Розділ ііі. Назви головних уборів

3.1. Кашкет, чоловічий головний убір, із козирком (загальна назва): [шумли́jдер], а, чол.; [ша́пка], и, жін. (Онок, Боржавське); [клиͤ ба́н'а], і, жін. (Великі Ком’яти).

Назва шумли́йдер поширена в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значенням «козирок кепки, кашкета» [ССк., 425]. В говірці с.Онок Виноградівського р-ну козирок кепки, кашкета також має назву шумли́йдер; за аналогією таку ж назву має і чоловічий головний убір з козирком.

Назва ша́пка подається в словнику [СУМ, ХІ: 407] із значенням «головний убір (перев. без полів, м’який, теплий)». Ця назва відома і в закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значеннями «те саме, що ка́лап (чоловічий або жіночий капелюх); перен. дах на оборозі» [ССк., 419], і в наддністрянських говірках; значення «те саме, що купа́к (сніп-шапка, яким накривають копи на полі)» [Шило, 277], і в бойківських говірках; значення «кашкет; сніп, яким накривають полукіпки; ковпачок на лампі» [Онишкевич, ІІ: 379], і в буковинських говірках як застаріле із значенням «кашкет, чоловічий головний убір з козирком» [СБГ, 656]. У західнополіських говірках назва ша́пка має декілька значень «зимова шапка-вушанка; кепка; сніп, яким накривають полукіпок; те саме, що кротовисько (купа землі, наточена кротом); перен. те саме, що газета» [Аркушин, ІІ: 259].

Слово ша́пка запозичене, можливо, через середньоверхньонімецьку (свн. tschapёl, schapёl) зі старофранцузької мови; фр. ст. chapel, chape (фр. chapeau «капелюх») походить від нар.-лат. *cappellus, зменшувальної форми від лат. cappa «рід головного убору». Припущення про походження безпосередньо з форми *kapa внаслідок зміни початкового приголосного в *kja- або внаслідок контамінації слів *kapa і *čepьсь викликає сумнів. Розбіжність між початком слова ш- (š-) у східнослов’янських мовах і č- (cz-) у більшості західнослов’янських мов пояснюється, очевидно, часом запозичення (давнішим у західнослов’янських мовах) [ЕСУМ, VI: 378].

Назва клиба́ня поширена в українській мові в багатьох варіантах: клеба́ня, клепа́ня, клапа́ня, капелю́ха. Назва клеба́ня подається в словнику [Грінченко, ІІ: 249] із значенням «шляпа» або «те саме, що клепаня, капелюха (зимняя теплая шапка с отворачивающимися наушниками, концы которых завязываются под подбородком)». Назва клепа́ня вживається в українській мові як діалектна із значенням «клапаня (зимова тепла шапка, переважно з хутра)» [СУМ, ІV: 173,180].

Назва клеба́ня відома в наддністрянських говірках із значенням «капелюх» [Шило, 143] та в бойківських говірках: «те саме, що клибанка (капелюх; шкіряний капелюх)» [Онишкевич, І: 356,357]. У говірці с.Сокирниця Хустського р-ну ця назва вживається у значенні «те саме, що калап (чоловічий капелюх, переважно вихідний)» [ССк., 137,144]. Назва клеба́ня запозичена, можливо, з польської мови; пор. pleban «сільський парафіяльний священник», plebania «парафія» [Онишкевич, І: 357].

Назва клапа́ня як застаріла поширена серед буковинських говірок із значенням «шапка-вушанка» [СБГ, 207] та в гуцульських говірках із значенням «чоловіча зимова шапка (переважно хутряна)» [Гг, 95].

3.2. Чоловіча шапка на зиму: [хоÿпа́к], а, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва ховпа́к подається в словнику [Грінченко, IV: 406] із значенням «шапка барашковая». Ця назва із значенням «смушева шапка» може розглядатися як фонетичний варіант запозиченого з тюркських мов слова ковпа́к; пор. варіантність словянських за походженням форм на х- / к- (хо́взати – ко́взати, хорості́ль – корості́ль, ховпа́ня «посмітюха» – ковпа́ня «тс.», прихала́бок – прикала́бок). Не виключено також, що ховпа́к є суфіксальним похідним від ховп «гірка, чуб», який походить від прасл. *х^ьỊъ «пагорб, гай, чуб» [ЕСУМ, VI: 191].

3.3. Шапка-вушанка: [(в)уша́нка], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва уша́нка подається в словнику [СУМ, Х: 539] із значенням «те саме, що вушанка (зимова шапка з вухами)». Ця назва утворена за допомогою суфіксального способу від іменника ву́хо.

3.4. Капелюх, чоловічий фетровий головний убір з широкими полями: [криͤ са́н'а], і, жін.; [клиͤ ба́н'а], і, жін. (Онок, Боржавське); [шл'а́па], ы, жін. (Великі Ком’яти).

Назва криса́ня вживається в українській мові як діалектна із значенням «капелюх, бриль» [СУМ, IV: 348]. У Грінченка ця назва подається із значенням «шляпа» [Грінченко, IІ: 307].

