8. Поняття міжнародної модельної норми та модельної нормотворчості

Набагато рідше предметом розгляду стають випадки вироблення одноманітних норм за допомогою спеціально підготовлених моделей. Тим часом різні модельні нормативні акти використовуються достатньо широко при здійсненні правової інтеграції і в міжнародному, і в національному праві. На пострадянському правовому просторі у правотворчій роботі органів міждержавних інтеграційних об’єднань приділяється значна увага модельним нормативно-правовим актам. Незважаючи на те, що існують різні дефініції таких джерел – «типовий (модельний) законодавчий акт», «типовий проект», «нормативний правовий акт» – вони стали предметом не тільки наукових дискусій, а й широко використовуються у законотворчій роботі законодавчих органів влади держав СНД. Можна погодитися з думкою Б. М. Лапіна, що Міжпарламентська Асамблея накопичила той досвід, що не має аналогів у практиці міжнародних співтовариств, досвід створення модельних законів, використовуваних парламентами СНД для уніфікації і розвитку різних галузей внутрішнього права своїх держав. Нею прийнято й рекомендовано до використання понад 100 типових нормативно-правових актів.

Слід зазначити, у науковому обігу з’явилося поняття міжнародної модельної норми та модельної нормотворчості. У вітчизняній доктрині конституційного права під модельним законом розуміють законодавчий акт рекомендаційного характеру, що містить типові норми і дає нормативну орієнтацію для певної кількості національних законодавців. Також у науковій літературі зазначається, що міжнародна модельна норма зобов`язує державу або інші суб’єкти розробити та прийняти правовий акт або окремі норми (міжнародні чи внутрішньодержавні) відповідно до змісту. Модельна правотворчість при цьому виступає частиною міжнародної правової уніфікації, яка розуміється як правотворчий процес, що спрямований на створення єдиних або одноманітних правових норм не тільки з метою виключення суперечностей та відмінностей між національними правовими системами чи між міжнародно-правовими нормами, а й з метою створення нових норм, які заповнюють прогалини у регулюванні відповідних питань. Ю. С. Безбородов у співвідношенні категорій «правова уніфікація» та «модельна правотворчість» виокремлює наступні критерії. Так, результатом уніфікації є уніфікований акт, що містить уніфіковані норми, а результатом модельної правотворчості виступає уніфікований акт, який містить модельні норми, на основі яких створюється уніфікований акт, закріплюючий уніфіковані норми. Таким чином, на думку науковця, модельна правотворчість є першою стадією в процесі правової уніфікації – міжнародно-правової чи внутрішньодержавної.

Більш широкого використання як у науковій літературі, так і на законодавчому рівні набули модельні закони, які розглядаються як важливий засіб гармонізації. Крім того, Ю. О. Тихомиров як особливу форму модельних актів називає доктринальні законопроекти, підготовлені науковцями та їх колективами, окремими спеціалістами.

Нормативне визначення модельного закону (рекомендаційного законодавчого акту) містить у ст. 15 Регламенту Міжпарламентської Асамблеї СНД. Це зразковий законодавчий акт, що приймається Асамблеєю з метою орієнтування погодженої законодавчої діяльності Сторін Угоди, тобто з метою узгодження правової політики та зближення законодавства. Структуру модельного закону становлять з систематизовані норми, покликані регулювати відповідну галузь суспільних відносин, та загальні принципи, базові засади, основні умови. Ю. О. Тихомиров різновидами модельних актів називає загальні принципи, основні засади, зразковий закон, модель кодексу, основні умови, основні положення.

