5. Порядок формування органів конституційного контролю.

Конституційний контроль здійснюється загальними державними органами - глава держави, парламент, уряд, омбудсмен, генеральний контролер, контрольна (лічильна) палата, уповноважений з прав людини (народний захисник), прокуратура тощо під час виконання своїх функцій або спеціально нарівні з іншими функціями - і спеціалізованими органами конституційного контролю.    У цьому зв'язку конституційний контроль буває політичним і судовим. Політичний конституційний контроль здійснюється президентом, парламентом, урядом та іншими державними органами, чия діяльність має політичний характер.

Виділяють чотири групи країн із різними системами органів конституційного контролю і нагляду: 1) країни, в яких конституційність правових актів можуть перевіряти суди загальної юрисдикції від нижчих до вищих інстанцій (США, Аргентина, Данія, Японія); 2) країни, де визнати закон неконституційним може лише Верховний суд держави (Австралія, Болівія, Індія, Швейцарія); 3) країни, в яких створено спеціальні конституційні суди (Австрія, ФРН, Кіпр, Туреччина); 4) країни, де конституційний контроль здійснює спеціальний орган несудового характеру (наприклад, Конституційна рада у Франції). За більш загальною класифікацією вирізняємо дві системи конституційного контролю: американську (англо-саксонську), коли захист конституції здійснюється судами загальної юрисдикції, та європейську (континентальну) − конституційний контроль виокремлюється із загального правосуддя і стає головним обов’язком спеціалізованого органу − конституційного суду.

   За американською системою, поширеною в основному в країнах англосаксонського права, конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції(. Особливістю цього конституційного контролю є те, що при розгляді судом справи будь-яка із сторін може заявити про неконституційність застосовуваного закону. У цьому разі справа направляється до Верховного Суду, рішення якого стає обов'язковим для всіх судів. Закон, визнаний Верховним Судом як неконституційний, формально продовжує діяти, але не застосовується судами, тобто втрачає судовий захист і, власне, юридичну силу. У такому разі будь-який адміністративний орган формально зберігає право на застосування даного закону, але не робить цього, тому що його рішення може бути оскаржене в суд та скасоване, бо для суду зазначений закон немовби уже не існує. Тоді, як правило, парламент скасовує цей закон.    У деяких зарубіжних країнах (США, Аргентині, Японії, Норвегії) конституційність законів має право перевіряти будь-який суд, а в інших це може здійснювати тільки Верховний Суд після розгляду конкретної справи нижчими судами (наприклад, в Австралії, Індії, на Мальті).    Американська система конституційного контролю зумовлена особливостями існування у США та інших країнах так званого загального, прецедентного права, коли рішення судів є джерелом права.    Для абсолютної більшості європейських країн властива система континентального, писаного права, де джерелом права є закони та підзаконні нормативні акти, а судова практика має підпорядкований характер. Тому система загальних судів, які підлягають праву, не може здійснювати конституційний контроль.    У зв'язку з цим європейська система конституційного контролю передбачає заснування спеціальних судових або квазісудових органів конституційного контролю. Такими органами є конституційні суди Російської Федерації, Республіки Білорусь, Болгарії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Румунії, Німеччини, Італії, Іспанії, Єгипту та ін., Конституційний трибунал Польщі, Конституційна рада Франції. Конституційний контроль за управлінськими рішеннями у Франції здійснює Державна рада, що очолює систему адміністративної юстиції.

Останнім часом деякі латиноамериканські держави пішли шляхом континентальної Європи і створили для здійснення конституційного контролю конституційні суди або конституційні ради (Бразилія, Колумбія, Коста-Рика). У деяких країнах при здійсненні конституційного контролю нарівні зі спеціальними органами використовуються також окремі елементи системи загальних судів. Так, в Італії, поряд з Конституційним Судом, зберігається можливість здійснення конституційного контролю загальними судами. Сторона у судовому процесі або суддя, дійшовши висновку про неконституційність закону, що підлягає застосуванню, можуть дане питання передати на розгляд Конституційного Суду. У федеративних державах поряд з федеральними органами конституційного контролю аналогічні органи створюються і суб'єктами федерації (Німеччина, СРЮ). Способи формування органів конституційного контролю різні, але в основному розрізняються три їх види: парламентський, позапарламентський і змішаний.   Парламентський спосіб застосовується у порівняно невеликій кількості зарубіжних країн. Так, у Німеччині члени федерального Конституційного Суду обираються у рівній кількості (по вісім) Бундестагом та Бундесратом (ч. І ст. 94 Основного Закону), а члени конституційних судів земель - ландтагами. В Угорщині члени Конституційного Суду обираються Державними зборами (п. “л” ч. З § 19 Конституції), а у Хорватії (ч. І ст. 122 Конституції) - нижньою палатою парламенту (Палатою представників) за поданням верхньої палати (Палати жупанів).

