верхньої ороговілої пластинки та нижніх різців, а також губ та язика.
Чотири відділи шлунку. У жуйних чотири відділи шлунку - рубець, сітка, книжка та сичуг (власне шлунок), порівняно з моногастричними, які мають один. Така травна система зумовлює дві основні відмінності в травленні між жуйними та моногастричними тваринами: (а) Велика місткість. У них є необхідний простір для обробки великої кількості об’ємного фуражу для отримання поживних речовин. (б) Велика кількість мікроорганізмів. Рубець забезпечує необхідне середовище для розвитку великої кількості різноманітних мікроорганізмів. Типова кількість рубцевих бактерій становить від 25 до 80 млрд/мл, а типова кількість найпростіших - від 200 до 500 тис/мл. Кількість рубцевих бактерій варіює в залежності від структури раціону, режиму годівлі та ін. Рубцеві мікроорганізми здійснюють дві важливі функції: (1) вони дозволяють жуйним утилізувати грубі корми - за рахунок перетравлення клітковини. Вони зброджують клітковину та пентозани корму й утворюють органічні кислоти, головним чином оцтову, пропіонову та масляну. Ці кислоти називають леткими жирними кислотами (ЛЖК). Ці ЛЖК, головним чином всмоктуються крізь стінку рубця та забезпечують тварину на 60- 80% його потреб в енергії. Мікробне травлення має велике практичне значення в годівлі жуйних, оскільки завдяки йому тварин можна утримувати переважно на грубих кормах. В рубці мікроорганізми синтезують поживні речовини для свого власника на основі реальних симбіотичних відношень. Рубцеві мікроорганізми синтезують всі вітаміни групи В та незамінні амінокислоти. Крім того самі мікроорганізми перетравлюються в шлунково-кишковому тракті, і є джерелом важливих поживних речовин. росту та молочної продуктивності жуйних.
Жуйка. В процесі пережовування тварина відригує та пережовує м’яку масу з частинок грубого корму, що називається комом. Кожний ком пережовується біля 1 хвилини, та проковтується знову. Жуйні можуть пережовувати харчову масу по 8 та більше годин на день. Раціони, які складаються з грубих кормів, потребують більше часу на пережовування. Жуйка не покращує травлення, скоріше вона впливає на кількість корму, який тварина може з’їсти та використати. Розмір частинок повинен бути зменшений, щоб матеріал міг проходити крізь рубець. Так, високоякісний фураж містить менше клітковини, ніж низькоякісний, тому він в меншій мірі потребує пережовування і швидше проходить крізь рубець, що сприяє збільшенню об’ємів споживання корму. Процес жуйки також стимулює слинні залози роту. Вони виділяють велику кількість слини, яка сприяє проходженню корму по травному тракту. Слина містить також буферні солі, що зашкоджують зміні рН рубця і тим самим запобігають ацидозу.
Відрижка (газова відрижка). У жуйних при травленні утворюється значно більше газу, ніж у тварин з простим шлунком. Мікробна ферментація в рубці призводить до утворення великої кількості газів (головним чином СО2 та метану), які повинні видалятися з організму. У противному випадку виникає тимпанія. В звичайних умовах ці гази виділяються шляхом відрижки і, в меншій мірі, шляхом всмоктування в кров з наступним виділенням через легені.
Анатомічна будова травної системи птиці. Травна система птиці значно відрізняється від травної системи інших моногастричних тварин. У птиці немає зубів, відсутній процес жування. Стравохід веде прямо в зоб, де корм зберігається та зволожується. З зобу корм надходить у залозистий шлунок, де він тимчасово зберігається та змішується з травними соками. Після цього корм надходить в м’язовий шлунок, який містить камінчики та крупно – зернистий пісок, які сприяють подрібненню корму. Далі корм, просуваючись по тонкому та товстому відділу кишечнику, надходить в клоаку.
Процес травлення у свійської птиці протікає швидко. Необхідно лише 2,5 години для несучок та 8-12 годин для інших курей, щоб корм пройшов від ротової порожнини до клоаки.