ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ЗАСТАВИ МАЙНОВИХ ПРАВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ…………………………………………………………………………7

1.1. Застава в цивільному праві України ………………………………….7

1.2.Підстави виникнення застави. Сторони заставних правовідносин….15

РОЗДІЛ II ФОРМА ТА ЗМІСТ ДОГОВОРУ ЗАСТАВИ. ПРИПИНЕННЯ ЗАСТАВИ…………………………………………………………………..23

РОЗДІЛ III ОКРЕМІ ВИДИ ЗАСТАВИ РУХОМОГО ТА НЕРУХОМОГО МАЙНА………………………………………………………………………37 3.1.Іпотека…………………………………………………………………….37 3.2.Заклад…………………………………………………………………….49

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………....62

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………66

ВСТУП

В умовах розвитку державності України ключове місце належить формуванню правової системи, в якій одним з основних елементів є права та інтереси приватних осіб з позицій як внутрішньодержавного, так і загальносвітового значення. Вдосконалення законодавчої бази в напрямі реалізації прав і свобод людини та громадянина є одним з основних пріоритетів у розвитку правової держави. З іншого боку, захист прав та інтересів людини складає одну з ключових наукових проблем, яка всебічно вивчається – з філософсько- гуманітарного погляду, в аспекті принципів перебудови правової системи, проведення економічної та культурної політики, боротьби з екологічними загрозами, злочинністю.

Одними з правових способів захисту інтересів учасників правовідносин є засоби, передбачені законодавством України, а саме: Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Господарським кодексом України (далі – ГК України), іншими нормативно – правовими актами. До таких засобів відноситься і застава. У науці, як і в буденному житті, існують проблеми, вирішення яких не вимагає тривалого часу, але є проблеми, що не вирішуються впродовж багатьох років, а можливо, і століть. Одним з таких питань є правова категорія – застава, яка, починаючи ще з грецьких та римських часів і до сьогодення, викликає прискіпливу увагу вчених та практиків.

Політичні та економічні процеси, які відбуваються в нашій державі внесли свої корективи практично в усі сфери життя, а виникнення, розвиток будь-якої правової категорії пов’язані з реальною потребою закріпити у праві ті зміни, які відбуваються у суспільстві. Необхідність дослідження застави в умовах подальшої еволюції економічних відносин обумовлена безліччю обставин різної природи і характеру, оскільки під впливом цих процесів можуть змінюватися і сутнісні характеристики самого явища – застави.

Багатовікова історія розвитку застави в праві нашої держави є правовою моделлю, яка дозволяє вивчити на базі конкретного матеріалу складні процеси становлення і розвитку характерних рис декількох взаємопов’язаних і взаємообумовлених інститутів цивільного права в контексті державотворення в Україні, а також можливість запозичення з різних правових систем кращих моделей у законодавство України. Закономірності розвитку застави як правового явища, втім, як і будь-якого іншого, передбачають його відповідність певним законам, тобто якусь стабільність у застосуванні заставі, яка безпосередньо пов’язана зі станом економіки.

Актуальність дослідження застави у цивільному праві посилюється з розвитком ринкових відносин, вдосконаленням механізму правового регулювання договірних відносин і, безумовно, підвищенням ефективності застосування способів забезпечення виконання зобов’язань.

Застава, будучи одним із найстаріших інститутів цивільного права, завжди викликала і викликає особливий інтерес науковців. Починаючи із середини ХІХ століття і до теперішнього часу, у науковій літературі застава розглядається як складна і багатогранна категорія, проте загальна концепція застави, так само як і значна кількість окремих аспектів правового регулювання у цій галузі, усе ще залишається недослідженою, що особливо помітно у контексті оновлення вітчизняного цивільного законодавства – це і обумовлює актуальність даної бакалаврської роботи.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні сутності застави як складної правової категорії, її правової природи, концептуальних засад та теоретичних положень, встановленні співвідношення з іншими категоріями цивільного права України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

1. дослідити закономірності розвитку застави як правової категорії;

2. уточнити зміст та обсяг поняття застави як складної правової категорії; охарактеризувати поняття «зобов’язання», «договір» і визначити їх місце у формуванні поняття «застави»;

3. визначити підстави виникнення застави та сторони заставних правовідносин;

4. з’ясувати місце застави в системі способів забезпечення виконання зобов’язань; дослідити існуючі класифікації застави з метою їхньої уніфікації;

5. розглянути форму та зміст договору застави, основні підстави припинення застави;

6. охарактеризувати окремі види застави рухомого та нерухомого майна,а саме іпотеку і заклад;

7. сформулювати пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання застави за цивільним законодавством України.

