Висновки

На підставі викладеного матеріалу автор вважає за необхідне зробити наступні висновки:

• Гарантія виконання зобов’язання багато в чому залежить від оптимального вибору кредитором способу забезпечення виконання зобов’язання, який, у свою чергу, залежить від суті зобов’язання. Окрім оптимального вибору кредитором способу забезпечення виконання зобов’язання, важливим чинником є умови, при відповідності яким в реальній дійсності заставне забезпечення повністю задовольняє інтереси як заставодержателя, так і заставодавця.

• Заставою є цілісний правовий інститут, якому притаманні одночасно ознаки як речового, так і зобов’язального права. При кваліфікації застави в цивільному праві України треба зазначити, що поряд з формально-логічним підходом до вивчення класифікації у науковій літературі застосовується і методичний підхід, мета якого – розробка конкретних методів класифікації.

• Заставу можна класифікувати за наступними критеріями: за підставами виникнення застави – договірна застава, нормативна застава, застава на підставі судового рішення; за правом володіння закладеним майном – заклад та іпотека; за предметом застави – застава рухомого майна (заклад, застава цінних паперів, застава товарів в обігу та переробці, застава майнових прав, іпотека рухомого майна), застава нерухомого майна (іпотека). Безумовно, дані критерії не є єдино можливими для видової класифікації застави, проте, у зв’язку з відсутністю єдиного критерію для класифікації вони найбільш повно визначають істотні властивості застави.

• Значення застави полягає у тому, що: - вона забезпечує наявність і збереження майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором. При цьому вартість заставленого майна буде збільшуватись пропорційно рівню інфляції. - застава майна боржника забезпечує заставодержателю можливість забезпечення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами, - реальна загроза втратити майно в натурі є хорошим стимулом для боржника виконати свої зобов’язання на виконати свої гарантії належним чином

• Як самостійні види застави закон виділяє: іпотеку, заставу товару в обороті і переробці, заклад, заставу цінних паперів, заставу майнових прав.

• Застава як забезпечувальний спосіб забезпечення зобов'язань має такі характерні особливості: - виступає як спосіб забезпечення зобов'язання, у разі порушення або невиконання якого кредитор наділений правом за рахунок майна застави відшкодувати свої збитки; - застава виникає в силу договору, закону або рішення суду, має похідний характер; - застава дає можливість заставодержателю першочергового задоволення основної вимоги за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами цього боржника; - застава забезпечує наявність і збереження заставного майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором; - застава забезпечує вимоги заставодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов договору застави; - предмет застави, властивості якого не суперечать чинному законодавству, заставодавець визначає самостійно.

• На сьогодні вчені виділяють три основні підстави виникнення заставних правовідносин: 1) договір; 2) закон та 3) рішення суду. Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 1 Закону "Про заставу", ч. 1 ст. 3 Закону "Про іпотеку". Найбільш поширеною підставою встановлення застави є договір, що укладається на підставі досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов застави (ст. 584 ЦК, ст. 12 Закону "Про заставу", ст. 18 Закону "Про іпотеку"). Застава може виникати і на підставі закону. Особливість цієї підстави полягає в тому, що у разі виникнення передбачених законом обставин застава встановлюється імперативно, незалежно від волі сторін та від їхнього знання і ставлення до конкретної норми.

• Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а тоді, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен знаходитися у володінні заставодержателя, право застави виникає у момент передачі йому предмета застави

• Договір застави — це заставна операція, а отже визначальним моментом є воля сторін. Для встановлення зобов’язання за допомогою операції, а також для зміни змісту зобов’язання необхідне укладення договору. Починаючи з римського права, коли завдяки економічному розвитку зростала кількість цивільних операцій, «необхідно було поряд з формальними контрактами (договорами), допускати й інші, сила яких опиралася на їх суть і вірність або сумлінність контрактів.

• Крім встановлення кола суб’єктів заставних правовідносин, в договорі застави повинні бути чітко перераховані істотні умови договору, хоча при його укладенні сторони можуть і не звернути увагу на це, зупиняючись, як правило, на звичайних умовах договору.

• Право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

• В юридичному аспекті іпотеку розглядають як спосіб забезпечення зобов’язань або як вид забезпечення нерухомим майном виконання боргового зобов’язання . Є два аспекти іпотеки: юридичний та економічний. Юридичний аспект іпотеки полягає в тому, що вона виступає особливим видом забезпечення боргового зобов’язання за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу нерухомого майна, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. Економічний аспект іпотеки, полягає у тому, що іпотека являє собою єдність застави нерухомого майна та позичкового капіталу і постає як застава нерухомого майна з метою забезпечення боргового зобов’язання, яке конкретизується як кредитне.

• Заклад - застава рухомого майна, що передбачає передачу предмета застави заставоутримувачу. Заклад є найпростішим та історично найстарішим з п'яти видів застави, що окремо врегульовані Законом України «Про заставу» . Перевага закладу полягає в тому, що, як правило, він надає кредитору право володіння річчю, отже, встановлює безпосереднє та виключне панування над нею. Заставоутримувач, таким чином, одержує реальне речеве забезпечення, оскільки він, маючи свій інтерес та владу, що надана йому власником, вправі розпорядитися предметом закладу, не звертаючись до будь-якого сприяння з боку власника, і найчастіше незалежно від його волі.