5)) Тема провини у романі “Процес”, сенс притчі про врата Закону.

Проблема провини - одна з центральних у творчості Ф. Кафки. Можна дати психологічно точне визначення центральної проблеми творчості Кафки: “Одне з найсильніших наших бажань полягає не в тому, щоб бути правим, - у тому, щоб бути виправданим. Гострота цього бажання обумовлена нашим відчуттям, що нам немає виправдання. 

“Німецький експресіонізм і творчість Ф. Кафки

Франц Кафка (1883-1924) творчість Франца Кафки, відмічена 1915 р. премією Фонтане, привернула увагу лише в 40 р., коли його сприйняли на Заході як метра модернізму. Письменник показав відчуження особистості, ізольованість людини в буржуазному суспільстві, її приреченість на страждання. "Тільки люди, яких уразила однакова недуга, розуміють одне одного" - такий запис він зробив, у 20 років.

Франц Кафка за національністю єврей, писав і вивчав німецьку мову. Продовжив традиції Гофмана і поєднав у своїй творчості реальний та ірреальний світ, що ускладнило його читання. Усе своє життя він роздвоювався між своїм духовним життям, яке вважав фантастичним, бо воно було сповнене страхіттями та жахами, та реальним, ще страшнішим, оскільки суперечило людському єству. Світ для нього, таким чином, був розчахнутим на поетику сновидінь і брудну прозу життя.

Писав прозаїк дуже багато, але за життя вийшло всього три збірки: "Спостереження", "Сільський лікар", "Художник голоду" ("Голодомайстер"). Після смерті митця з'явилися романи "Процес" (1925), "Замок" (1926), "Америка". Всі вони було незавершеними.

Письменник дійсно став однією з найвидатніших постатей у європейській літературі XX століття. Уявити без його творчості цей період просто неможливо. Проте мало статися так, що ніхто і не дізнався б ні про нього, ні, тим більше, про його творчість. У своєму заповіті чоловік визначив долю свого творіння, щоденників та листів: вони повинні були віддатися вогню. На щастя, товариш письменника Макс Брод насмілився не виконати цю умову заповіту. І таким чином до сучасного читача дійшло майже все, що було створено ним.

Народився визначний австрійський письменник-модерніст 3 липня 1883 року у Празі, що була тоді містом Австро-Угорської імперії, в єврейській родині. Рік народження виявився видатним: помер Ріхард Вагнер - відомий німецький композитор і диригент; пішов із життя французький живописець Едуард Мане; в Чехії народився Ярослав Гашек, який прожив 40 років, як і Кафка; в Італії - народився фашистський диктатор Беніто Муссоліні.

Франц був єдиним сином у сім'ї Германа та Юлії Кафки (два хлопчики, які народилися після нього, прожили недовго). Крім Франца, батьки мали трьох доньок: Еллі, Валлі, Оттла. Із наймолодшою сестрою у Кафки до кінця життя залишилася ніжна, зворушлива дружба. Листи до неї складуть окрему книгу.

Батько письменника наполегливою працею зібрав невеликий капітал і став дрібним фабрикантом, власником галантерейної крамниці. У сім'ї це був деспотичний тиран, який своєю дріб'язковою прискіпливістю та жорстокістю зробив життя усіх мешканців дому нестерпним, а особливо сина Франца. Сімейні стосунки з батьком були швидше сімейними путами.

Батько придушив волю хлопця, позбавив його віри у власні сили і викликав до себе почуття страху, ненависті та відрази.

Хлопця постійно з самого дитинства переслідував страх: перед батьком, перед грубою нянькою-чешкою, перед сусідськими хлопцями, а незабаром до цього додався ще страх перед школою та вчителями. Усього він не позбувся все своє життя і даний епізод вплинув на формування характеру творчості.

У школі Франц навчався добре. Сім'я переїздила із місця на місце, змінювали школи, гімназії, і кожне нове оточення додавало нової паніки і переживань. Хлопець захопив грою на скрипці, багато читає. На вимогу батька Кафка здобув юридичну освіту у Празькому університеті, однак усе своє життя прослужив дрібним клерком у страховому агентстві, категорично відмовившись займатися справами батькової фабрики і віддаючи себе самого і весь свій вільний час ненависній Кафці-старшому літературі. Юнак паралельно відвідував лекції на філософському, мистецькому факультеті, виявляв зацікавлення до хімічних наук. У 1906 р. закінчив університет, працював як юрист у різних установах Праги, але повсякденна робота не задовольнила, оскільки захопився літературою. Однак страх перед життям не зник. Можливо, щоб його подолати, Кафка вчився танцювати та їздити верхи.