Об’єктом дослідження є правовідносини із забезпечення виконання зобов’язань заставою, взяті у загальному контексті їх виникнення та розвитку.

Предметом дослідження є застава як складна правова категорія у цивільному праві України, її правова природа та концептуальні засади. Методи дослідження.

У процесі дослідження проблем, які входять до предмету дослідження, було використано філософські та окремі наукові методи пізнання.Зокрема: метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого застава розглядалась як складова частина загальної системи речового права, зобов’язального права, а також як багатогалузевий інститут права, аналізувалися структурні та змістовні особливості окремих видів застави. За допомогою формально-логічного та історичного методів визначено поняття застави як складного правового явища та його системоутворюючих елементів. Використання порівняльно-правового методу сприяло чіткому розумінню причин виникнення застави, алгоритму її розвитку в різних економічних умовах, під впливом яких змінювалися її сутнісні характеристики, що дозволило по-новому осмислити практичне значення застави. Використання методу порівняльного правознавства сприяло підвищенню теоретичного рівня дослідження, виявленню деяких загальних закономірностей і специфічних рис тих або інших правових явищ в умовах різного рівня суспільно- економічного розвитку окремих держав, що особливо важливе при дослідженні розвитку застави. Аналіз сучасного стану законодавства у сфері дослідження здійснений за допомогою аналітико-синтетичного методу.

Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, фахівців інших галузей правової науки: С.С. Алексєєва, М.М. Агаркова, О.І. Антонюк, A.M. Бєлякової, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.А. Васильєвої, К.М. Варшавського, В.Г. Верднікова, М.В. Гордона, О.В. Дзери, А.І. Загорулько, В.М. Ігнатенка, В.Б. Ісакова, І.С. Канзафарової, Т.С. Ківалової, О. С. Кізлової, A.M. Колодія, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця,Р.А. Майданика, Г.К. Матвєєва, І.С. Ніжинської, І.Б. Новицького, В.Т. Нора, С.О. Погрібного, П.В. Полежаєва, І.О. Покровського, О.А. Підопригори, С.Н. Приступи, І.І. Пучковської, П.М. Рабіновича, P.O. Халфіної, Є.О. Харитонова, O.I. Харитонової, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, М.Я. Шимінової, Р.Б. Шишки, Л.С. Явича та ін.

Нормативну базу дослідження складають наступні нормативно-правові акти: Конституція України,Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про оренду держвного і комунального майна», «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстр обтяжень».

Основна частина бакалаврської роботи складається вступу, 3 розділів і підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

У першому розділі під назвою «Поняття застави майнових прав у цивільному праві України» автор розглядає суть поняття «застава», характерні ознаки,принципи і критерії класифікації застави; а також підстави виникнення застави та сторони заставних правовідносин.

У другому розділі під назвою «Форма та зміст договору застави. Припинення застави» автор визначає характерні особливості договору застави, специфіку його виконання та підстави припинення.

У третьому розділі під назвою «Окремі види застави рухомого та нерухомого майна в цивільному праві України» автор вивчає сутність та специфіку іпотеки та закладу, їх характерні особливості.

Розділ I поняття застави майнових прав у цивільному праві україни

1.1. Застава в цивільному праві України

Жодна конкретна правова проблема не може претендувати на всебічність дослідження, якщо це дослідження не включає історію питання. У науці, як в буденному житті, існують проблеми, вирішення яких не вимагає тривалого часу, але проблеми, що не вирішуються впродовж багатьох років, а можливо, століть. Однім з таких питань правове явище — застава, яка, починаючи ще з грецьких та римських часів до сьогодення визиває прискіпливу увагу вчених та практиків.

Нове століття внесло свої корективи практично в усі сфери нашого життя, а виникнення, розвиток, зміна будь-якого правового явища пов’язані з реальною потребою закріпити у праві ті зміни, які відбуваються в житті суспільства. Необхідність дослідження застави в умовах подальшої еволюції економічних відносин обумовлена безліччю обставин різної природи характеру, оскільки під впливом цих процесів можуть змінюватися його сутнісні характеристики [1, c.225].