Прикладом позапарламентського формування органу конституційного контролю є Японія, де 15 членів Верховного Суду призначає Кабінет Міністрів, а Головного суддю - імператор за поданням Кабінету Міністрів. Члени федерального Конституційного Суду Австрії призначаються за поданням Національної ради та Федеральної ради.    У більшості зарубіжних країн застосовується змішаний спосіб, за якого у формуванні органів конституційного контролю беруть участь представники різних гілок влади або самостійно, або разом. Наприклад, в Італії до складу Конституційного Суду входять 15 суддів, що призначаються по одній третині президентом, парламентом на сумісному засіданні палат і вищими судовими інстанціями (касаційний суд обирає трьох суддів, Державна рада та Рахункова палата - по одному). Аналогічний порядок існує у Болгарії, де Конституційний Суд складається з 12 суддів, одна третина яких призначається президентом, одна третина обирається Народними зборами, і ще одна третина - загальними зборами суддів Верховного касаційного суду та Верховного адміністративного суду.    У Франції трьох членів Конституційної ради призначає Президент, трьох - голова Національних зборів і ще трьох - голова Сенату. Крім того, до складу Конституційної ради по праву входять колишні президенти республіки.

Конституційний Суд Російської Федерації складається з 19 суддів, призначених Радою Федерації за поданням Президента Російської Федерації, а, наприклад, у Чеській Республіці суддів Конституційного Суду, навпаки, призначає Президент Республіки за згодою Сенату.    Уявляється, що змішаний спосіб формування органів конституційного контролю є найбільш оптимальним і демократичним, оскільки він найповніше забезпечує реалізацію принципу поділу влади та баланс усіх гілок влади.

Як правило, для суддів конституційних судів, на відміну від судів загальної юрисдикції, установлюються тривалі терміни повноважень при забороні повторного обрання суддів. Так, у Німеччині термін повноважень - 12 років, у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Італії, Югославії, Словенії, Македонії - 9, у Колумбії, Польщі, Хорватії - 8, у Словаччині - 7, у Монголії, Португалії -6 років.

У ряді країн для забезпечення спадкоємності та стабільності застосовується часткове поновлення складу Конституційного Суду. Так, у Польщі та Колумбії кожні чотири роки оновлюється половина членів конституційних судів, у Франції, Болгарії, Румунії, Іспанії кожні три роки - третина складу органів конституційного контролю.    У зв'язку з цим необхідно розрізняти терміни повноважень, установлені для Конституційного Суду й окремо для його членів.

У деяких країнах повноваження органів конституційного контролю не обмежуються певним терміном. Так, згідно зі ст. 4 Закону про Конституційний Суд “повноваження Конституційного Суду Російської Федерації не обмежені терміном”. Законодавством Російської Федерації не передбачається розпуск Конституційного Суду або припинення його діяльності. Припиняються тільки повноваження суддів Конституційного Суду виключно через підстави, передбачені законом.

Кількісний склад органів конституційного контролю зарубіжних країн, як правило, невеликий і не залежить від кількості населення або площі території країни. Так, якщо в Югославії 7 членів Федерального Конституційного Суду, у Франції, Румунії, Словенії, Македонії, Монголії - 9, то у Німеччині - 16, а в Росії - 19.

У зв'язку з тим, що діяльність органів конституційного контролю має свої особливості та специфіку, до їх членів у багатьох країнах ставляться певні вимоги, а саме: підвищений віковий ценз, значний професійний стаж, особисті моральні якості, заборона або обмеження політичної діяльності.

