39.Підрядно-орендні утворення як форми організації праці в аграрних підприємствах

Суть колективного підряду полягає в тому, що трудовий колектив укладає з керівництвом підприємства договір, за яким зобов’язується виробити певну кількість сільськогосподарської продукції, а господарство гарантує йому створення умов для успішного вирішення цього завдання, своєчасне надання виробничих ресурсів і оплату праці за одержану продукцію за заздалегідь установленими розцінками і у передбаченому договором порядку.  Серед організаційних форм колективного підряду значного розвитку набув орендний підряд, за якого колективові передають в оренду землю, виробничі приміщення, техніку та інші основні фонди, необхідні для виконання договірних зобов’язань. Відтворення цих фондів колектив забезпечує за рахунок власних засобів. 

Рішення про перехід на внутрішньогосподарський орендний підряд приймається загальними зборами колективу структурного підрозділу. За їх дорученням керівник підрозділу укладає з адміністрацією підприємства відповідний договір.  Перехід підрозділу на внутрішньогосподарський орендний підряд оформляється наказом директора державного сільськогосподарського підприємства або рішенням правління колективного сільськогосподарського підприємства. Одночасно складається і підписується акт, за яким орендному колективові передаються приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для господарсько-виробничої,діяльності.  У разі, якщо на внутрішньогосподарську оренду переходять усі структурні підрозділи господарства, вищим органом управління орендних колективі стають загальні збори орендарів, які для керівництва поточними справами обирають правління (раду).  Особливість правового становища підрядно-орендних колективів у сільському господарстві полягає в наступному:  1. вони формуються на основі договірних відносин із аграрними підприємствами і здійснюються свою практичну діяльність як структурні підрозділи останніх із певною господарською самостійністю;  2. підрядно-орендні колективи самостійно вирішують усі питання організації та режиму праці (з урахуванням зобов’язань за договором), визначають чисельність працівників, форми й систему оплати праці;  3. їх трудова діяльність повинна бути узгоджена за виробничою технологією, розпорядком робочого дня з роботою всього колективу сільськогосподарського підприємства;  4. організації праці починається з формування підрядних колективів на суто добровільній основі;  5. вступаючи до орендно-підрядного колективу, його працівники мають право на переважне виконання обраної ними постійної роботи відповідно до своєї спеціальності та кваліфікації;  6. в орендно-підрядних утвореннях розробляються й успішно застосовується гнучкий режим робочого часу, при якому затрати праці повинні здійснюватися у строки, що їх диктують погода, земля, досвід і практика.  40.Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства  Тривалість і розпорядок робочого дня в підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також мінімум трудової участі його працездатних членів, регламентується правилами внутрішнього розпорядку підприємства, які розробляються на підставі Примірних правил внутрішнього розпорядку.   У напружені періоди сільськогосподарських робіт у разі виробничої необхідності правління підприємства може змінювати час початку і закінчення роботи проти вказаного в розпорядку дня, керівники підприємств можуть призначати працівників на роботу в нічний час. Для працівників підприємств, зайнятих у тваринництві та на інших роботах, пов'язаних з безперервним циклом виробництва, а також для механізаторів у напружені періоди сільськогосподарських робіт вводиться двозмінна або тризмінна робота. 

У виробничих підрозділах зі змінною організацією праці розробляється і затверджується правлінням підприємства графікроботи з урахуванням прийнятої технології виробництва. Перехід працівника з однієї зміни в другу відбувається, через кожний тиждень. Тривалість часу працівників державних сільськогосподарських підприємств регулюється Кодексом законів про працю України. Його норми визначають скорочену тривалість робочого часу, тривалість щоденної роботи, роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, роботу в нічний час, початок і закінчення роботи, поділ робочого дня на частини Ст. 45 Конституції України проголошує: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок».

