2.7. Підбор, тверда груба набійка на підошві взуття під п’ятою: [каблу́к], а, чол. (Онок); [запjато́к], тка, чол. (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва каблу́к вважається українською літературною мовою; значення «те саме, що підбор» [СУМ, ІV: 65]. Грінченко подає це слово з іншими значеннями: «дуга, часть окружности; снаряд для спугиванія рыбы; лука в седле» [Грінченко, ІІ, 203].

Походження назви каблу́к «підбор» єдиного етимологічного пояснення немає; здебільшого вважається запозиченням з тюркських мов, хоча в них воно ніде не зафіксоване. При цьому пояснюється як похідне від тюрк. каб (кап) «оболонка; футляр; взуття» або від запозиченого ар. ka'b «п’ята». Існує також думка про власне слов’янське походження і про його зв'язок з каблу́к «дуга, вигин» [ЕСУМ, IІ: 333].

Про назву зап’ято́к див. п. 2.6.

2.8. Підошва, нижня тверда частина взуття від носка до закаблука: [та́лпа], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва та́лпа вживається в говірці с. Сокирниця Хустського р-ну із значеннями «те саме, що подошва» та як перен. «дуже товста шкіра на підошві ноги у старших людей» [ССк., 348 – 349]. В буковинських говірках також поширена назва та́лпа для позначення підошви або нижньої частини полоза в санях [СБГ, 538]. Щодо походження, то слово та́лпа, ймовірно, є запозиченням з угорської мови; пор. угор. talp т.с. [ССк., 348].

2.9. Підметка, друга підошва на половину ступні, яку прикріплюють ззовні на основну підошву взуття: [піўта́лпа], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва пу́талпа поширена і в говірці с. Сокирниця Хустського р-ну із значенням «підметка» [ССк., 304].

Слово півта́лпа утворено префіксальним способом, за допомогою додавання префікса пів- до іменника талпа. Про іменник та́лпа див. пп. 2.8.

2.10. Устілка, підстилка з шкіри, повсті, тканини, соломи тощо, яку кладуть під ступню у взуття: [с'т'е́л'ка], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти); [п'іткла́тка], ы, жін. (Боржавське).

Назва стє́лька, ймовірно, запозичена з рос. мови; пор. сте́лька т.с. Серед українських говірок ця назва не поширена. Схожа назва сте́лька відома лише в буковинських говірках із значенням «піддашня» [СБГ, 520].

Походить назва стє́лька від іменника стелъ, яке в свою чергу утворилося від дієслова стлать [Крылов, 351].

Про назву підкла́тка див. п. 1.34.

2.11. Галоші: [кало́ші], ло́ш, мн. (одн. кало́ша, і, ж.) (Онок, Великі Ком’яти); [чу́н'і], ів, мн. (одн. чу́н'а, і, ж.) (Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва кало́ші подана в словнику [СУМ, ІV: 79] із значенням «взуття (переважно гумове), що надівають поверх звичайного, щоб зберегти його від вологи тощо». У західнополіських говірках назва кало́ша вживається в значенні «холоша штанів» [Аркушин, І, 206].

Слово кало́ша запозичене з німецької мови; нім. Kalosche, Galosche походить від фр. galoche «галоша», етимологія якого остаточно не з’ясована. Пов’язується з лат. calopus «копил», calopodia «дерев’яні сандалії», що зводяться до гр. ϰαλοπους , ϰαλοποδος «шевський копил, дерев’яне взуття» [ЕСУМ, IІ: 353,354].

Назва чу́ні подається в [СУМ, ХІ: 384] із значеннями «мотузяні, солом’яні і т. ін. постоли, личаки; гумове або шкіряне взуття у вигляді калош з потовщеними бортами й підошвами». Ця назва відома і в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну як заст. із значенням «дерев’яне взуття у вигляді черевиків» та як перен. «гумове взуття вище кісточки» [ССк., 419]; пор. також укр. чу́ні «валенки» [Грінченко, ІV, 478], буков. чу́ні «заст. панчохи» [СБГ, 652], гуцул. чу́ні «гумове взуття, калоші» [Неґрич, 186], західнопол. чу́нь, чу́ня «глибока калоша» [Аркушин, ІІ, 258].

Походження назви чу́ня (переважно у мн. чу́ні) «великі гумові калоші для валянок» не зовсім ясне; можливо, запозичення з російської мови. Для рос. чу́ни припускається зв'язок із саам. кильд. tŝuǝnne «саамські сани», кольським ĉioinne тс. або зі словом чу́нки «сани» з донських говірок, яке вважається тюркізмом, пор. чув. çуна «сани», балкар. чана. [ЕСУМ, VІ: 356].