На перший погляд, біографія Кафки небагата на події. До вже сказаного слід додати, що він почав друкуватися з 1908 р., і за життя видав дуже мало: лише шосту частину того, що було ним написано. Але це пояснювало не цензурними чи якимись іншими переслідуваннями, а виключно особливостями особистості письменника: він свідомо писав свої твори, так би мовити, "в шухляду", бо не любив друкуватися. Надруковані твори читачі і критики сприйняли задовільно. Письменник-початківець отримав найпочеснішу премію Фонтане (вища нагорода з літератури у Німеччині). Для нього власна творчість, як і мистецтво в цілому, було більш реальнішою категорією, ніж саме життя. Він швидко знайшов цікаву форму викладу - притчу, яка перетворилася у художню метафору.

Він не був схожим на інших. Один із його німецьких біографів писав: "Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей... він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляла німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляв німецькою, він не був своїм серед німців. Він, ніби голий серед одягнених. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син - не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім 'ї Водночас він був у своїй родини більш чужим, ніж будь-хто інший".

Чужий серед людей, чужий у своїй сім'ї, самотній у товаристві друзів, раону також не був одружений, а своїй нареченій відмовив двічі. Серед численних комплексів Кафки - комплекс перед жінками. Він мріяв створити сім'ю й виховати дітей.

У 1912 р. до Франца прийшло перше серйозне захоплення: він познайомився з Феліцією Бауер, стенографісткою з магазину. Між ними виникло листування, а потім дружба, після чого юнак насмілився попросити руки. Дівчина погодилася вийти за нього заміж, однак весілля не відбулося. В одному з листів коханими зізнався своїй подрузі: "Перешкодою мені став страх перед можливістю бути щасливим". Через декілька місяців він знову запропонував Феліції вийти заміж, проте і вдруге не наважився це зробити.

Все життя Кафка боявся стати порядним буржуа і остаточно пов'язати своє життя шлюбом. Навіть тоді, коли він захопився чеською журналісткою Міленою Есенською, з якою познайомився у 1920 р.

У вересні 1923 р. Франц виїхав в Берлін до Дори Дімант, юної привабливої красуні, з якою познайомився у пансіонаті відпочинку єврейського Дому. З Дорою, котра фактично стала його дружиною (громадянський шлюб), письменник нарешті отримав бажаний душевний спокій і був щасливий останні місяці свого життя. Офіційній реєстрації шлюбу завадив батько Дори, для якого Франц був достатньо порядним євреєм.

Через шість місяців після приїзду прозаїка в Берлін його здоров'я різко погіршилося, і лікування, на жаль, не дало ніяких позитивних зрушень. Три місяці він перебував в агонії: рушився не лише організм, а й свідомість. 3 червня 1924 р. Митець помер у санаторії "Кірлінг" в Австрії у присутності Дори Дімант та товариша Роберта Клопштока. Тіло письменника було перевезено в Прагу і поховано на єврейському Страшницькому кладовищі.

У літературному світі смерть Франці Кафки пройшла майже непоміченою. Єдиним відгуком став некролог, який опублікувала Мілена Есенська у празькій газеті "Народні листи.

Про нього після II Світової війни говорили, що він жив у трьох світах: світ, де він раб і підкорявся законам; світ його батька, який наказував і обурювався з приводу невиконання наказів; світ, у якому жили вільні і щасливі люди.

Творчість Кафки належала до експресіонізму. Твори письменника були сповнені ідеями абсурду, в них відчувалася прихована єдність надлюдського і буденного, фантастичного і реального.

Прозаїк писав романи, новели, притчі, афоризми. За життя було видано кілька невеликих за обсягом книжок. По смерті надруковано понад 30 новел і всі три романи: "Америка", "Процес" і "Замок". Нині його спадщина складає десять томів, куди увійшли також "Щоденники" 1910-1923 рр., "Листи 1902-1924", "Листи до Мілени", "Листи до Феліції", "Листи до Оттле та родини".