Теоретичні проблеми, пов’язані з заставою як способом забезпечення виконання зобов’язань, становлять предмет наукового дослідження вже досить давно. Вищевказані питання досліджувалися в працях відомих російських дореволюційних, радянських, сучасних українських та зарубіжних вчених: М. М. Агаркова, Д. В. Бобрової, М.. Брагінського, О. О. Вишневського, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. А. Загорулько, О. С. Звоницького, О. С. Іоффе, Л. А. Кассо, В. С. Константинова, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, М. Кучеренко, В. В. Луця, В.П. Маслова, Д.А. Медвєдєва, О.А. Підопригори, Й. О. Покровського, О. П. Сергєєва, С. Я. Сорокіної,. В. Спасибо-Фатєєвої, О. Суханова, Ю. К. Толстого, P. O. Халфіної, O. I. Харитонової, Ю. С. Червоного, Х. Й. Шварца, Я. М. Шевченко, Т. С. Шкрум, Г. Ф. Шершеневича та інших.

В ході історичного розвитку неминуче відбувається зміна застарілих понять новими, безумовно, що цей процес торкнувся розвитку категорії застави, проте дуже важливо в системі знову виниклих понять, пов’язаних з новими умовами функціонування застави утримати сенс, здавалося б, вже застарілих понять, якщо вони не втратили наступного дня свою раціонально-пізнавальну значність, своє концептуальне значення.

Застава – один із найдавніших способів забезпечення виконання зобов’язань. Мета застави – стимулювати належне виконання зобов’язань. Належне виконання зобов’язань сприяє стабільності становища учасників цивільного обороту. Її історія починається ще з часів римського права [2,c.227].

Інститут застави існує в українському законодавстві вже не одне сторіччя. Але останнім часом він переживає своєрідне відродження. Справа в тому, що в умовах планової економіки, відсутності комерційного кредитування, заборони звернення стягнення на основні фонди, інститут застави не міг отримати належного розвитку. Тому довгий час застава існувала, по суті, тільки номінально. Сьогодні, незважаючи на наявність негативних оцінок чинного законодавства про заставу, вона є найефективнішим способом забезпечення виконання зобов’язань [3, с. 4].

Забезпечувальна сутність застави полягає в тому, що, по-перше, заставляється боржником або майновим поручителем конкретне майно, і на нього у разі порушення боржником зобов’язання кредитором може звернути стягнення, і, по-друге, кредитору-заставодержателю надається можливість задовольнити свої вимоги перед іншими кредиторами боржника.

Термін «застава» використовується в інших галузях права. Поряд з цивільно-правовою заставою існує «податкова», «кримінально-процесуальна», «митна», «виборча» застави. Безумовно інститути застави галузей публічного права мають свою специфіку та свою сферу застосування. Використання ж єдиного терміну різними галузями права може бути пояснене лише змістовністю самого слова «застава».

У словнику С.І. Ожегова виділяється три його значення: 1) передача майна у забезпечення зобов’язання (під іпотеку); 2) річ, яка надана під забезпечення; 3) доказ забезпечення будь-чого. Саме підхід до застави як до забезпечення будь-чого дозволяє використовувати термін застава в різних галузях права [4, с. 42]. Значення застави полягає у тому, що: - вона забезпечує наявність і збереження майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором. При цьому вартість заставленого майна буде збільшуватись пропорційно рівню інфляції. - застава майна боржника забезпечує заставодержателю можливість забезпечення своїх вимог перед за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами, - реальна загроза втратити майно в натурі є хорошим стимулом для боржника виконати свої зобов’язання на виконати свої гарантії належним чином.

Неоднозначний підхід до визначення поняття застави спостерігається ще на початку ХХ століття. Г.В. Шершеневич визначав заставу як право на чужу річ, яке належить довірителю для забезпечення його права вимоги за зобов’язанням і полягає в можливості переважного задоволення і цінності цієї речі. Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» застава – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами [5, с. 145].

Аналогічне визначення поняття наводиться у Цивільному кодексі України. Так, ст. 572 Цивільного кодексу України дає поняття застави: «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)» [6].

Отже, застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Самостійно вона не існує, є лише одним із засобів забезпечення виконання зобов’язань однією із сторін цивільно-правового правочину. За загальним правилом застава може збільшуватись або зменшуватись у сумі залежно від зміни суми основного зобов’язання.

Залежність застави від основного зобов’язання підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов’язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, похідність застави пов’язана з тим, що застава завжди йде за основним зобов’язанням і не має самостійного життя щодо забезпечуваної нею вимоги. Задоволення основного зобов’язання автоматично стає підставою для припинення застави . Відповідно до ст. 3 Закону України «Про заставу», заставою може бути абсолютна і дійсна вимога і застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах [7].

Таким чином, заставою може бути забезпечена дійсна вимога, в т.ч. вимога, яка може виникнути у майбутньому, при умові, що існує угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог можна виділити характерні ознаки застави.

