Тема 2. Особливості поняття «європейська міждержавна інтеграція» в конституційному праві України

1. Сутність явища міждержавної інтеграції.

2. Рівні інтеграційних процесів.

3. Поняття європейської міждержавної інтеграції.

4. Підходи до визначення європейських інтеграційних процесів.

5. Правовий підхід до визначення інтеграційних процесів в Європі.

1. Сутність явища міждержавної інтеграції

Термінологічна зв’язка «інтеграція держав», що розуміється як процес їх об’єднання, досить часто використовується в наукових дослідженнях. Слід зазначити, що у радянській та сучасній вітчизняній юридичній науці сформовано безліч підходів до визначення сутності явища міждержавної інтеграції. У радянській науці існував значний спектр думок щодо поняття «інтеграція». Відповідне розмаїття поглядів має місце й у сучасних вітчизняних дослідженнях явища міждержавної інтеграції.

З гносеологічних позицій сфера сучасних міждержавних відносин визначає добровільне й взаємовигідне співробітництво або об’єднання окремих її частин (суб’єктів – держав) у певну самостійну цілісність (спільність, спільноту). При цьому остання є не простою арифметичною сумою її складових, адже за своїм обсягом вона більша і змістовніша. У цьому зв’язку, як слушно зазначає В. М. Бобков, така міждержавна інтеграція дає змогу отримати такі матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які жодний з учасників не мав би, якби діяв автономно.

Тобто в онтологічному розумінні міждержавна інтеграція розглядається як одна з форм міжнародного співробітництва, що певною мірою виходить за його межі. На думку російських дослідників М. Л. Костенко та Н. В. Лавренової, коли інтеграційні процеси поширюються на сферу міжнародних відносин, то вони обов’язково, по-перше, мають регіональний характер; по-друге, їх учасниками є держави; по-третє, вони «охоплюють різноманітні сфери відносин держав». Білоруський вчений Ю. О. Лєпьошков зазначає: щодо сфери міжнародних відносин поняття «інтеграція» означає добровільне й взаємовигідне об’єднання окремих частин (суб’єктів) у певну самостійну цілісність (спільноту) із створенням наднаціонального органу. Такими частинами він називає держави.

Однак, на нашу думку, феномен міждержавної інтеграції об’єктивно потребує комплексного дослідження, причому як з точки зору всіх його складових, так і з позицій його характеристик. Саме з цих позицій ми повністю поділяємо думку С. В. Бахіна, який, зокрема, зазначає, що у сучасних умовах інтеграція повинна розглядатися як об’єднання матеріальних, організаційних, правових, фінансових, трудових, інтелектуальних ресурсів окремих країн для спільного вирішення проблем, пов’язаних з їх функціонуванням та розвитком. Більше того, вважаємо, що володіння так званою наднаціональністю не є відмітною рисою процесу інтеграції держав порівняно з її інтеграційним станом. Набуття даної ознаки є одним з істотних моментів процесу переходу до цілого, але не є необхідною умовою визнання певної сукупності держав як інтеграційного об’єднання.

Використання міждержавного підходу при визначенні сутності інтеграції дає можливість розглядати державу як ключовий центр прийняття рішень, який функціонує на засадах національного інтересу. На думку представника ліберального міждержавного підходу О. Моравчика, національні інтереси визначаються в результаті внутрішньої боротьби між елітами та групами інтересів. Отже, щоб зрозуміти позицію держави щодо інтеграційних процесів, необхідно простежити динаміку внутрішньополітичного процесу. Цілком зрозуміло, що держава передає обмежене коло своїх повноважень наднаціональній організації для досягнення певних цілей – обраних нею самою телеологічних домінант своєї політики.

З урахуванням зазначеного вище правильно говорити про міждержавну інтеграцію у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні це форма співробітництва певної групи держав, у межах якої ці держави спільно реалізують цілі – телеологічні домінанти в різноманітних сферах співробітництва з питань взаємного наближення. У вузькому розумінні це форма співробітництва певної групи держав, яка, гіпотетично, має за свій орієнтир створення квазідержавного утворення й супроводжується наділенням групи держав вираженими ознаками цілого утворення, тобто вона характеризується якісною та кількісною визначеністю їх спільних повноважень, в тому числі й наявністю повноважень наднаціонального характеру. У такій інтерпретації міждержавна інтеграція є, по суті, технологічним процесом, який утворюється з простіших форм інтеграції і який характеризується різними ступенями інтегрування держав, від слабкого ступеня до складніших і до однієї квазідержави як гіпотетичного результату цього процесу. Вдосконалення цього процесу припускатиме перехід від менш інтегрованих зв’язків держав до більш інтегрованих.

Слід зазначити, що в умовах глобалізації та інтернаціоналізації зміст міждержавної інтеграції, де основними та єдиними суб’єктами виступають держави, об’єктивно повинен трансформуватися, здобуваючи нові якісні параметри. Вважаємо методологічно недостеменним розглядати зміст процесів міждержавної інтеграції у відриві від системи телеології цих процесів. Такий відрив призводить до відходу від початкового значення терміна «інтеграція» та, як результат, до помилок у визначенні сутності явища міжнародної інтеграції. Який би гіпотетичний характер не мало це питання, воно потребує свого розгляду. Слід погодитися зі слушним зауваженням І. О. Смирнова, коли він заперечує думку В. Г. Барановського в питанні про значення так званого кінцевого стану процесу інтеграції й стверджує, що «дійсний зміст будь-якого процесу задається саме орієнтацією на «кінцевий стан», оскільки.

Як слушно зазначається у науковій літературі, у постановці цілей і завдань міждержавної інтеграції мають бути їх актуальність, реалістичність, ресурсна забезпеченість, зв’язаність нормами права (внутрішньодержавного й міжнародного) й моралі. При виборі методів і засобів реалізації міждержавної інтеграції орієнтація, переважно на ненасильницькі, демократичні методи і засоби, послідовне відстоювання національних інтересів у міжнародній політиці, їх гармонізація з інтересами світового співтовариства. Використання правових і організаційних форм повинно проявлятися у гнучкості й варіативності підходів, наданні політиці в сфері реалізації функції міждержавної інтеграції максимально правового характеру. Таким чином, саме через механізми втілення у життя мети та завдань інтеграції легітимується інтеграційний режим.

Доктринальні позиції про результати процесу міждержавної інтеграції умовно можна поділити на три групи: перша група вчених вважає, що таким результатом є перехідні форми декількох держав до відповідної форми міждержавної організації (міжнародна організація, конфедерація, співтовариство з безпеки тощо); друга група доводить, що результатом процесу інтеграції повинно стати створення однієї держави, нарешті, третя група дотримується переконання, що цим результатом стане поява «світового уряду» (держави в масштабах усієї Землі). Не зупиняючись на тлумаченні сутності понять «держава», «товариство безпеки», зазначимо, що держава є специфічним суб’єктом міжнародних відносин, і її сутність виявляється у володінні суверенітетом. Як писав В. І. Кузнєцов, «суверенітет є визначальною якістю держави, її сутністю». В цьому аспекті закономірно виникає питання: чи можна розглядати об’єднання, учасниками якого є суверенні держави, як ціле? З огляду на обставини щодо володіння державами даною якістю будь-яку їхню сукупність важко розглядати як ціле. Утворення цілого сукупністю держав можливе лише у випадку втрати ними якості держави. «Втратити якість держави в міжнародно-правовому відношенні… означає позбутися суверенітету». Таким чином, формою цілого є тільки держава.