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час». У сільському господарстві виконання цих конституційних вимог має свої особливості. Голові підприємства, його заступникам, головним (старшим) фахівцям, а також членам підприємства, які працюють у тваринництві та інших галузях господарства з безперервним процесом виробництва, вихідні дні надаються за графіком, затвердженим правлінням. Членам підприємства, що працюють у суспільному виробництві, надається оплачувана відпустка. Її тривалість визначають загальні збори підприємства.  41.Трудова дисципліна в аграрних підприємствах.  Дисципліна праці – це, сукупність певних правил поведінки, встановлених для учасників трудового процесу.  Основні трудові права та обов'язки робітників і службовців регламентує Кодекс законів про працю України. Трудові обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу закріплюються в статутах цих підприємств та у правилах внутрішнього трудового розпорядку.  За за досягнення високих результатів у виробництві, розробку та втілення пропозицій по його вдосконаленню, економію громадських коштів, багатолітню бездоганну працю в сільському господарстві та інші заслуги загальні збори підприємства або правління за узгодженням з профспілковим комітетом визначають такі заходи заохочення: оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, нагородження Почесною грамотою.  Загальні збори підприємства (збори уповноважених) можуть встановити інші заходи морального та матеріального заохочення.  За порушення статуту підприємства, правил внутрішнього трудового розпорядку, невиконання рішень загальних зборів (зборів уповноважених), правління підприємства, розпоряджень посадових осіб, порушення виробничої і трудової дисципліни,  запізнення або невихід на роботу, самовільне її залишення, появу на роботі в нетверезому стані тощо, а також невиконання без поважних причин обов'язкового мінімуму трудової участі в суспільному виробництві, недбале ставлення до майна підприємства, самовільне використання техніки, робочої худоби та іншого майна підприємства в особистих цілях, невиконання встановлених норм і правил техніки безпеки та за інші порушення на винних можуть бути накладені загальними зборами або правлінням підприємства такі стягнення, як догана, звільнення з посади (роботи) з обов'язковим наданням іншої роботи; попередження про звільнення з роботи чи виключення з членів підприємства.  До працівників державних сільськогосподарських підприємств або тих, які працюють за контрактом чи трудовим договором у вищевказаних підприємствах і припустилися аналогічних порушень, застосовуються такі міри, згідно з КЗпП, як розірвання трудового договору чи контракту.  Існує такий порядок застосування дисциплінарних стягнень: збори або рада виробничого підрозділу розглядає відповідні документи і обговорює порушення, допущені окремими членами колективу і, залежно від ступеня порушення, вносить свої пропозиції до правління підприємства про притягнення винних до відповідальності.  Правління підприємства після уважного розгляду цього порушення може винести одне з дисциплінарних стягнень, передбачених статутом. Дисциплінарні стягнення на голову підприємства, членів правління, голову і членів ревізійної комісії можуть бути накладені тільки за рішенням загальних зборів членів підприємства.  За кожне порушення може накладатися тільки одне дисциплінарне