• По-перше, відокремлюється майно, яке може бути об’єктом звернення стягнення;

• по-друге, заставодержатель має переваги перед іншими кредиторами [8, с. 9].

Для застави характерні наступні принципи:

1) залежність від основного обов’язку та слідування застави за цим зобов’язанням;

2) дійсність застави;

3) спеціальний характер;

4) визначеність застави;

5) змінність предмета застави;

6) нерухомість застави;

7) гласність заставних відносин;

8) публічна віра договору застави;

9) пріоритет або старшинство раніше встановленої застави перед наступним; 10) економічність застави тобто зменшення витрат пов’язаних з заставою;

11) взаємне забезпечення інтересів заставодателя і заставодержателя при при зверненні стягнення на заставлене майно.

На підставі цих принципів, на думку Т. Шкрум, повинно розвиватися заставне законодавство[9, с. 104]. Українське законодавство не містить в собі норми вказаної класифікації видів застави. Проте уявлення про підхід українського законодавця можна отримати із структури самого Закону України «Про заставу».

Як самостійні види застави закон виділяє: іпотеку, заставу товару в обороті і переробці, заклад, заставу цінних паперів, заставу майнових прав. Кізлова О.С. у своїй науковій праці визначає, що при кваліфікації застави в цивільному праві України треба поряд з формально-логічним підходом до вивчення класифікації у науковій літературі застосовувати і методичний підхід, мета якого – розробка конкретних методів класифікації.

Заставу можна класифікувати за наступними критеріями: за підставами виникнення застави – договірна застава, нормативна застава, застава на підставі судового рішення; за правом володіння закладеним майном – заклад та іпотека; за предметом застави – застава рухомого майна (заклад, застава цінних паперів, застава товарів в обігу та переробці, застава майнових прав, іпотека рухомого майна), застава нерухомого майна (іпотека). Безумовно, дані критерії не є єдино можливими для видової класифікації застави, проте, у зв’язку з відсутністю єдиного критерію для класифікації (і це підтверджується аналізом наукової літератури з даного питання) вони найбільш повно визначають істотні властивості застави [10, с. 9].

Шкрум Т.С. пропонує в якості найбільш загального критерію для поділу застави на види виділити предмет застави. І відповідно розділити заставу на: заставу майна та заставу прав. В якості другого кроку пропонується поділити заставу майна на заставу із залишенням у заставодателя та заставу з передачею предмета застави заставодержателю (заклад). Застава майна з залишенням предмета застави у заставодателя пропонується, в свою чергу, поділити на: заставу індивідуально – визначеної речі та заставу товарів в обороті та переробці. І вкінці кінців, заставу індивідуально – визначеної речі, виходячи з природи майна на іпотеку і заставу рухомого майна. Таким чином, такий критерій, як природа майна, відходить в даній класифікації на останній план. В якості визначального критерію виступає фактор передачі майна заставодержателю.

Автор виходить з тієї точки зору, що слід допустити можливість заклада нерухомого майна, а також застави рухомого майна з залишенням його у заставодателя. На підтвердження можливості застави нерухомості автор посилається на японське та російське законодавство. Слід зазначити також, що французькому законодавству відома подібна форма застави нерухомого майна під назвою «антикрез». Через «антикрез» кредитор вступає у володіння нерухомості (аж до здобуття платежу на вимогу) тієї, що належить його боржникові, і, отримуючи протягом вказаного строку надані цією нерухомістю плоди і доходи, щорік обертає їх на погашення відсотків на вимогу, якщо вони йому, кредиторові, належать, а потім на погашення основної суми вимоги, що належить йому [9, c.111].

Така форма забезпечення на практиці зустрічається дуже рідко. Використання такої форми, можливо уявити при передачі в заставу цілісних майнових комплексів, земельних ділянок. Немає принципових причин, чому не можна допустити заставу рухомого майна з залишенням його у заставодателя. І передбачає в середині застави з залишенням його предмета у заставодателя виділити поряд з іпотекою нерухомості і заставою товарів в обороті та переробці, заставу рухомого майна з залишенням його у заставодателя. Така позиція, , представляється не безспірною [11, c.456].

Більшість учених висловлювалися за збереження інституту ручної застави, тобто за таку конструкцію застави рухомості, де само існування заставного права тісно пов’язане з володінням закладеною річчю. Противники цієї точки зору стверджували, що проблема застави рухомості була дозволена не у дусі ручної застави, а саме у дусі римської іпотеки, перетвореної згідно з вимогами сучасного цивільного і торгівельного звороту і звільненою від суттєвого недоліку римської іпотеки – нерозпізнаності.