2.12. Постоли, м’яке селянське взуття з цілого чотирикутного шматка шкіри без пришивної підошви, яке звичайно носили з онучами, прив’язуючи до ніг ремінцями (волоками): [постолы́], і́в, мн. (одн. пості́л, тола́, ч.) (Онок); [шку́р'анц'і], і́в, мн. (одн. шку́р'аниц', нц'а́, ч.) (Великі Ком’яти); [бочкоры́], і́в, мн. (одн. бочку́р, ра́, ч.) (Боржавське).

Назва постоли́ вживається в українській літературній мові як застаріла; значення т.с. та як діалектна із значенням «те саме, що личаки» [СУМ, VІІІ: 377]. Така ж назва поширена і в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну [ССк., 266] та в гуцульських говірках [Неґрич, 141]; значення т.с. У бойківських говірках назва постоли́ використовується для позначення личаків [Онишкевич, ІІ, 122].

Слово пості́л «м’яке селянське взуття з цілого шматка шкіри» походить від прасл. postolъ (<*podtolom) – складне слово, утворене з основи *pod- із значенням «нога» і компонента *tolъ, очевидно із значенням «підошва», що зберігається в укр. тло [ЕСУМ, IV: 537 – 538].

Назва шку́рянці утворилася за допомогою суфіксального способу з іменника шку́ра «шкіра», запозиченого з польської мови, про що свідчить -у- основа; п. skо́ra «шкіра, шкура, лушпиння; ст. кора», болг. шку́рка «наждачний папір» походить із прасл. skо́ra; припускається також автохтонне східнослов’янське утворення і спорідненність із грец. οϰυτοç «шкіра» [ЕСУМ, VI: 436]. У західнополіських говірках також вживається назва шку́ряки для позначення постолів з сирої недубленої шкіри [Аркушин, ІІ, 386].

Назва бочкори́ подається в [Грінченко, І, 90] як «родъ кожаной обуви, то же, что и постоли». У говірці с.Сокирниця Хустського р-ну лексема бочко́ры відома як зневажлива, рідковживана назва для позначення великого, незграбного й незручного взуття [ССк., 31].

2.13. Важкі черевики: [боко́нч'і], ів, мн. (одн. боко́нча, і, ж.) (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Важкі черевики почали використовувати солдати в угорській армії, а позніше ця реалія поступово входить у побут населення, де уже будь-які важкі, виносливі черевики називаються боко́нчі [Лизанець, к. № 240]. Ця назва відома і в говірці с.Сокирниця Хустського р-ну із значенням «черевики з грубого матеріалу (шкіри, брезенту), що закривають ноги вище кісточки». Запозичена назва боко́нчі з угорської мови; пор. угор. bakancs тс. [ССк., 29]. У буковинських говірках побутує назва бока́нчі для позначення черевиків з грубої шкіри та абияк пошитих [СБГ, 36].

2.14. Шнурки для черевиків: [шну́ркы], ів, мн. (одн. шну́рок, а, ч.) (Онок, Боржавське); [сну́ркы], ів, мн. (одн. сну́рок, а, ч.) (Великі Ком’яти).

Назва шну́рок подається в [СУМ, ХІ: 504] із значенням «те саме, що шнур, тонкий шнур; перен. рідк. низка, ряд чого-небудь». Така назва поширена і в західнополіських говірках із значеннями «мотузок; зграя диких гусей; довге поле, яке колись мав хазяїн» [Аркушин, ІІ: 272]; пор. також наддністр. шну́р «міра поля» [Шило, 281].

Слово сну́рок вживається в бойківських говірках як застаріле із значенням «обруч під чіпцем» та «облямівка; шнурок, який використовується для оздоблення одягу» [Онишкевич, ІІ, 234]. Назви сну́р, сну́рок побутують і в гуцульських говірках для позначення шнура [Гг, 174]. В говірці с.Сокирниця Хустського р-ну назва сну́р означає шнур або вживається в переносному значенні як нанесена за допомогою натягнутого і відпущеного шнура, намоченого у фарбі, лінія на стіні, дошці та ін. [ССк., 337].

Назви шну́рок, сну́рок, очевидно, утворилися за допомогою суфіксального способу від іменника шну́р «тонка вірьовка; одиниця виміру землі», який є запозиченням з німецької мови, можливо, через посередництво польської; пор. н. Schnur тс. [ЕСУМ, VI: 449].