З. Перехід від конфронтації до співробітництва

Лондон­ська нарада керівників держав НАТО 5-6 липня 1990 р, ухвалила декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині.

Країни НАТО зобов'язувалися не нападати на інші держави, а ядер­не озброєння оголошувалося "зброєю екстремальної ситуації".

Зміни, що відбувались у світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки.

Його розв'я­занню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи.

Так, на Паризькій нараді країн — учасниць Європейського економічно­го співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три важливі документи: Хартію для нової Європи, Спільну декларацію 22 держав, яка фактично узгоджувала прин­ципи їхніх воєнних доктрин, і Договір про звичайні збройні сили в Європі.

У хартії велику увагу приділено гуманітарним аспек­там міжнародних відносин, "людському виміру" і становленню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Та­кож на нараді було ухвалено рішення про радикальне скорочен­ня озброєнь і збройних сил в Європі.

1 березня 1991 р. у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр із запобігання конфлік­тів. Країни Східної Європи і Росія стали членами Ради Європи.

4. Нова роль центрально і східноєвропейських держав на міжнародній арені

На сучасному етапі східноєвропейські країни прагнуть інтег­рації, з економічними й політичними структурами західноєвро­пейських країн, бажають увійти до НАТО.

Проте їхній соціаль­но-економічний і політичний рівень різниться, тому західні кра­їни провадять диференційовану політику щодо цих держав.

У липні 1997 р. під час зустрічі лідерів НАТО в Мадриді було винесено рішення про прийняття до цієї організації трьох колиш­ніх учасників Варшавського договору — Угорщини, Польщі та Чехії.

Це відбулося 1999 р., коли НАТО відзначало свій 50-річ-ний ювілей. Хоча Франція та Італія наполягали на прийнятті до альянсу Румунії та Словенії, інші учасники зустрічі у верхах не підтримали цю пропозицію.

Двері НАТО оголосили відчинени­ми для всіх, але без конкретних термінів прийняття "чергової хвилі". А всім, хто лишився поза межами організації, було запро­поновано підсилену програму "Партнерство заради миру".

9 липня 1997 р., після того, як були оголошені нові члени НАТО, відбулася зустріч 44 керівників держав та урядів у Мад­риді, яка дістала найменування 1-ї сесії Ради євро-атлантичного партнерства (РЄАП) на вищому рівні.

Ця рада заступила форум політичних консультацій Заходу і Сходу з північноатлантичного співробітництва і перебрала місію координатора військового партнерства,

Порад із західноєвропейською орієнтацією країни Центральної та Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації.

5. Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі

Після розпаду СРСР Україна стала ядерною державою, як і Росія, Білорусь, Казахстан. Для західних країн це було великою проблемою. Вони прагнули, щоб Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від своїх ядерних арсеналів і вивезли їх до Росії.

Починаючи з 1992 р. США витратили 1,5 млрд доларів на.встановлення контролю за ядерною зброєю в Росії, Україні, Білорусі та Казахстані (до цієї суми входять витрати на перевезення ядер­них боєголовок, їх зберігання й демонтаж).

Президент України в січні 1993 р. разом із президентами США та Росії підписав Дого­вір про скорочення стратегічної ядерної зброї (СНО-2).

Україна почала вивозити свої ядерні боєголовки до Росії, демонтувати ракети і шахти з устаткуванням.

Така діяльність України викли­кала велику повагу до неї з боку урядів і народів багатьох країн світу.

Важливим досягненням' зовнішньої політики незалежної Укра­їни стало її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядер­ної зброї (ДНЯЗ). Це стало можливим після того, як на буда­пештській зустрічі у верхах країн НБСЄ у грудні 1994 р. президен­ти США і Росії, а також прем'єр-міністр Великої Британії поста­вили свої підписи під меморандумом про гарантії безпеки Укра­їні, Білорусі та Казахстану. Аналогічні гарантії надали Україні уряди КНР і Франції, які мають ядерну зброю.

Україна підтримує програму НАТО "Партнерство заради миру". 9 липня 1997 р. Л.Кучма підписав у Мадриді з лідерами 16 країн НАТО Хартію особливого партнерства України з цим альянсом. Цей документ сприяв зміцненню миру та безпеки в Європі. :

Україна ствердилася на міжнародній арені як суверенна держава. її зовнішня політика є виваженою й передбачуваною, вона спрямована на розвиток добросусідських відаюсин, зміцнення безпеки в Європі та світі.

Розвиток відносин України з окремими державами вийшов на рівень стратегічного партнерства. У двосторонніх документах уже закріплено відносини стратегічного, партнерства України з шістьма державами світу — це Азербайджан, Болгарія, Польща, Росія, США, Узбекистан. Ще з двома державами документально зафіксовані відносини особливого партнерства — це Грузія і Канада. Активно розвиваються політичні контакти України з країнами ГУУАМ. Членами цього регіонального об'єднання є Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова. Поступо­во нарощується регіональне співробітництво в рамках ОЧЕС (Організації чорноморського економічного співробітництва).