Повноваження органів конституційного контролю:

Федеральний Конституційний суд Німеччини уповноважений вирішувати питання відповідності законів і судових рішень Конституції ФРН. Основний Закон Німеччини дозволяє судові скасовувати прийняті в належному демократичному порядку закони, якщо вони суперечать Конституції. Заяви мають право подавати органи влади, федеральний президент, бундестаг і бундесрат або їх частини – депутати чи фракції, федеральний та земельні уряди. Основний Закон наділяє правом подавати “конституційну скаргу” і окремого громадянина. Найважливіше повноваження Конституційного суду Італії − контроль за конституційністю законів та актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним. Крім того, Конституційний суд розглядає спори про компетенцію, які можуть виникнути між парламентом і урядом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою і областями або між областями. Орган конституційного контролю Франції – Конституційна рада. Його функції нагадують функції конституційного суду в інших країнах. Наприклад, Рада не може скасувати чинний закон − вона може винести судження про неконституційність законопроекту або щойно прийнятого закону, а також оскарженого і того, що після промульгації не набув чинності.

- Перевірка конституційності законів та інших нормативних правових актів.  - Перевірка конституційності міжнародних договорів в Албанії, Болгарії, Андоррі, Угорщини, Німеччини, Іспанії, Литві, Молдові, Словенії, України, Естонії, а також у ряді арабських, африканських і латиноамериканських держав (Алжир, Габон, Конго, Мадагаскар, Малі, Сенегал , Чилі,Коста-Ріка).  -Захист прав і свобод людини і громадянина. 

-Перевірка конституційності проведення референдумів і виборів, здійснення права народної ініціативи.  -Конституційний контроль правосуддя за порушеннями конституції главою держави.  -Перевірка конституційності організації і діяльності політичних партій та громадських об'єднань(Вірменія, Польща, Португалія, Туреччина,ФРН).  -Тлумачення конституції. 

-Попереджувальний судовий конституційний контроль, т. e. перевірка відповідності конституції законів та інших нормативних правових актів до їхнього вступу в силу, існує в Австрії, Угорщині, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Румунії та ряді інших держав.  У ряді держав нормативні правові акти (закони та ін) перевіряються конституційними судами не тільки на відповідність конституції (що повною мірою відповідає природі конституційності суду), але і на відповідність конституційним та іншим законам. Існує практика перевірки відповідності законів та інших підзаконних актів загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права та міжнародних договорів, учасником яких є дана держава (Словаччина, Чехія,Польща,Білорусь).  Конституційні суди здійснюють контроль за організацією і проведенням референдумів у Вірменії, Грузії, Італії, Молдові та інших державах. Порушення процедури конституційного переслідування вищих посадових осіб держави зазвичай належить не самому конституційному суду, а парламенту. Справи за звинуваченням глави держави розглядаються конституційними судами Австрії, Болгарії, Угорщини, Італії, Словаччини,ФРН.  У деяких країнах (Франція, Ірландія, Нікарагуа, Панама) застосовуються обидві форми конституційного контролю. Орган, який здійснює конституційний нагляд, може визнати суперечить конституції або весь закон цілком, або окремі його положення. За загальним правилом рішення органу конституційного нагляду є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим. Правовим наслідком визнання закону або іншого акту цілком або частково неконституційним є те, що відповідний закон або нормативний акт цілком або частково втрачає юридичну силу і перестає застосовуватися судами. Це стосується, звісно, ​​тільки до подальшого конституційного контролю. 

У федеративній державі конституційний суд може вирішувати спори про компетенцію не тільки між федеральними органами державної влади, а й між федеральними органами державної влади та органами державної влади членів (суб'єктів) федерації (Австрія, Бельгія, Іспанія,Португалія,ФРН,Швейцарія).  У ряді держав конституційні суди наділені й іншими повноваженнями:  · Розгляд конституційних скарг автономних утворень на незаконне втручання держави в їх діяльність(Чехія,ФРН,Швейцарія);  · Розгляд справ з перевірки дієздатності глави держави та інших вищих посадових осіб держави (Вірменія, Болгарія, Литва, Молдова,Португалія, Румунія,Хорватія, Кіпр, Алжир).