3.10. Бахрома, суцільний ряд ниток, шнурків, що вільно звисають на краях хустини, скатерки і т.Ін.: [стр'а́пы], ів, мн. (Онок); [ки́тиͤ ц'і], ц', мн. (Великі Ком’яти); [вjа́ска], ы, жін. (Боржавське).

У говірці с.Сокирниця Хустського р-ну вживається назва стря́пкы із значенням «торочки, виготовлені на домотканому рушникові шляхом висмикування поперечних ниток» [ССк., 345]. Також ця назва вживається в буковинських говірках із значенням «лахміття» [СБГ, 530]. Схожа назва стра́пи поширена в західнополіських говірках із значенням «те саме, що пре́ндзель (китиця біля хустки, скатертини і т.ін.)» [Аркушин, ІІ: 83,177].

Назва стра́пи (стря́пи) «безладно сплетені коси» загальновизнаної етимології немає; здебільшого пов’язується з прасл. tręp-/stręp- «китиця; торочки; ганчірка; шмат» (укр. діал. р. тря́пка) і псл. trepati «бити; смикати, рвати; трусити» (укр. [тре́па́ти] «трясти», трі́пати «тс.»). Менш обґрунтоване зіставлення з укр. стряпани́на, р. стря́пать, стряпня́, стря́пчий або зближення з п. strup «струп; те, що вкриває, закриває; парші» [ЕСУМ, V: 432 – 433].

Назва ки́тиця подається в [СУМ, ІV: 155] із значеннями «жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв’язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь; невеликий сніп соломи, зв’язаний з того кінця, де колоски, використовується для вкривання даху; скупчення квіток на одній гілці, на одному стеблі, суцвіття; діал. букет». У наддністрянських говірках побутує назва ки́тиці для позначення голова́ча (сніпка для покриття даху) [Шило, 141]; пор. також гуцул. ки́тиці «прикраса з кольорових ниток на одязі (перев. на сорочці)» [Неґрич, 91], ки́тиця (кє́тиця) «букет, в’язка квітів; суцвіття, вершина дерева (перев. смереки); гора, вершина якої покрита лісом» [Гг, 94], бойк. ки́тиця «в’язка снопів для покрівлі; у мн. найвищий ряд китиць в стрісі; прикраса; стрічка від чепця» [Онишкевич, І: 350], західнопол. ки́тица, ки́тлица «те саме, що прендзель (китиця біля хустки, скатертини і т.ін.)» [Аркушин, І: 220].

Назва ки́тиця утворилася за допомогою суфіксального способу з іменника ки́та «китиця», що походить від прасл. *kyta «гроно, пук, в’язка» [ЕСУМ, ІІ: 439].

Назва в’я́зка в українській літературній мові вживається із значеннями « зв’язані, скріплені мотузкою і т. ін. або нанизані на неї які-небудь однорідні предмети; діал. зав’язка» [СУМ, І: 797]. В бойківських говірках поширена назва в’я́ска у значенні ув’я́зка (ремінець або шнурок, що зв’язує бияк з ціпилком) [Онишкевич, І: 153]. Ця назва утворилася за допомогою суфіксального способу з дієслова в'яза́ти, що походить з прасл. *vęzati. Основа vęz-, очевидно є результатом контамінації коренів ǫz-< і.є. *angh- і *verz-, і.є. *vergh- [ЕСУМ, І: 442].

3.11. Носова хусточка: [шири́ночка], ы, жін. [плато́чок], чка, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва шири́ночка подається в словнику як застаріла та діалектна із значенням «зменш.-пестл. до ширинка» [СУМ, ХІ: 456]. Така ж назва поширена і в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну; значення тс. [ССк., 420]. Схожа назва ширі́ночка, шері́ночка вживається в буковинських говірках із значенням «зменш. до ширінка, шерінка» [СБГ, 662]. Утворилася назва шири́ночка за допомогою суфіксального способу, додаванням суфікса –очк- до іменника шири́нка (див. пп. 3.5.).

Про назву плато́чок див. п. 3.8.

3.12. Очіпок, давній головний убір заміжньої жінки у формі шапочки: [чеͧ па́к], а, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва чепа́к подається в словнику [Грінченко, ІV: 451] із значенням «чепець». Походить така назва від прасл. čерьсь, похідне від дієсл. čepiti/čepati з первісним значенням «те, що чіпляють». Значення «головний убір» є вторинним (можливо, виникло через традицію одягати, «чіпляти» головний убір на голову молодої як елемент весільного обряду, пор. ч. cepiti «вбирати наречену»); псл. čерьсь зіставлялося з лит. kepurė «шапка», лтс. cepure «тс.», гр. σϰέπας «покрив, оболонка», σχέπαω «покриваю» з слат. сарра «вид головного убору» [ЕСУМ, VІ: 296].

3.13. Повивач, довгий вузький шматок тканини для сповивання немовляти: [по́jас], а, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Про назву по́яс див. пп. 1.13.

3.14. Пелюшка, невеличке простиральце, в яке загортають немовля: [пеͧ ле́нка], и, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

В українській мові відома назва пелена́ з різними значеннями: «нижній край одягу (плаття, спідниці і т.ін.); покривало; суцільний покров (чого-небудь легкого, невагомого), який обволікає що-небудь з усіх боків» [СУМ, VІ: 113]. Назва пеле́нка вживається в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значенням «пелюшка» [ССк., 219]. В бойківських говірках ця назва означає потік, що падає на колесо лісопилки [Онишкевич, ІІ: 47]. Назва пеле́нка використовується для позначення пелюшки в гуцульських [Неґрич, 130] та буковинських [СБГ, 395] говірках.

Назва пеле́нка утворилася суфіксальним способом з іменника пеле́на, який походить від прасл. *pelna, pelena – споріднене з лат. pellis (<pelnis) «шкіра» [ЕСУМ, ІV: 331].

3.15. Рукавиця, виріб з будь-якої тканини з відділенням для великого пальця, що надівають на кисть руки в холод або для роботи: [рукави́ц'а], і, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва рукави́ця подається в словнику [СУМ, VІІ: 905] із значенням «виріб із цупкої теплої тканини, шкіри, вовняних ниток, хутра і т.ін. з відділенням (для великого пальця), який надівають на кисть руки в холод або для роботи». Утворилася назва рукави́ця за допомогою суфіксального способу з іменника рука́, який походить від прасл. rǫka «рука» – споріднене з лит. rankà, пов’язаним чергуванням голосних з renkù, riǹkti «збирати», parankа́ «збір, збирання» [ЕСУМ, V: 137].

3.16. Фата – весільний головний убір: [фата́], ы, жін. (Онок, Боржавське); [шла́jер], а, чол. (Великі Ком’яти).

Назва фа́та в українській літературній мові вживається із значенням «легке, звичайно довге, покривало з тюлю або мережива як весільний головний убір нареченої» [СУМ, Х: 569]. В наддністрянських говірках назва фа́та поширена із значенням «баламу́т (торба, у якій дорогою коням дають сіно)» [Шило, 262]. Запозичена така назва з турецької мови; тур. futа́ «фартух», fotа́ тс. через ар. fūta тс. зводиться до дінд. paţah «одяг, тканина» [ЕСУМ, VІ: 78].

Назва шла́єр вживається в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну як весільна із значенням «фата». Запозичена ця назва, ймовірно, з німецької мови; пор. нім. Schleier т.с. [ССк., 422].