Розділ іv. Назви прикрас

4.1. Сережка, жіноча вушна прикраса: [зау́шниц'а], і, жін. (Онок); [кар'і́чка], ы, жін. (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва зау́шниця (заву́шниця) подається в словнику [СУМ, ІІІ: 63] із значенням «запалення завушних залоз; діал. сережка». В закарпатській говірці с. Сокирниця Хустського р-ну ця назва вживається у значенні «сережка» [ССк., 90]. В наддністрянських говірках також поширена назва заву́шниця; значення т.с. [Шило, 119]. В бойківських говірках вживається назва за́ушниці для позначення сережок [Онишкевич, І: 291]. Назва за́ву́шниці, за́ушниці в гуцульських говірках відома як застаріла із значенням «те саме, що ковто́к (сережка)»; позначає також свинку, дитячу інфекційну хворобу та ґулю, пухлину за вухами [Гг, 73]. У західнополіських говірках вживаються назви заву́шникі, заву́шниці із значенням «сережки, які підвішували до проколотого вуха» [Аркушин, І: 163].

Назва карі́чка як зменшена поширена в говірці с. Сокирниця Хустського р-ну із значенням «карі́ка (кільце з дроту, яке вставляють у рило поросяти, щоб не могло рити)» [ССк., 139]. В бойківських говірках назва карі́ки вживається для позначення кружок на кухонній плиті [Онишкевич, І: 341]. Ця назва утворилася за допомогою суфіксального способу з іменника карі́ка, який є запозиченням з угорської мови; угор. karika «коло, обруч, диск», очевидно, пов’язане з угор. kerek «круглий», kerе́k «колесо» [ЕСУМ, ІІ: 392].

4.2. Намисто, прикраса з перлів, коралів і т.Ін., яку жінки носять на шиї: [мони́сто], а, сер.; [бу́сы], ыв, мн. (Онок, Боржавське); [р'а́скы], ыв, мн. (Великі Ком’яти).

Назва мони́сто функціонує у більшій частині закарпатських говірок (боржавській, верховинській, ужанській говіркових групах), бойківських, поліських, подільських говірках; в останніх вживається ще й на позначення мони́ста з моне́т. Зустрічаємо його також у говорах російської; пор. рос. мони́сто «пронизи, монеты и шелеги на гайтане» [Піцура, 117]. Назва мони́сто походить від прасл. monisto, що має відповідники в давньоіндійській, давньонімецькій та давньоанглійській мові і походить від іє. *mono- «потилиця, шия» [ЕСУМ, ІІІ: 507].

Назва бу́си подається в словнику [СУМ, І: 263] як така, що рідко вживається у значенні намисто. Назва бу́си вважається здебільшого пов’язана з бі́сер, що походить від ар. busra. Соболевський пов’язує з др. буса «човен», словом германського походження (дісл. bussa, buža «тс.»), оскільки черепашки, з яких виготовлялося намисто, були схожі своєю формою на човни. Фасмер вважає етимологію Соболевського сумнівною, а перше припущення фонетично неприйнятним [ЕСУМ, І: 306].

Назва ря́ска в українській літературній мові вживається як розмовна у значенні «те саме, що ря́са (верхній довгий одяг у талію з широкими рукавами у православного духовенства)» [СУМ, VІІ: 925]. В закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну ця назва поширена як ботанічна із значенням «суцвіття на стеблі кукурудзи» [ССк., 325]. Слово ря́ска в бойківських говірках позначає колос вівса або волоть, бахрому [Онишкевич, ІІ: 199].

Назва ря́ска утворилася за допомогою суфіксального способу з іменника ря́са «бахрома; торочки; колос проса, вівса; волоть, мітелка у рослин, віночок», який походить від прасл. ręsa «щось пишне, густе» [ЕСУМ, V: 156].