Дослідники виділили два чинники, які найбільше вплинули на появу інтересу знавців літератури до творчості Кафки за чверть століття по його смерті. По-перше, це європейська внутрішня ситуація 30-40-х рр., яка своєю моторошністю була дуже схожа на світ, змальований у творах автора. По-друге, існування спорідненість між ідеями французького екзистенціалізму (Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель) та світом письменника, що також сприяло популярності його творів.

Новели Кафки. Рання мала проза митця, створена ним протягом 1904-1910 рр., увійшла до збірки "Споглядання". Уже у перших творах прозвучали типово "каф-кіанські мотиви" - обездуховлене існування, обезцінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий, описаний у новелі чи притчі випадок здійнявся з типовим, загальним. Уже у ранніх творах Франц прагнув надати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст умістити у прозову, буденну форму.

За одну ніч, з 22 на 23 вересня 1912 р., він написав новелу "Вирок.

У творчості Кафки численні молоді комерсанти й чиновники прагнули створити собі забезпечене існування, але, віддавали всі сили професії, дегуманізували себе і завдали шкоди родинним зв'язкам.

У новелі показано зіткнення людини з фатумом, у якому та потерпіла неминучу і непоправну поразку. Георга не могла звинуватити жодна суспільна інстанція, але караючим судом стала його сім'я. Батько присудив сина до страти - "страти водою", і він, підхоплений невідомою силою, побіг із дому. Герой кинувся з моста в воду, встигнувши промовити: "Любі мої батьки, і все-таки я вас любив".

Ймовірно, що основа "Вироку" цілком правдоподібна і типова для буржуазної родинної традиції та звичаїв: молодий спадкоємець безжально відтіснив від справ старого главу торгівельної фірми. Кафка надав ситуації фантасмагоричного характеру, ніби спеціально "замаскував" суть конфлікту сина і вдівця-батька.

Серед інших визначних зразків новелістики Кафки - "У виправній колонії", "Гігантський кріт", "Звіт для Академії", "Як будувалася китайська стіна", "Дослідження одного собаки" та ін

У 1912 р. прозаїк почав працювати над романом "Без вісті зниклий", який Макс надрукував у 1927 р. під назвою "Америка". Роман залишився незавершеним: письменник написав 6 розділів, а 1913 р. опублікував окремо лише його першу частину - "Кочегар".

В 1914-1915 рр. Кафка написав свій другий незавершений роман "Процес", який вийшов у світ 1925 р. Упродовж 1921-1922 рр. автор плідно працював над останнім, теж незавершеним романом "Замок". Усі його романи мали трагічний фінал (передбачений, хоча й не написаний, бо твори незавершені), і це не випадково. Адже конфлікт людини і суспільства, людини і життя, на думку письменника, неможливо розв'язати, так само, як і неможливо подолати людську відчуженість.

Важливе місце у творчості прозаїка належало притчам. Притчевий характер освоєння дійсності дослідники вважали чи не найголовнішою рисою стало художнього світу. Притча набула риси дійсності, так уміло поєднав письменник елементи реального і фантастичного.

Одним із найцікавіших у Кафки стали невеликі за обсягом притчі "Правда про Санчо Пансу" та "Біля воріт Закону". 1922 р. письменник написав один із підсумкових своїх творів - "Про притчі".

Ще одним визначальним для творчості письменника жанром стали афоризми, які були опубліковані лише після смерті автора у 1931 р. Макс Брод об'єднав їх під назвою "Роздуми про гріх, страждання, надію та істинний шлях", а другий цикл носив назву "Він. Нотатки 1920 року". Афоризми присвячені релігійним, філософським, моральним проблемам.

У своїх афоризмах він виклав власну позицію щодо світу і життя, витлумачив свою екзистенційну ситуацію.

Творчість Франца Кафки вражала синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність тісно взаємодіяли. Найнеймовірніше та найабсурдніше відбувалося у буденній обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжувалося якимись романтичними казковими ефектами. Більше того, воно ні у кого не викликало подиву, сприймалося, як щось природне.