Розділ іі. Назви взуття

2.1. Взуття (загальна назва): [о́був], и, сер, збірн. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Схожа назва обу́в’я подається в [СУМ, V, 596] як розмовна та застаріла; значення т.с. У бойківських говірках також використовуються подібні назви для позначення взуття: о́був, обува́ня [Онишкевич, ІІ, 12]. Відома така назва і гуцульських говірках, де вживаються такі лексеми: о́був, вбо́вані [Неґрич, 124]. В західнополіських говірках для позначення взуття вживається назва о́бувка [Аркушин, ІІ, 6].

Назва о́був походить від прасл. *ob-uti<*-outei значення т.с. Префікс об- у словах з коренем –ути/-увати(ся) зберігся лише в окремих українськах говірках, у тому числі і в говірці с.Онок Виноградівського р-ну. Замість нього поширився префікс вз- (<въз-), що поступово втратив своє первісне значення, внаслідок чого відбувся перерозклад його морфологічної структури: початкова частина в- ототожнилася з давнім префіксом въ-, а з- стало сприйматися як частина кореня; пор. взува́ти, роззува́ти, обува́ти [ЕСУМ, I: 368].

2.2.Чоботи: [чо́боты], іт, мн. (Онок); [бо́ты], ів, мн. (Великі Ком’яти, Боржавське).

У говірці с.Онок Виноградівського р-ну вживається назва чо́боты, яка в словнику [СУМ, ХІ, 346] подається із значенням «рід взуття з досить високими халявами».

Щодо походження назви чо́біт, то вона розглядається як запозичення з тюркських мов; пор. тат. чабата «личак», чув. çǎnama «тс.», башк. сабата, каз. ккалп. шабата «тс.», походження яких невідоме (можливо, від перс. çǎbatan); припущення про утворення за допомогою префікса че- від бот «черевик» викликає сумнів; помилково пов’язувалося із сапог [ЕСУМ, VI: 336].

Назва бо́ти подається в [СУМ, І, 223] із значенням «зимове взуття, яке носять поверх черевиків» та як застаріле «чоботи з короткими халявами». Відома така назва і в гуцульській говірці із значенням «гумові жіночі короткі чоботи» [Неґрич, 28].

Запозичена назва бот «вид взуття» через старопольську мову з французької; фр. botte «чобіт» етимологічно неясне. В сучасному значенні це слово прийшло в українську та російську мови в ХІХ ст. безпосередньо з французької [ЕСУМ, I: 238].

2.3. Халява, верхня частина чобота, що закриває голінку, гомілку: [са́ра], ы, жін. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Назва са́ра для позначення халяви на чоботах відома в закарпатській говірці с.Сокирниця Хустського р-ну [ССк., 327]. Ця назва, ймовірно, запозичена з угорської мови; пор. lа́bszа́r, szа́r т.с. [Там само].

2.4. Черевики: [топа́нкы], ів, мн.; одн. топа́нок, нка, чол. (Онок, Боржавське); [чі́жмы], жем, мн. (Великі Ком’яти).

Схожа назва то́панки поширена і в буковинських говірках; значення т.с. [СБГ, 548]. В говірці с. Сокирниця Хустського р-ну ця назва вживається із значенням «черевики (переважно вихідні), що закривають ноги вище кісточки» [ССк., 352]. Походить ця назва також з угорської мови; пор. мад. topа́nka т.с. [Там само].

Назва чі́жмы також поширена в говірці с. Сокирниця Хустського р-ну для позначення чобіт. Запозичена назва, ймовірно, з угорської мови; пор. угор. csizma т.с. [ССк., 417]. Схожа назва чіже́мки як застаріла побутує і в буковинських говірках із значенням «жіночі чоботи, оздоблені візерунками» [СБГ, 645].

2.5. Туфлі, взуття, що закриває ногу не вище кісточки: [топа́нкы], ів, мн.; одн. топа́нок, нка, чол. (Онок, Великі Ком’яти, Боржавське).

Про топа́нкы див. вище (пп. 2.4.).

2.6. Закаблук, задня тверда частина взуття, що охоплює п’яту: [запjато́к], тка, чол. (Онок, Великі Ком’яти); [напjато́к], тка, чол. (Боржавське).

Назва зап’ято́к подається в словнику [СУМ, ІІІ, 286] як діалектна із значенням «задня частина п’яти; задник, закаблук (у взутті)». Ця назва відома в багатьох говірках: і в говірці с. Сокирниця Хустського р-ну [ССк., 108], і в наддністрянських говірках [Шило, 124], і в бойківських [Онишкевич, І, 283]; значення т.с. У західнополіських говірках назва зап’ято́к вживається із значенням «відросток ззаду ноги у вепра» [Аркушин, І, 175].

Назви зап’ято́к, нап’ято́к утворені за допомогою префіксального способу, тобто додаванням відповідно префіксу за- і на- до дієслова п’я́сти. Дієслово п’я́сти походить від прасл. pȩti, pьnǫ – споріднене з лит. pínti «плести, звивати»; іє. *(s)pen- «натягувати, прясти», пов’язане з *spē(i)- «тягти, прясти» [ЕСУМ, IV: 651].