Конституційне регулювання судової влади. План

1.Поняття судової влади та її місце в механізмі розподілу влад.

2.Система та організація судової влади.

3.Конституційні принципи правосуддя.

4.Правовоий статус суддів.

5. Порядок формування органів конституційного контролю та повноваження органів конституційного контролю.

1.Поняття судової влади та її місце в механізмі розподілу влад.

Історично відокремлення судової влади у самостійну сферу державного регулювання сталося у XVIIIст. Спочатку у правовій доктрині (зокрема, в теорії розподілу влад, обгрунтованій Дж.Локком і Ш.Монтеск'є), а потім і в конституційних актах (починаючи з Конституції США 1787 p.) суди звільня­ються від злиття з органами виконавчої влади. З того часу стає правомірним використання поняття судової влади.

Отже,судова влада - згідно з теорією розподілу влад самостійна і незалежна сфера публічної влади (поряд із законодавчою і виконавчою),яка представляє собою: а)сукупність повноважень щодо здійснення правосуддя;, б) систему держав­них органів які здійснюють ці повноваження, її найбільш суттєвою особливістю є те, що вона, як випливає з наведеної дефініції, може бути реалізована тільки державними судами, які входять до складу судової системи відповідної країни.

Конституції більшості сучасних зарубіжних країн містять розділи, присвячені судовій гілці влади: «Про судову владу» – Конституції Іспанії, Франції, Японії; «Правосуддя» – Основний закон ФРН; «Суди» – Конституція Португалії; «Судочинство» – Конституція Угорщини; «Судова система» – Конституція Македонії тощо.

До повноважень, які складають зміст судової влади, відносять: конституційний контроль; правосуддя; контроль за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб; участь у забезпеченні належного виконання вироків та інших судових рішень; розгляд і провадження матеріалів (справ) про адміністративні порушення, підвідомчі суди; роз'яснення діючого законодавства з питань судової практики; участь у формуванні суддівського корпусу і сприяння органам суддівського товариства.

Загальновідомо, що кожна гілка влади здійснює свої фу­нкції за допомогою особливих, властивих тільки їй органів. У судової влади такими є суди, які складають у своїй сукупнос­ті судову систему, її організаційні форми визначені законом і можуть бути змінені тільки у законодавчому порядку. Вже перша писана конституція – Конституція США - відобразила цей момент, зафіксувавши у розд. 1 ст. III положення: "Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом і тими нижчими судами, які будуть час від часу вста­новлюватися і засновуватися Конгресом". У сучасних демок­ратичних державах здійснення основних повноважень судо­вої влади покладається на суди різних категорій (загальної компетенції, спеціалізовані, адміністративні, конституційні), а також іноді на т.зв. квазісудові органи. Отже, судова сис­тема - це сукупність усіх судів даної держави, які мають спільні завдання, пов'язані між: собою відносинами щодо здійснення правосуддя.

Судова влада володіє рисами (ознаками), які відрізняють її від інших гілок влади. По-перше, вона має конкретний (як правило, інцидентний) характер. За ініціативою заявника суд розглядає і розв'язує на основі норм права і від імені держави конкретні кримінальні, цивільні, адміністративні та інші спо­ри, а також справи про конституційність і законність актів і дій державних органів. По-друге, діяльність судової влади відбувається у межах суворо і детально регламентованої за­коном процедури. По-третє, судова влада здійснюється одноособово суддею або судовою колегією (суддями; суддями і присяжними; суддями і народ­ними засідателями тощо), її кадровий склад - судді - утво­рюють особливий професійний прошарок, т.зв. суддівський корпус, який має особливий правовий статус (наприклад, ст. 92Основного закону ФРН містить таке положення: "Судова влада доручається суддям"). Інакше кажучи, судді є справж­німи носіями судової влади.

Але при всій відносній самостійності судової влади вся ж її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади, і передусім від законодавчої. Саме остання визначає компете­нцію окремих ланок судової системи, статус суддів і цілу ни­зку інших питань. Підвалиною цієї законодавчої регламента­ції є конституція. Конституційні засади деталізуються у спе­ціальних законах.

Щодо ролі виконавчої гілки влади стосовно судової систе­ми, то вона менш значна. У самому загальному плані вона зво­диться до матеріально-технічного забезпечення діяльності судів. Ця роль дещо більша у тих державах, де на міністерства юстиції покладені окремі управлінські функції та керівництво прокура­турою, як це, наприклад, має місце у ФРН.

Водночас у другій половині XXст. виявилась тенденція передавання відповідних функцій до особливих органів суддів­ського самоврядування, які передбачені багатьма конституціями новітнього періоду (наприклад, Вища Рада магістратури - в Італії, Франції; Вища Рада судової влади - у Болгарії; Національна Рада Судівництва - у Польщі, Рада правосуддя - у Вірменії тощо). На такі і подібні до них органи суддівського самовряду­вання покладені завдання формування суддівського корпусу та кар'єри суддів і прокурорів, їх призначення на посаду, дисцип­лінарна відповідальність, реорганізації окремих судів, інспекту­вання судів у необхідних випадках тощо.

Не знає однозначного розв'язання проблема віднесення прокуратури до органів судової влади. У більшості держав, як свідчить порівняльний аналіз судових систем, прокуратура діє під загальним керівництвом міністра юстиції, утворюючи більш-менш централізовану сис­тему. Але в ряді держав це система не тільки відповідає судо­вій системі, але й організаційно пов'язана з нею; прокурори перебувають і діють при судах.