2.15. Задник взуття: [кі́рек], ка, чол. (Онок); [луб], а, чол. (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва кі́рек, ймовірно, походить з мад. діал. kireg – тс. [Лизанець, к. № 292]. У західнополіських говірках відома назва кі́рок для позначення підбора у туфлі [Аркушин, І, 223].

Слово луб «задник взуття» поширене в наддністрянських [Шило, 163] та буковинських [СБГ, 265] говірках. В бойківських говірках назва луб вживається із значенням «обвід сита; кора ялинки; кора» [Онишкевич, І, 418]. У говірці с.Сокирниця Хустського р-ну для позначення задника взуття, каблука вживається назва лубо́к [ССк., 163].

Назва луб походить від прасл. lubъ , що утворилося від і.є. *loubh або *loub- [ЕСУМ, ІІI: 297].

2.16. Носок, передня частина взуття: [пеͧ реͧ до́к], ка, чол., [пы́сок], ка, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва передо́к поширена в українській літературній мові із значенням «розм. те саме, що перед; передня частина воза, візка, екіпажа і т. ін.; колісний, зчеплений з лафетом візок, яким перевозять гармати; частина взуття, що облягас підйом та передню частину ноги» [СУМ, VІ: 173]. Ця назва із значенням «верхня частина стопи» відома і в бойківських говірках [Онишкевич, ІІ, 49]. Слово передо́к «передня частина чого-небудь; передня частина воза; передня частина чобота; звірі, які в зграї йдуть попереду» вживається в західнополіських говірках [Аркушин, ІІ, 37]. Ця назва походить від прасл. *perdъ «перед», утворене від прийменника *perdъ «перед» [ЕСУМ, IV: 341].

Назва пы́сок вживається в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значеннями «писок тварини; перен.вульг. рот людини; перен. носок взуття, передня частина чого-небудь» [ССк., 231]. Така ж назва пи́сок поширена і в буковинських говірках із значенням «носок; передня частина взуття» [СБГ, 412]. Слово пи́сок походить від прасл. pyskъ < *pūsk-, очевидно, пов’язане з puxnǫti < *pous- «пухнути», і.є. *peu-s, *pū-s «пухнути, надиматися» [ЕСУМ, IV: 377].

2.17. Шевська колода: [копыто], а, сер. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва копи́то́ в українській літературній мові поширена як рідковживана у значенні «рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців» та як розмовна у значенні «те саме, що копи́л (дерев’яне шевське знаряддя, що має форму ступні і яким користуються для виготовлення взуття)» [СУМ, ІV: 281]; пор. також буков. копито́ тс. [СБГ, 223]. У наддністрянських говірках ця назва вживається для позначення са́нкі (полозка плуга) [Шило, 148], а в західнополіських означає копито коня, ратицю свині або корови [Аркушин, І, 242].

Назва копи́то́ походить від прасл. kopу́to «копито тварин; (перен.) колодка», пов’язане з дієсловом kopа́ti «копати» [ЕСУМ, ІI: 568].

2.18. Личаки, м’яке селянське взуття, виплетене з лика: [шл'о́пки], ів, мн. (одн. Шл'о́пок, а, ч.); [шл'о́панці], ів, мн. (одн. Шл'о́паниͤ ц', а, ч.) (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва шльо́пки, ймовірно, запозичена з рос. мови; пор. шлёпки т.с.

Слово шльо́панці подається в словнику [СУМ, ХІ: 497] як розмовне із значенням «легкі домашні туфлі, переважно без закаблуків». У західнополіських говірках також вживається назва шльо́панці для позначення тапочок [Аркушин, ІІ, 270]. Схожа назва шля́панці із значенням «кімнатне взуття» поширена і в буковинських говірках [СБГ, 668].

Слова шльо́пки, шльо́панці, шльо́пати утворені за допомогою суфіксального способу від кореня шльоп-. Вигук «шльоп» є звуконаслідувальним утворенням; пор. льо́пати, тьо́пати, хрьо́пати. Його походження зіставлялося з нар.-лат. stloppus, scloppus «звук від ляпаса по надутих щоках», гол. slapp! «шльоп!», англ. slap «ляпас», з якими у словянських слів навряд чи є генетичний зв'язок; була спроба реконструювати псл. *sъlepati [ЕСУМ, VI: 440].