Вчений вважає, що саме застава нерухомого майна надає заставодавцю більші переваги, оскільки дозволяє йому користуватися іпотечним майном та надає можливість повернути кредит [ 12 ]. Таким чином, як бачимо, в нормах цивільного права відбувається постійне вдосконалення поняття застави та створення більшої свободи для договірного врегулюван- ня аспектів заставного правовідносини. Сучасна конструкція застави виникла замість існуючої раніше фідуціарної конструкції застави та в результаті великої кількості наукових праць набуває окремих рис, характеристик, класифікації.

Аналізуючи дану тематику не можна оминути стороною питання щодо визначення функцій застави. Загальне визначення поняття функцій у цивільному праві, визначення правої природи застави як самотійного інституту цивільного права, встановлення особливостей окремих функцій застави неодноразово привертало увагу таких цивілістів, як: Б. М. Гонгало, В. П. Грибанов, О. С. Звоніцкий, Д. І. Мейєр та ін.

В правовій літературі сутність застави визначається як «право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед інши- ми кредиторами цього боржника». Необхідно відмітити, що це визначення несуттєво відрізняється від визначення сутності застави, яку встановлювали більшість дореволюційних авторів. Визначення застави, яке застосовувалось у цивілістиці у різні історичні періоди, підтверджує, що забезпечувальна функція застави доктринально визнана як його основна функція [13, c.253].

Легальне визначення забезпечувальної функції застави як способу забезпечення зобов'язань закріплено главою 49 ЦК України. Застава віднесена законодавцем до способів забезпечення виконання зобов'язань. Враховуючи цю характеристику застави та законодавче визначення її змісту (ст. 572 ЦК), застава виступає як спосіб забезпечення зобов'язання, у разі порушення або невиконання якого кредитор наділений правом за рахунок майна застави відшкодувати свої збитки. Уявляється, що дане визначення свідчить про те, що функція забезпечення виконання зобов'язань застави повинна бути розглянута як його основна функція, яка відбиває сутність застави [6].

Як і в законодавстві, застава у сучасній правовій літературі розглядається як один з традиційних способів забезпечення виконання зобов'язань Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання , а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Застава як забезпечувальний спосіб забезпечення зобов'язань має такі характерні особливості: - застава виступає як спосіб забезпечення зобов'язання, у разі порушення або невиконання якого кредитор наділений правом за рахунок майна застави відшкодувати свої збитки; - застава виникає в силу договору, закону або рішення суду, має похідний характер; - застава дає можливість заставодержателю першочергового задоволення основної вимоги за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами цього боржника; - застава забезпечує наявність і збереження заставного майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором; - застава забезпечує вимоги заставодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов договору застави; - предмет застави, властивості якого не суперечать чинному законодавству, заставодавець визначає самостійно [14, c. 346].

Але, досліджуючи функції застави, необхідно встановити, що заставі притаманні окремі функції інших правових інститутів і цивільного права в цілому. В правовій літературі не виявилось єдиної думки про функції цивільного права. Взагалі, по відношенню до цивільного права виокремлюють регулятивну, охоронну, поновлювану (компенсаційну), виховну функції. Самі функції цивільного права в літературі класифікують на основні та додаткові функції. Як основні розглядаються регулятивна та охорона. Охоронна функція покликана оберігати суб'єктивні майнові та особисті права особи від посягань усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист від їх порушень. Така охорона повинна здійснюватись у співвідношенні з чинними нормами правово- го регулювання, тобто у контексті здійснення регулятивної функції права. Серед соціальних функцій цивільного права в правовій літературі також вбачаються екологічна, політична, інформаційна.

Вважається можливим припустити, що застава виконує регулятивну і охоронну функції, які є основними. Створення заставного забезпечення здійснює регулювання суспільних відносин, оскільки це регулювання здійснюється договором застави і нормами права. Факт створення заставного забезпечення повинен вплинути на поведінку сторін. Укладання договору застави підкріплює виконання зобов'язань в цивільному праві та позитивно впливає на договірну дисципліну [15, c.98].

Слід відмітити, що регулятивну функцію виконує майже договір застави, оскільки договір регламентує визначені сторонами норми поведінки учасників. Договір застави є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язальних правовідносин, при укладанні якого вирішальну роль відіграють конкретні договірні умови, які сторони, керуючись принципом свободи договору, включили в його текст.

Також, можливо виокремити компенсаційну функцію застави. Сутність даної функції застави полягає у відновленні порушеного майнового стану кредитора за рахунок вартості заставного майна.