При розгляді питання про механізми здійснення правової інтеграції (уніфікації й гармонізації) нерідко наголошується, що укладання міжнародних конвенцій і прийняття модельних законів є головними та ефективними засобами зближення правових систем. Більше того, деякі фахівці вказують, що модельний закон як засіб створення одноманітного права має навіть певні переваги щодо такого інструмента гармонізації права, як міжнародний договір. Ці переваги, на думку О. П. Коровіної, зумовлені тим, що використання модельного закону дає можливість виробити норми якісно нові, досконаліші, враховуючи специфіку сучасних відносин, оскільки держава, приймаючи їх, має право частково їх видозмінювати, адаптувати до особливостей своєї правової системи, відмінити в односторонньому порядку, якщо вони виявляються малоефективними. До того ж процес створення модельних законів, процедура ухвалення і зміни створених на їх основі норм національного права набагато простіші та вимагають менших витрат часу і сил, ніж при розробці міжнародної конвенції. Усе це, на думку О. П. Коровіної, робить модельний закон інструментом гнучкішим і ефективнішим для створення одноманітних норм, ніж міжнародний договір, а механізму правової інтеграції на основі модельного закону додає «менш зв'язуючого характеру».

На думку В. Г. Вишнякова, модельний акт є типовим зразком нормативного правового регулювання конкретної сфери суспільних відносин, як приблизний акт, що орієнтує національного законодавця у правотворчій діяльності, та як цілеспрямований вплив наднаціонального органу на національну законотворчу практику держав-учасниць міждержавного об’єднання дає змогу забезпечити спільність концептуальних підходів та детальну узгодженість розвитку національних законодавчих систем держав-членів.

Слід зазначити, що модельний закон як спосіб створення одноманітного правового регулювання використовувався ще наприкінці XIX ст. у формі конвенцій. Практика розробки відповідних конвенцій супроводжувалася одноманітним законом та не отримала поширення. Однак у середині XX ст. було підготовлено кілька міжнародних конвенцій, що супроводжувалися одноманітними законами. Нині модельні закони приймаються як на універсальному, так і на регіональному рівні. В ЄС на регіональному рівні можна зазначити закон, який додається до договору та який став засобом гармонізації в інтеграційному єврорегіоні Бенілюкс. Також можна згадати Модельний цивільний кодекс, що використовувався при розробці національних цивільних кодексів країн СНД, Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1985 р.

Модельні акти, як правило, розробляються міжнародними організаціями, рідше державами і потім пропонуються законодавчим органам різних країн в якості зразку, на базі якого може бути прийнятий той або інший правовий документ. При цьому, проте, в більшості випадків жодна держава не зв'язана апріорі зобов'язаннями використовувати цю модель. Виняток становлять лише випадки, коли ухвалення внутрішньодержавного правового акту на основі моделі є статутним обов'язком держави, що є членом міжнародного інтеграційного об'єднання (міжнародної організації).

Іншої, негативної, думки про зближення національного законодавства на основі модельних актів додержується французький вчений Р. Давид. Він зазначав, що суттєвими недоліками модельної законотворчості є, по-перше, можливість внесення до моделі виправлень (що є цілком природним для будь-якої законодавчої процедури), по-друге, небезпека того, що держава згодом внесе зміни до прийнятого національного акту або взагалі від нього відмовиться. Все це, на думку Р. Давида, не може забезпечити одноманітності правового регулювання, і тому модельна законотворчість має лише теоретичну цінність.

Узагальнюючи аналіз правової природи модельного закону, варто навести думку провідного фахівця з даної проблематики С. В. Бахіна: принципова обставина, яку треба констатувати щодо зближення правових систем держав на основі модельних актів, полягає в тому, що при цьому здійснюється не уніфікація, тобто створення єдиних правових норм, які б діяли у всіх державах, що використовують даний акт, а гармонізація права, тобто створення схожих норм національного права. Те, що в результаті використання моделей створюється не єдине право, а схожі акти (або норми) національних правових систем, істотно впливає на механізми функціонування, тлумачення і застосування таких норм.

Тому вважаємо, гармонізація національного законодавства на основі модельних законів є менш ефективною процедурою у тих випадках, коли відмінності між системами права держав такі істотні, що їх ліквідація може бути лише поступовою. Інший випадок, коли використання модельних актів вважається продуктивним засобом, – це ситуація, коли в державах ще відсутні певні відносини правового регулювання, а використання модельного акту одразу дає змогу сформувати відповідні національні акти у різних правових системах.