стягнення і в строк не пізніше місяця від дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців від дня його вчинення.  Застосування заходів дисциплінарного стягнення не звільняє від притягнення винних до матеріальної відповідальності за недбайливе ставлення до майна підприємства, умисне заподіяння шкоди та в інших випадках, передбачених законодавством, а також коли протиправна поведінка члена підприємства викликала загибель, нестачу, пошкодження або втрату майна підприємства.  42.Охорона праці та здоров'я працівників сільського господарства.  Стаття 43 Конституції України проголошує право кожного громадянина нашої держави на «належні, безпечні і здорові умови праці». Закріплюються ці права і законом України «Про охорону праці».  Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я людини в процесі праці.  При укладенні громадянами трудового договору чи контракту з підприємствами або оформленні членства громадянин має бути інформованим роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.  Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не дотримується законодавства про охорону праці чи не виконує умов трудового договору з цих питань. У цьому разі працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, визначених законодавством і колективним договором (угодою і трудовим договором).  Працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням (молоком або рівноцінними харчовими продуктами), мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.  На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими температурними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.  Роботодавець створює на підприємстві службу (комісію) охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.  Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки – в особі своїх виборних органів та представників. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання і звільняє, в разі необхідності, уповноваженого з питань охорони праці від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.  43.Поняття та особливості оплати праці в аграрних підприємствах  Оплата праці - це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво.  Рівень оплати праці в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від кінцевого результату його роботи, тобто від валового прибутку. Взаємозв'язок міри праці та її оплати здійснюється через форми і системи оплати праці, які залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, від нових економічних та трудових відносин.  Специфіка праці в аграрному секторі виробництва полягає в тому, що при її однакових затратах можна отримати різні кінцеві результати, які залежать також від погодно-кліматичних умов, від родючості землі, від сортів насіння. Існуюча в сільгосппідприємствах оплата праці поділяється на основну та додаткову.  Основна оплата праці – це винагорода, що являє собою заробіток, який нараховується за тарифними ставками, посадовими окладами, з урахуванням виробленої продукції, її кількості та якості. Додаткова оплата – це винагорода за працю понад установлені норми, за одержання зверхпланового врожаю, за винахідливість, трудові успіхи. Вона включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.  Законодавство передбачає також можливість оплати праці в . сільському господарстві поряд з грошовою і натуральну. В сучасних умовах, при наявності гострої нестачі коштів, зросла роль натуральної оплати праці. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою продукцією і вирішує, яку її частину віддати на натуральну оплату . Окремі технологічні процеси в рослинництві потребують оптимальних агротехнічних строків і відповідної якості (обробка ґрунту, сівба, збирання врожаю), бо це визначатиме долю майбутнього врожаю. Такі особливості умов праці вимагають застосування поточного преміювання, інших заохочень.  У тваринництві праця організується таким чином: поголів'я худоби закріплюється за окремими тваринниками або за відповідною бригадою, ланкою чи фермою. Залежно від форми організації праці застосовуються індивідуальна або колективна оплата праці, преміювання. Нараховується оплата за натуральними показниками, тобто за живою вагою худоби, за одержання приплоду, а також одержання яєць птахофермами, меду пасіками, надою молока на фермах і т. ін. При цьому повинно враховуватися раціональне використання кормів, конкретні умови праці, добросовісне ставлення до виконання своїх обов'язків, безперервний стаж роботи.  Механізованим роботам належить провідне місце в усіх сільськогосподарських процесах. У зв'язку з цим приділяється більше уваги удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів.  На сільськогосподарських механізованих роботах оплата праці в аграрних підприємствах проводиться за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за встановленими тарифними ставками. Всім механізаторам залежно від знань, досвіду роботи, згідно з Положенням про атестацію трактористів-машиністів, надається кваліфікація - тракторист-машиніст І, II;, Ш класу з виплатою надбавок: трактористам-машиністам І класу - 20 відсотків, II класу - 10 відсотків до заробітку на механізованих роботах. Надбавки виплачуються також за збирання врожаю з урахуванням якісних показників, за економію паливно-мастильних матеріалів, за звання «Майстер», за безперервний стаж роботи, за роботу на тракторі, | комбайні упродовж певного часу без капітального ремонту і т. ін.  Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується на основі посадових окладів або відповідно до умов контракту 3 метою підвищення зацікавленості керівників і спеціалістів державного і колективного типів підприємств вважається за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або радою трудового колективу.  44.Поняття і склад земель сільськогосподар¬ського призначення.  У структурі земельного фонду особливе місце посідають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сільськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи.  До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві.  2. До земель сільськогосподарського призначення належать:  а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб ви¬користовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві.  б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяльності. У цьому разі йдеться про площі нерослинницького призначення, які є землями несільськогосподарського використання.  Дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення – надання для потреб сільського господарства, а також використання у сфері сільськогоспо¬дарського виробництва.  Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і гро-мадян можуть перебувати тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають точні межі.  45.Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.  Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподар¬ського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних від¬носин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташу¬вання; вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробниц¬тва в сільському господарстві.  Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характерис¬тику:  1. загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поши¬рюється загальний правовий режим використання землі;  2. родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються прави¬ла особливого правового режиму, призначені для земель сільсько¬господарського призначення;  3. безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм зе¬мельного, фінансового, господарського та інших галузей права.  Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самовряду¬вання під час надання конкретної земельної ділянки. Про це заз¬начається в документах, які засвідчують права на землю, а також у Документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного ви¬користання земельної ділянки.  Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта пра¬вового регулювання є площа.  У ЗК (ст..121) робиться спроба обмежити площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, певними розмірами.  Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:  а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;  б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;  в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;  г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;  ґ) для індивідуального

дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;  д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.  Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).  На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.  46.Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення . "Правовий режим" земель сільськогосподарського призначення є теоретичним поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин.  Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земель¬не угіддя – земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: вида¬ми земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. То¬му розрізняють загальний, особливий і спеціальний пра¬вові режими земель сільськогосподарського призначення.  Основне цільове приз¬начення цих земель – бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-ко¬мунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, лі¬ній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а та¬кож для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогоспо¬дарського виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір¬шої якості.  Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище середньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому пра¬вовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель по¬лягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.  Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цін¬них сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК,  а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття;  б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;  в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;  г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.  Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб до¬пускається тільки у виняткових випадках. Причому таке вилучення (ви¬куп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.  У літературі зазначається, що правовий режим земель сільсько¬господарського призначення спрямований на виконання двох го¬ловних завдань: забезпечення Ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збе¬реження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сільськогосподарських угідь (кількісний

аспект).  Елементом правового режиму земель є також на¬явність ефективного правового механізму, який забезпечує належ¬ний правовий режим використання земель. До елементів такого механізму належать:  – наявність правових норм, виконання яких запобігає пору¬шенню правового режиму земель і забезпечує пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед землями несільськогос-подарського призначення, а також норм, що не дозволяють вилу¬чення цінних сільськогосподарських земель;  – наявність правових норм, застосування яких усуває умови, що спричинюють порушення правового режиму земель. Наприклад, за¬борона фінансування проектно-дослідницьких робіт до прийняття місцевою адміністрацією рішення про попереднє узгодження місця розміщення об'єкта або рішення суду в разі виникнення спору;  – наявність покарань за порушення правового режиму земель. Так, відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових знаків земельних ділянок, за самовільне зайняття землі, за псування і знищення родючого шару землі тощо;  – наявність правових норм, виконання яких дозволить відно¬вити порушення режиму використання земель. Наприклад, само¬вільно зайняті земельні ділянки мають бути повернуті за належніс¬тю без відшкодування витрат, які виникли за час незаконного ко¬ристування.  Отже, під правовим режимом земель сільськогосподарського приз¬начення розуміється спеціальний порядок використання земель, вста¬новлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України.  Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, що:  По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподар¬ського використання (ст. 23 ЗК).  По-друге, земельним законодавством встановлені певні обме¬ження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сіль¬ськогосподарських цілей. покупцями земельних ділянок сільськогоспо¬дарського призначення для ведення товарного сільськогосподар¬ського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському госпо¬дарстві, або які займаються веденням товарного сільськогосподар¬ського виробництва, а також юридичні особи України, установчи¬ми документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва, а переважне право купівлі земельних ділянок сіль¬ськогосподарського призначення мають ті громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки (ст. 130 ЗК).  До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;  По-третє, господарське використання земель сільськогосподар¬ського призначення має не тільки не погіршувати стан земель внас¬лідок виробничої діяльності, але й сприяти відновленню та поліп¬шенню родючості грунтів, їх корисних властивостей.  По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподар¬ського призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподар¬ським виробництвом, при тимчасовому зайнятті сільськогосподар¬ських угідь для інших видів використання, при обмеженні вико¬ристання або погіршенні якості сільськогосподарських угідь тощо власникам землі й землекористувачам відшкодовуються збитки і втрати сільськогосподарського виробництва.