4.3. Перстень, оздоблена коштовним каменем або каменями прикраса на палець: [кол'цо́], а, сер.; [жоÿкови́на], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва кольцо́ відома в західнополіських говірках із значенням «кільце; те саме, що колесо» [Аркушин, І: 239]. Запозичена ця назва, ймовірно, з російської мови; пор. рос. кольцо́ «тс.» Походить назва кольцо́ від церк.- слов. кольце́, похідного від прасл. *kolo [Фасмер, І: 246].

Назва жовкови́на поширена в закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значенням «обручальний перстень, обручка» [ССк., 85].

4.4. Обручальний перстень без жодних каменів: [обруча́л'ноjе кол'цо́],а, сер.; [жоÿкови́на], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Про назви кольцо́, жовкови́на див. п. 4.3.

4.5. Срібний перстень: [жуÿкови́на], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Про назву жовкови́на див. п. 4.3.

4.6. Кольоровий, зроблений під алмаз камінь на перстневі: [д'іjама́нт], а, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва діама́нт вживається в українській літературній мові із значеннями «дорогоцінний камінь — алмаз, штучно огранений і відшліфований; брильянт;  вид дрібного друкарського шрифту» [СУМ, ІІ: 295]. Така назва запозичена з середньолатинської мови; слат. diamās (зн. в. diamantem) «алмаз, діамант» походить від гр. άδάμας (род. в. άδάμαντος) «твердий метал, сплав, сталь» неясного походження. У середньолатинській мові початок слова dia- з’явився під впливом гр. διαφανής «прозорий» [ЕСУМ, ІІ: 83].

4.7. Чотки для читання молитви: [чо́ткы], ок, мн. (Онок); [пац'урки́], ів, мн. (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва чо́тки в українській літературній мові вживається як церковна у значенні «шнурок з нанизаним на нього дерев’яним, кістяним, янтарним і т. ін. намистом чи вузликами для відліку прочитаних молитов або поклонів під час молитви, вживаний перев. серед католиків і буддистів» [СУМ, ХІ: 370]. Ця назва виникла як форма наз. в. мн. від др. чьтъка, утвореного за допомогою суфікса -ъка від др. чьту, чьсти «рахую, рахувати; читати» [ЕСУМ, VІ: 347].

Назва пацьо́рки як діалектна із значеннями «намисто; мотузки, нитки, шнурки, пасма і т.ін.» подається в [СУМ, VІ: 103]. В закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну поширена назва пацюркы́ т.с. [ССк., 220]. В українських говорах вживаються назви пацюрки́, пацьорки́, пацірки́, пацьо́ри «бусы» [Грінченко, ІІІ, 103], наддністр. пацю́рки, пацьо́рки «намисто» [Шило, 196], буков. пацьо́рки «намисто з бісеру; торочки; обірвані краї одягу, нитки з тканин і трикотажних виробів; перен. жаб’яча ікра» [СБГ, 394], гуцул. пацьо́рки «намисто; цітки́ (повітряні бульбашки в горілці)» [Неґрич, 130]; бойк. пацьо́рки «разок із скляних намистинок» [Онишкевич, ІІ, 46], західнопол. пацю́ри, пацю́рки «намисто, послід лісової козулі» [Аркушин, ІІ, 33].

На думку Т. Піцури, широке вживання назви пац'óрки у значенні «намисто» – результат переосмислення первинного значення пац'óрки «чотки», яке запозичено з польської мови; пор. пол. paciorkі т.с. є формою множини «молитва, намистинка» (намистинами на чотках відраховували кількість прочитаних молитов, найчастіше молитви «Отче наш») [Піцура, 2007, 117]. Польська форма pа́ciorek – демінутив від pа́ciеrz «молитва», яке зводиться до лат. ра́ter «батько, отець», першого слова молитви «Pater noster» [ЕСУМ: V, 323]. Як вважає Т.Піцура, семантичний розвиток «чотки» > «намисто» > «прикраса для вух» відбувався на основі спільності складових частин, намистин та, можливо, функціональної близькості описуваних реалій: відомі факти, коли й зараз після закінчення молитви чотки носять на шиї [Піцура, 2007, 118].