Поширена назва криса́ня в бойківських говірках із значенням «солом’яний капелюх ручної роботи; чорний суконний капелюх» [Онишкевич, І: 389] та в гуцульських говірках із значенням «те саме, що барші́вка (чоловічий фетровий капелюх з прикрасами)» [Гг, 105]. В закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну поширена назва крыса́ня для позначення капелюха, бриля (переважно з соломи) [ССк., 425].

Назва криса́ня утворилася за допомогою суфіксального способу з іменника кри́си «відігнуті краї капелюха; краї посуду, човна». Іменник кри́си запозичено, очевидно, через польське посередництво з середньоверхньонімецької або з середньонижньонімецької мови; свн. снн. kritz «риска, лінія» (нн. kritse «тс.», нвн. Kritz «дряпина») є похідним від свн. kritzen (<двн. krizzōn) «видряпувати». Менш обґрунтоване припущення про походження з нвн. Kreis «коло, круг; округ, повіт, район» [ЕСУМ, ІІІ: 94].

Про назву клиба́ня див п. 3.1.

Назва шля́па подається в [СУМ, ХІ: 492] як розмовна та рідковживана із значенням «те саме, що капелю́х  (жіночий або чоловічий головний убір із фетру, соломи тощо; бриль)»; як переносна та зневажлива із значенням «безхарактерна людина;телепень» та як геологічна із значенням «вивітрена верхня частина рудного родовища». Така назва, можливо, запозичена з російської мови; пор. рос. шля́па тс. Рос. шля́па походить з нім. Slappe «м’який головний убір», утвореного від дієслова slappen «виснути, звисати, висіти» [Семенов, 602].

3.5. Берет: [рад'іjо́вка], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва радійо́вка усвідомлюється мовлянами вказаних сіл як нова назва і уже не пов’язується використання берета з людьми тільки європейської національності, а вживається взагалі у значенні «чоловічий головний убір». Ця назва виникла на українському діалектному грунті з угорського складного слова – rа́diо́ṷsapka внаслідок відпадання другої складової частини й додаванням суфікса -к(а) [Лизанець, к. №216].

3.6. Жіночий капелюх: [шл'а́па], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Про назву шляпа див. п. 3.4.

3.7. Хустка, жіночий головний убір (загальна назва): [шиͤ ри́нка], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва шири́нка подається в словнику [СУМ, ХІ: 456] як застріла та діалектна із значенням «шматок тканини, рушник, скатерть, хустка». В говірці с.Сокирниця Хустського р-ну ця назва вживається із значенням «хустина; підгорля у великої рогатої худоби» [ССк, 420]. Серед буковинських говірок поширені назви шере́нька, шири́нька, ширі́нька, ширі́нка, шірі́нка, шри́нька із значенням «саморобна вишивана носова хустинка; маленька хусточка, яку дарує наречена нареченому; вишита серветка; шматок тканини» [СБГ, 661]. В гуцульських говірках назва ширі́нка означає «передній розріз у штанях» [Гг, 215]. Виникла назва шири́нка лексико-семантичним способом від іменника ширина́ [ЕСУМ, VІ: 419].

3.8. Невелика жіноча хустка з тонкої тканини: [мусл'інка], ы, жін. (Онок); [плато́чок], чка, чол. (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва муслі́нка утворена за допомогою суфіксального способу з іменника муслі́н «легка, тонка й м’яка тканина» [СУМ, ІV: 831]. Назва муслі́н запозичена з фр. мови; фр. mousseline походить від іт. mussolina (mússola) «тс.», пов’язаною з назвою міста в Мессопотамії Mussolo (ар. Mōsul) [ЕСУМ, ІІІ: 540].

Назва плато́чок утворилася за допомогою суфіксального способу, додаванням до іменника плат суфікса -очок. Про назву плат див. п. 1.2, 1.16, 1.17.

3.9. Велика тепла сукняна жіноча хустка: [шал], а, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Слово шал подається в словнику [СУМ, ХІ: 396] із значеннями «стан надмірного збудження, хвилювання; надзвичайна сила вияву чогось; нестримний гнів, лють; стрімкий рух, дуже швидкий темп чогось». У говірці с.Сокирниця Хустського р-ну ця назва вживається у значенні «шарф»; пор. нім. Schal «тс.» [ССк., 419]. Таке ж значення має назва шаль, шал і в бойківських говірках [Онишкевич, ІІ: 378]. В гуцульських говірках для позначення шарфа вживаються назви ша́лі, ша́льок [Неґрич, 186]. Назва шал вживається як застаріла із значенням «шарф; стан надмірного збудження, хвилювання, стан виявлення великого і сильного почуття» і в буковинських говірках [СБГ, 654].

Походить назва шаль (шал) «велика в’язана або ткана хустка, вовняна або шовкова» через польське і французьке посередництво з англійської мови; англ. shawl походить з перської; перс. ŝāl вважається запозиченням з мови гінді (гінді shal походить від назви міста Shaliat, де шалі вперше вироблялися). Деякі слов’янські форми, можливо, запозичені з перської мови через посередництво східних мов [ЕСУМ, VІ: 371 – 372].