15. Поняття та види доказів. Процес формування показань.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання свідомо неправдивих показань. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання. Види допиту: 1.залежно від процесуального становища допитуваного: – допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. 2.За віковими особливостями допитуваного: – допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. 3.За послідовністю проведення — допит первісний, повторний; додатковий. 4.За суб’єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит. Сприйняття, запам’ятовування та відтворення є взаємопов’язаними етапами формування показань. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Правильність сприйняття залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників: суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають. Об’єктивні чинники – спрямованість сприйняття та його емоційність. Запам’ятовування, як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення. Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

17. Викриття неправди в показаннях.

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті. Критерії відповідності показань допитуваного дійсності: 1) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене); 2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними); 3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу); 4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим); 5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання); 6) критерій невідповідностей. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дає змоги, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відображають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред’явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а виконують лише орієнтуючу функцію. У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення. Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість: 1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії; 2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі; 5) встановлення обмови; 6) встановлення самообмови.